Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 910/1943/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Гусаківського С.А., дов. № 332/121-10-50 від 14.02.2014 року;

Відповідача -1: Байди О.В., дов. № б/н від 10.04.2014 року;

Відповідача -2: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року

у справі № 910/1943/13 господарського суду міста Києва

за позовом приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар"

до відповідача -1 товариства з обмеженою відповідальністю "Індар"

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року приватне акціонерне товариство "По виробництву інсулінів "Індар" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Індар", товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар", просило визнати недійсним договір відступлення права вимоги на суму 5 410 750,00 грн. від 16.02.2012 року, укладений між відповідачами, посилаючись на порушення приписів ст. ст. 228, 514 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (т. 1, а.с. 4-8).

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2013 року (головуючий Чинчин О.В., судді Любченко М.О., Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року (головуючий Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шапран В.В.) (т. 2, а.с. 167-174) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 61-71).

Оскаржені судові акти мотивовано недоведеністю обставин, з якими приписи ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України визначають недійсність договору.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, приватне акціонерне товариство "По виробництву інсулінів "Індар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення змінити шляхом зазначення у мотивувальній частині судових актів іншої підстави для відмови у задоволенні позову (т. 2, а.с. 180-182).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.04.2014 року (т. 2, а.с. 178-179).

У судове засідання 14.04.2014 року представник відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача - приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар", відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Індар", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" та приватним акціонерним товариством "По виробництву інсулінів "Індар" було укладено договір купівлі-продажу № 2007-1, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця субстанцію інсуліну людини, кількість та ціна якої вказується у специфікації, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її на умовах договору.

Згідно видаткової накладної № ТД-0000265 від 29.07.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" поставило приватному акціонерному товариству "По виробництву інсулінів "Індар" субстанцію інсуліну людини на загальну суму 5 410 750,00 грн.

Судами також встановлено, що 16.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" та товариством з обмеженою відповідальністю "Індар" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" (первісний кредитор) відступило товариству з обмеженою відповідальністю "Індар" право вимоги, зокрема, за зобов'язанням між первісним кредитором та приватним акціонерним товариством "По виробництву інсулінів "Індар", яке виникло за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року у сумі 5 410 750,00 грн. (т. 1, а.с. 18-20).

Згідно п. 1.2 договору відступлене право вимоги складає собою право первісного кредитора на погашення боржником заборгованості за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року в сумі 5 410 750,00 грн., а також право пред'являти до боржника вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання завдані порушенням зобов'язання за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року.

Відповідно до п. 1.3 договору за відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язується сплатити кредиторові кошти в сумі 5 410 750,00 грн. в 3-х місячний строк з моменту добровільної сплати боржником коштів на користь нового кредитора, зокрема, за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року в сумі 5 410 750,00 грн., або ж їх стягнення в примусовому порядку, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що з моменту підписання договору всі права та обов'язки первісного кредитора за основним договором повністю переходять до нового кредитора.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи встановлення факту поставки продавцем за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року приватному акціонерному товариству "По виробництву інсулінів "Індар" субстанції інсуліну людини на загальну суму 5 410 750,00 грн., тобто, виникнення у останнього зобов'язання з оплати поставленого товару, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що сторонами у оспорюваному договорі було погоджено відступлення права вимоги, яке виникло з дійсного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 207 господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність доказів наміру сторін настання протиправних наслідків укладенням оспорюваного договору та переданням останнім дійсних прав первісного кредитора до нового кредитора, обгрунтовано дійшли висновку про відмову у позові.

Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "По виробництву інсулінів "Індар" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 року у справі № 910/1943/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков