Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 914/2102/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2016 року

та на ухвалу господарського суду Львівської області від 16 листопада 2016 року

у справі № 914/2102/16

господарського суду Львівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславжитлобуд"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Калуський бровар",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Передмістя 2000",

2) Публічне акціонерне товариство "Оксі Банк",

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину

за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславжитлобуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Калуський бровар" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2014 року, укладеного між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Н.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 2874, та про застосування наслідків недійсності зазначеного правочину шляхом зобов'язання сторін повернути одна одній все одержане за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2014 року, а саме просило: зобов'язати ТОВ "ТД Калуський бровар" повернути на користь ТОВ "Станіславжитлобуд" земельну ділянку площею 2,8996 га, кадастровий номер 2625886801:12:188:0756, розташовану за адресою: Івано-Франківська область, Тисменецький район, с. Угринів, масив "Боднарчик", та зобов'язати ТОВ "Станіславжитлобуд" повернути ТОВ "ТД Калуський бровар" грошові кошти в сумі 979 248,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір порушує його права та обов'язки, як іпотекодержателя земельної ділянки, яка є предметом спірного договору, суперечить положенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки його укладено за відсутності згоди позивача, як іпотекодержателя, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України тягне недійсність зазначеного правочину.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16 листопада 2016 року (склад колегії суддів: Щигельська О.І., Ділай У.І., Мазовіта А.Б.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2016 року (складі колегії суддів: Марко Р.І. - головуючий, Желік М.Б., Орищин Г.В.), справу № 914/2102/16 передано за підсудністю до господарського суду Івано-Франківської області.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Львівської області від 16 листопада 2016 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2016 року, публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів, а справу направити для подальшого розгляду до господарського суду Львівської області. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Колегія суддів обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій, керуючись ч. 1 ст. 15 ГПК України, ст. 16, п. 1.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" виходили з того, що територіальна підсудність господарським судам справ у спорах, що виникли із земельних відносин щодо визнання недійсними правочинів визначається за місцезнаходженням об'єкта земельних відносин, а оскільки предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться в Івано-Франківській області, то такий спір не підсудний господарському суду Львівської області, а підлягає розгляду в господарському суді Івано-Франківської області.

Однак, колегія суддів вважає висновки судів помилковими та такими що зроблені з невірним застосуванням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України усі справи, підвідомчі господарським судам, розглядають у першій інстанції місцеві господарські суди.

Компетенція зазначених судів щодо розгляду справ розмежовується за предметними та територіальними ознаками. Загальні правила територіальної підсудності справ визначено статтею 15 ГПК України

Відповідно до ч.1 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної з договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Разом з тим, у статті 16 ГПК України визначено виключну підсудність справ.

Згідно з ч. 3 ст. 16 ГПК України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Як вбачається з матеріалів справи предметом даного позову є вимоги:

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзва Н.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 2874, укладеного між відповідачами, та

- про застосування наслідків недійсності зазначеного правочину.

Таким чином предмет спору у даній справі не є спором про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном, у зв'язку з чим місцевий господарський суд помилково застосував положення частини третьої статті 16 ГПК України до спірних правовідносин у вирішенні питання щодо підсудності даної справи.

Крім того помилковими є висновки судів про те, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом Івано-Франківської області за місцезнаходженням земельної ділянки, яка є предметом спірного договору.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу (спори, що виникають із земельних відносин), розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ст. 2 Земельного кодексу України).

Однак, із заявлених позовних вимог не вбачається, що спір у даній справі виник із земельних відносин. Спірні правовідносини пов'язані з визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності. В оскаржуваних ухвалі та постанові судами попередніх інстанцій не зазначено жодного обґрунтування того, що спір виник із земельних відносин. Крім того, в якості правових підстав позову позивач послався на те, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить положенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки його укладено між відповідачами за відсутності згоди позивача, як іпотекодержателя такої земельної ділянки. Жодних посилань на те, що договір суперечить нормам земельного законодавства позивачем не зазначено.

Суди попередніх інстанцій не врахували зазначеного та дійшли помилкового висновку про те, що спір у даній справі виник із земельних відносин.

Згідно з п. 1.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 15 ГПК, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходження сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

За наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

Зазначена позиція викладена також і в п. 20.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 24 жовтня 2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що територіальна підсудність даного спору має визначатися за вибором позивача за місцезнаходженням одного з відповідачів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням другого відповідача є місто Львів, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позивач дотримався правил територіальної підсудності справ, правильно її визначив і дана справа підлягає розгляду в господарському суді Львівської області.

Згідно з ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення та невірне застосування норм процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 15 та ч.ч 3, 9 ст. 16 ГПК України, була надана невірна оцінка характеру і змісту спірних правовідносин, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про те, що територіальна підсудність даного спору має визначатися за місцезнаходженням земельної ділянки, а позов підлягає розгляду у господарському суді Івано-Франківської області, то згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ухвала господарського суду Львівської області від 16 листопада 2016 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2016 року підлягають скасуванню, а справа переданню на розгляд до господарського суду Львівської області.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Львівської області від 16 листопада 2016 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2016 року скасувати.

3. Справу № 914/2102/16 передати до господарського суду Львівської області на розгляд.

Головуючий І.А. Плюшко

Судді: М.М. Малетич

С.С. Самусенко