Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року Справа № 912/3757/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогачза участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства "БІЗОН -ТЕХ 2006"на постановувід 10.02.2015 р. Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 912/3757/14 господарського суду Кіровоградської областіза позовомПриватного підприємства "БІЗОН -ТЕХ 2006"до Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченка"простягнення 205 027,62 грн.В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 р. ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до ПСП "Шевченка" про стягнення 205 027,62 грн., з яких: 169 128,00 грн. основний борг, 28 142,90 грн. - інфляційні втрати та 7 756,72 грн. - 3 % річних, з посиланням на приписи статей 509, 692, 712 Цивільного кодексу України та статей 181, 265 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі видаткової накладної № ЗП2515 від 10.04.2013 р., яка підписана обома сторонами, позивачем було передано відповідачу у власність товар на загальну суму 281 880,00 грн., з яких відповідачем оплачено тільки 112 752,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 169 128,00 грн. При цьому, позивач зазначав, що прострочення виконання грошового зобов'язання, у відповідності до приписів чинного законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, виникло саме з дати отримання відповідачем товару - 10.04.2013 р., а не з будь - якої іншої дати, у зв'язку з чим саме з цієї дати нараховані інфляційні втрати та 3 % річних.

У відзиві на позовну заяву ПСП "Шевченка", вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просило відмовити у їх задоволенні вказуючи на те, що відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо строку такого договору, проте, в даному випадку, сторонами не визначено конкретного строку дії угоди між сторонами, а відтак, на думку відповідача, в силу частини 3 статті 180 та частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, договір є неукладеним та таким, що не створює для сторін правових наслідків і не може бути підставою для стягнення з відповідача грошових коштів за невиконання передбачених такою угодою зобов'язань.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2014 р. (суддя Кабакова В.Г.) позов задоволений в повному обсязі, стягнуто з ПСП "Шевченка" на користь ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" 205 027,62 грн., з яких: 169 128,00 грн. основний борг, 28 142,90 грн. втрати від інфляції, 7 756,72 грн. 3 % річних.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, з огляду на встановлення обставин щодо невиконання відповідачем в повному обсязі зобов'язань з оплати поставленого йому товару, встановивши при цьому, що строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а відтак позивачем правомірно заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних за період з наступної за днем поставки дати - 11.04.2013 р.

За апеляційною скаргою ПСП "Шевченка" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Верхогляд Т.А., Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.), переглянувши рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 10.02.2015 р. скасував його, позов задовольнив частково, стягнув з ПСП "Шевченка" на користь ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" 169 128,00 грн. основного боргу, 10 506,11 грн. втрати від інфляції та 1 084,27 грн. 3 % річних.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав, стягнення заборгованості на користь позивача є правомірним.

Разом з цим, частково відмовляючи позивачу у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк виконання обов'язку відповідачем слід розраховувати за правилами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а саме з 04.08.2014 р., вказавши на помилковість нарахування позивачем 3% та інфляційних втрат за інший період.

ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 р. у даній справі та залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2014 р., обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 2 статті 530, частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України та статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник касаційної скарги наголосив, що згідно норм чинного законодавства, а також правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 30.09.2014 р. у справі № 3-121гс14 та від 19.08.2014 р. у справі № 3-78гс14, загальні положення статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" про стягнення ПСП "Шевченка" 169 128,00 грн. основного боргу, 28 142, 90 грн. - інфляційних втрат та 7 756, 72 грн. - 3 % річних, з посиланням, зокрема, на приписи статей 509, 692, 712 Цивільного кодексу України та статей 175, 181, 265 Господарського кодексу України, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повної оплати поставленого згідно видаткової накладної № ЗП2515 від 10.04.2013 р. та прийнятого представником відповідача на підставі відповідної довіреності № 20 від 10.04.2013 р. товару на загальну суму 281 880,00 грн., з яких відповідачем оплачено тільки 112 752,00 грн.,

Відповідно до статі 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 193 вказаного Кодексу, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 2 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 вказаного Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 10.04.2013 р. ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" (постачальник) передав у власність ПСП "Шевченка" (покупець) насіння соняшнику "P64LE10" та насіння соняшнику "P64LE11" на загальну суму 281 880,00 грн., а відповідач прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною № ЗП2515 від 10.04.2013 р., підписаною представниками сторін та довіреністю ПСП "Шевченка" № 20 від 10.04.2013 р., що не спростовано відповідачем під час розгляду справи, проте, за поставлений товар оплата відповідачем здійснена частково у розмірі 112 752, 00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 169 128,00 грн.

Судами встановлено, що при цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам статті 9 названого Закону, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, сторонами судові рішення у даній справі в частині задоволення позовних вимог ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" про стягнення з ПСП "Шевченка" основного боргу у розмірі 169 128,00 грн. не оскаржені.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість визначення позивачем та судом періоду нарахування інфляційних та 3 % річних, оскільки строк виконання обов'язку відповідачем слід розраховувати за правилами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а саме з 04.08.2014 р.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскільки ПП "БІЗОН -ТЕХ 2006" поставило товар, а ПСП "Шевченка" отримано цей товар згідно з видатковою накладною № ЗП2515 від 10.04.2013 р., то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше 11.04.2013 р.

Тобто, як правомірно встановлено судом першої інстанції, строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 925/1332/13 (№ 3-78гс14) та від 30.09.2014 р. у справі № 927/1232/13 ( № 3- 121гс14).

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

За приписами статей 101, 104 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 105 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції та висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Проте, скасовуючи рішення судом апеляційної інстанції помилково застосовані приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та не обґрунтовано неправомірність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 692 вказаного Кодексу, виходячи, зокрема, із правової позиції Верховного Суду України в аналогічних спорах.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду уданій справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 р. у справі № 912/3757/14 скасувати, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2014 р. залишити в силі.

Касаційну скаргу задовольнити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач