Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 року Справа № 910/25482/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 р. (головуючий суддя Станік С.Р., судді Корсакова Г.В., Куксов В.В.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 28.01.2015 р. (суддя Лиськов М.О.)у справі№ 910/25482/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді Карбон", 2. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал"провизнання недійсним правочину - акта звірки взаєморозрахунків договірних зобов'язань від 23.07.2012 р.,за участю представниківпозивачаКузьмич О.П., Долич О.В.,відповідача-1не з'явились,відповідача-2Мала Л.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2015 р. у справі №910/25482/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 р., відмовлено у позові ТОВ "Карбон ЛТД" до ТОВ "Денді Карбон" та ПАТ Комерційний банк "Земельний капітал" про визнання недійсним правочину (акта звірки взаєморозрахунків договірних зобов'язань від 23.07.2012 р.).

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 202, 509, 11, 264 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що дія з підписання спірного акта в розумінні наведених норм законодавства є правочином.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-1 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача-1.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши присутніх представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу як учаснику відповідача-1 стало відомо про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Земельний капітал" був підписаний акт звірки взаєморозрахунків від 23.07.2012 р.

Згідно з вказаним актом відповідач-1 визнав наявність у нього заборгованості перед відповідачем-2 в сумі 1.006.908,33 грн.

Акт звірки взаєморозрахунків від 23.07.2012 р. підписаний на підставі укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 кредитного договору № 005-2011 від 25.02.2011 р. внаслідок виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Земельний капітал" заборгованості за наведеним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2014 р. у справі № 5011-62/1814-2012 визнано недійсними:

- Додаткову угоду від 01.02.2011 р. про розірвання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 27.08.2005 р., яка укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД";

- Іпотечний договір № 005-2011-1-1 від 25.02.2011 р., укладений між ТОВ "Денді- Карбон" та ПАТ "КБ "ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ", що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чигріним А.О. 25.02.2011р. за реєстровим номером 3128;

- Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011 р., що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чигріним А.О. 10.06.2011 р. за реєстровим номером 8426.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2014 р. у справі № 5011-62/1814-2012 залишено без змін.

З урахуванням наведених обставин, 23.07.2012 р. між ТОВ "Денді- Карбон" та ПАТ "КБ "ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ" був підписаний акт звірки взаєморозрахунків, за яким ТОВ "Денді-Карбон" визнало наявність у нього за кредитним договором № 005-2011 від 25.02.2011 р. заборгованості перед ПАТ "КБ "ЗЕМЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ" в сумі 1.006.908,33 грн.

Разом з тим, на думку позивача, наведений акт підписано виключно на підставі наявності заборгованості за кредитним договором № 005-2011 від 25.02.2011 р. Також позивач зазначає, що за даним кредитним договором ПАТ "КБ "Земельний капітал" нібито перерахував грошові кошти в сумі 700.000,00 грн. на користь ТОВ "Денді-Карбон". Серед іншого, за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.06.2011 р. відповідачі дійшли згоди про таке: у зв'язку з тим, що вартість предмета іпотеки перевищує заборгованість ТОВ "Денді-Карбон" перед ПАТ "КБ "Земельний капітал" в розмірі 54.620,66 грн., ПАТ "КБ "Земельний капітал" повертає ТОВ "Денді-Карбон різницю в 54.620,66 грн. Проте, як зазначив позивач, відповідачами не надано ТОВ "Карбон ЛТД" доказів проведення фінансових операцій з перерахування грошових коштів в сумі 700.000,00 грн. та 54.620,66 грн.

Враховуючи наведене, а також відсутність реальної заборгованості ТОВ "Денді-Карбон" перед ПАТ "КБ "Земельний капітал", позивач звернувся до суду про визнання недійсним акта звірки взаєморозрахунків від 23.07.2012 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обовґязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Виходячи зі змісту приписів п. 2 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

При цьому, як вірно відзначено судами попередніх інстанцій, акт звірки бухгалтерів є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що оскаржуваний акт є внутрішнім документом сторін, в якому лише відображена точка зору двох керівників та бухгалтерів на фінансові відносини сторін, і складання такого акта не тягне за собою наслідків щодо сплати визначеного в акті звірки боргу або встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов'язань для сторін. Тому наведений акт не є правочином у розумінні вимог ст. 202 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим не може бути визнаний недійсним у спосіб захисту цивільних прав, обумовлений ст. 16 Цивільного кодексу України, оскільки жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача наведений акт не зачіпає.

Скаржник наголошує на тому, що підписання акта звірки взаєморозрахунків від 23.07.2012 р. порушує права та інтереси позивача як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді Карбон". Проте вказаний довід не може бути взятий до уваги як обґрунтований у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Цивільного кодексу України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.

Згідно зі ст. 117 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства зобов'язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Згідно з ч. 2 ст. 140 Цивільного кодексу України учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Таким чином, за встановлених судом обставин, законодавством України не передбачено відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями юридичної особи.

Як зазначено судами, позивачем не подано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, які підтверджували б встановлення відповідальності позивача за зобов'язаннями відповідача-1 саме внаслідок підписання відповідачами спірного акта звірки.

Враховуючи наведене, а також те, що акт звірки взаєморозрахунків від 23.07.2012р. не є первинним документом, що підтверджує наявність чи відсутність заборгованості, не породжує прав та обов'язків для сторін в розумінні ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 р. у справі №910/25482/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікової