Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 922/364/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачаДанилевський О.М., представник,відповідачаЗакаблуков А.С., представник,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015у справі№922/364/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської областіпростягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області пені в розмірі 409274,57 грн, 3% річних в розмірі 210735,63 грн та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 2125527 грн, а всього 2745537,20 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.03.2015 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 15723,34 грн 3% річних, 231720,52 грн збитків від інфоляції та 4948,88 грн витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 (судді: Гетьман Р.А. - головуючий, Лакіза В.В., Плахов О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 31.03.2015 скасовано в частині стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" 3% річних у сумі 15723,34 грн, та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; рішення Господарського суду Харківської області від 31.03.2015 змінено в частині стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" інфляційних втрат у розмірі 231720,52 грн та судового збору у розмірі 4948,88 грн; викладено п.2 резолютивної частини рішення в новій редакції; стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" 20303,93 грн збитків від інфляції та 384,37 грн витрат зі сплати судового збору; в решті рішення Господарського суду Харківської області від 31.03.2015 залишено без змін; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області 2271,39 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням та постановою щодо відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови у стягненні пені в розмірі 409274,57 грн, 3% річних в розмірі 195012,29 грн та суми інфляційних в розмірі 1893806,48 грн і постанову в частині відмови у стягненні 15723,34 грн 3% річних скасувати; і прийняти в оскаржуваних частинах нове рішення, яким задовольнити зазначені вище позовні вимоги. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.614, 625, ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 №13/3030-ТЕ-32, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.1.2. Договору).

Відповідно до п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В п.9.3 Договору сторони обумовили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Як встановили суди попередніх інстанцій, протягом 2013 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 23993872,05 грн, що підтверджується актами приймання-передачі, копії яких додані до матеріалів справи.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо розрахунків за поставлений природний газ у строки, передбачені договором, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 409274,57 грн пені, 210735,63 грн 3% річних та 2125527 грн інфляційних нарахувань.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 15723,34 грн 3% річних та 231720,52 грн збитків від інфляції, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлена до стягнення сума нарахована на заборгованість, що була погашена згідно умов договорів про організацію взаєморозрахунків №121/30 від 12.02.2014 та №381/30 від 24.09.2014.

Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції повинен був врахувати не тільки оплату зроблену згідно договорів про організацію взаєморозрахунків, а й оплату зроблену на підставі спільних протокольних рішень.

Так, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг субсидій та компенсацій" (зі змінами) між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківський області, Департаментом фінансів Харківської облдержадміністрації, КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету №831 від 14.04.2014, №1137 від 16.05.2014, №1333 від 13.06.2014, №1505 від 14.07.2014, №1671 від 15.08.2014, №1790 від 15.09.2014, відповідно до яких було встановлено порядок проведення взаєморозрахунку між сторонами, в тому числі між позивачем та відповідачем, та передбачають перерахування грошових коштів за природний газ згідно з договором №13/3030-ТЕ-32 від 28.12.2012 в розмірі 956414 грн, 166335 грн, 258030 грн, 349811 грн, 314427 грн, 299852 грн відповідно.

На виконання зазначених протокольних рішень, погашення заборгованості за поставлений у 2013 році природний газ за договором від 28.12.2012 №13/3030-ТЕ-32 на суму 956414 грн проведено 25.04.2014, на суму 166335 грн проведено 26.05.2014, на суму 258030 грн проведено 25.06.2014, на суму 349811 грн проведено 23.07.2014, на суму 314427 грн проведено 19.08.2014, на суму 299852 грн проведено 24.09.2014, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку.

Загалом згідно спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 було погашено заборгованість у розмірі 2344869 грн.

Також між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області (сторона перша), Департаментом фінансів Харківської облдержадміністрації (сторона друга), Департаментом житло-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації (сторона третя), КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (сторона четверта) та ПАТ НАК "Нафтогаз України" (сторона остання) укладено договори №121/30 від 12.02.2014 та №381/30 від 24.09.2014 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.2 ст.16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік"), предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п.24 ст.14 та п.2 ст.16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/погоджувалися органами державної влади та органами місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 року № 30.

За умовами договорів №121/30 від 12.02.2014 та №381/30 від 24.09.2014 останній стороні надаються кошти у сумах 446836,61 грн та 12043905,64 грн відповідно для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік за договором від 28.12.2012 №13/3030-ТЕ-32.

В п.15 зазначених договорів сторони передбачили, що після виконання договору, вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

На виконання договорів №121/30 від 12.02.2014 та №381/30 від 24.09.2014 відповідач в установленому порядку та строки перерахував на рахунок позивача суму у розмірі 12490742,25 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №1 від 01.04.2014, №2 від 15.10.2014, відповідно до яких вказано призначення платежу: п.24 ст.14, п.2 ст.16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", Постанова кабінету Міністрів України №30 від 29.01.2014, для погашення заборгованості за природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 №13/3030-ТЕ-32.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розрахунок за поставлений природний газ, а саме утворену заборгованість за договором від 28.12.2012 №13/3030-ТЕ-32 у розмірі 23993872,05 грн, відбувався наступним чином: у розмірі 2344869 грн - згідно порядку, встановленому спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20; у розмірі 12490742,25 грн - згідно порядку, встановленого договором про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.2 ст.16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік"). Інша частина у розмірі 9158260,80 грн була погашена відповідачем самостійно.

Сторонами не заперечується, що станом на момент подання позову основна заборгованість за договором відсутня.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, укладенням договорів про організацію взаєморозрахунків та підписанням спільних протокольних рішень, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3030-ТЕ-32.

Правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №3-105гс14, від 30.09.2014р. у справі №922/2339/13, в яких зазначено про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

Згідно із ст.11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, колегія погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що для застосування санкцій, передбачених п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків та спільними протокольними рішеннями.

Докази того, що розрахунки за поставлений газ згідно договорів про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень відбулись із порушенням порядку і строків, в матеріалах справи відсутні та сторонами не наведені.

За встановлених обставин та перевіривши наданий відповідачем розрахунок заборгованості, із врахуванням погашення сум у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що він є вірним та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи, а отже задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 20303,93 грн.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі №922/364/15 залишити без змін.

Головуючий Б. Грек

Судді С. Бондар

Д. Кривда