Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 910/3594/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргикомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р.у справі господарського суду№910/3594/13 міста Києваза позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"докомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 3 042 985,45 грн. пр. Мірошник М.М. - дов. №312 від 31.03.15р. пр. Поліщук Л.П. - дов. №74-Д від 26.12.14р.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення з відповідача на користь позивача, на підставі договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №05618/2-10 від 20.04.2005р. (далі - Договір), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 3042985,45грн., з яких: 2967676,39грн. - основний борг; 986,27грн. інфляційних втрат; 12387,13грн. трьох процентів річних; 61935,66грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2014р. (судді Гавриловська І.О., Нечай О.В., Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. (судді Дикунська С.Я., Алданова С.О., Коршун Н.М.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з КП "ЦОС Шевченківського району" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 2299883,40грн. основного боргу, 766,25грн. інфляційних втрат, 9717,80грн. 3% річних, 48589,04грн. пені та 47179,13 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає судові рішення законними та обґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.04.2005р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (абонентом) укладено Договір, за умовами якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах Договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві цю послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах на підставі Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення (п.п. 2.1, 2.2, 3.13 Правил №190).

Тобто, вартість спожитої води, що іде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів, а розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Враховуючи, що умови Договору передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву суди визнали необґрунтованими.

Розглядаючи справу по суті, судами встановлено, що сума заборгованості відповідача за послуги з водопостачання на підігрів становить 686948,32грн., тому суди відмовили в задоволенні позову у вказаній сумі. В цій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржені.

Щодо стягнення з відповідача заборгованість за послуги з приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої води в розмірі 531314,86грн. та заборгованість з надання послуг з холодного водопостачання в розмірі 1768568,54грн., то суди виходили з умов п.п.2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 Договору, якими встановлено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. У разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, яка надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та в цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Положеннями ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526, 530, 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

Судами встановлено, що згідно наданого позивачем розгорнутого розрахунку сума заборгованості відповідача за послуги з приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої води, становить 531314,86грн., сума заборгованості з надання послуг з холодного водопостачання складає 1768568,54грн., а разом - 2299883,40грн.

Крім того, судами встановлено, що згідно висновку судово-економічної експертизи №8309/8310/14-45 від 30.12.2014р. вартість наданих позивачем відповідачу за період з 01.07.2012р. по 31.10.2012р. послуг з водопостачання та водовідведення за Договором складає 14580568,17грн., на підставі зведених відомостей розщеплення сплат за цей період відповідачем сплачено на рахунок позивача грошові кошти в загальному розмірі 9991070,07грн., відтак різниця між вартістю наданих позивачем за період з 01.07.2012р. по 31.10.2012р. послуг й сплачених відповідачем на рахунок позивача коштів за цей період становить 4589498,10 грн., що є більше ніж заявлено до стягнення. Оскільки не всі банківські виписки містять посилання на період отримання послуг за Договором, визначити яка сума грошових коштів надійшла від відповідача на рахунок позивача за надані власне з 01.07.2012р. по 31.10.2012р. послуги судам попередніх інстанцій не видалось за можливе.

За таких підстав, суди дійшли до висновку, що позовні вимоги в частині основного боргу на суму 2299883,40грн. підлягають задоволенню.

Порушенням зобов'язання на підставі ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, яка кореспондується з ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій на підставі ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами п.4.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, то суди дійшли до висновку, що наявні підстави для застосування встановленої законом і п.4.2 Договору відповідальності.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені з урахуванням періоду прострочення та часткового задоволення суми основного боргу, визнали його арифметично правильним, а відтак з відповідача за період з липня 2012 року до жовтня 2012 року стягнуто 766,25грн. інфляційних втрат, 9717,80грн. 3% річних та 48589,04грн. пені.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. у справі №910/3594/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова