Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 916/1285/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса (далі - Департамент),

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2014

зі справи № 916/1285/13

за позовом Департаменту,

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Одеса (далі - Підприємець),

про стягнення 153 906,92 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення неустойки.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.08.2013 (суддя Гуляк Г.І.): позов задоволено; з Підприємця стягнуто на користь Департаменту 153 906,92 грн. неустойки та 1 720,50 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 (колегія суддів у складі: Пироговський В.Т. - головуючий, Лавриненко Л.В. і Філінюк І.Г.): задоволено апеляційну скаргу Підприємця; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Департамент просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду з даної справи залишити без змін, поклавши на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме частин третьої статті 267 та частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, неналежною оцінкою судом поданих у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

11.01.2005 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) як орендодавцем та Підприємцем як орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення - підвалу № 76р (далі - Договір), згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу загальною площею 100,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Щепкіна, 15 (далі - Приміщення), строком до 10.10.2005.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 31.01.2011 назву Представництва змінено на Департамент. Останній є правонаступником Представництва.

"Додатковим погодженням" від 13.10.2005 строк дії Договору продовжено до 01.10.2006. "Додатковим погодженням" від 01.11.2006 строк дії Договору продовжено до 01.04.2007. "Додатковим погодженням" від 17.09.2007 строк дії Договору продовжено до 17.03.2008.

За умовами Договору Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, що становила на 1-й місяць після підписання Договору 595,62 грн. (без ПДВ та індексу інфляції). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, "що друкується Мінстатом України". Орендар зобов'язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.

Оскільки протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору відсутні заяви сторін про припинення цього договору, він був продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені Договором.

На порушення умов пунктів 2.2, 2.4 Договору Підприємцем орендна плата вносилася несвоєчасно та не в повному обсязі. Так, станом на 26.03.2009 у Підприємця утворилася заборгованість з оплати оренди за період з червня 2008 року по квітень 2009 року у сумі 1 096,50 грн. Орендодавцем, крім того, відповідно до пункту 5.2 Договору нарахована пеня в сумі 944,89 грн. за несвоєчасне внесення орендної плати.

У зв'язку з наведеним Представництво надіслало Підприємцю "пропозицію" від 06.04.2009 № 01-15/312 про здійснення у строк до 20.04.2009 фактичної передачі Приміщення, підписання акта приймання-передачі та сплату заборгованість з орендної плати. Підприємець отримав зазначене повідомлення, але відповіді на нього не надав. Відтак "з цього моменту" Договір вважається розірваним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.08.2009 зі справи № 12/124-09-2529 за позовом Представництва до Підприємця про виселення та стягнення 9 073,34 грн. було вирішено виселити Підприємця з Приміщення та стягнути з нього на користь Представництва: 1 096,50 грн. орендної плати; 675,70 грн. пені; 7 031, 95 грн. і 187 грн. витрат зі сплати державного мита і 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно з пунктом 4.7 Договору після дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 15-денний строк передати орендодавцю Приміщення за актом у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.

Відповідне зобов'язання Підприємцем не виконано, Приміщення повернуто орендодавцю згідно з актом державного виконавця лише 23.02.2011.

Департаментом нараховано неустойку відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України в сумі 153 906,92 грн. за період з 01.06.2009 по 23.02.2011.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача (Підприємця) про час і місце всіх судових засідань місцевого господарського суду з розгляду даної справи, оскільки всі рекомендовані поштові повідомлення поверталися до суду з відмітками "за зазначеною адресою не проживає". Водночас Підприємець посилається на те, що під час розгляду даної справи місцевим господарським судом не знаходився "за адресою місцезнаходження" (АДРЕСА_1), оскільки в даному приміщенні здійснювалися ремонтні роботи; ці обставини підтверджуються довідкою комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський" від 14.02.2014.

В апеляційній скарзі у зв'язку з наведеним зроблено заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Перебіг позовної давності (загальний) у спірних правовідносинах сторін починається з дня, наступного за днем, коли мало бути виконане зобов'язання з повернення майна, тобто з 21.04.2009 (який є наступним днем після спливу 15-денного строку для добровільного виселення Підприємця з Приміщення згідно з умовами Договору та "пропозицією" власника майна від 06.04.2009). Позовну заяву було подано до господарського суду тільки 21.05.2013 (згідно з штампом канцелярії місцевого господарського суду), тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України:

- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256);

- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257);

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261);

- позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267);

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267).

Як зазначено в підпункті 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. У даній справі судом апеляційної інстанції встановлено обставини, пов'язані з неможливістю для відповідача (Підприємця) зробити заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції. Тому апеляційний господарський суд обґрунтовано прийняв заяву відповідача про застосування позовної давності. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З'ясувавши, що позовну заяву зі справи подано після спливу позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов й обґрунтованого висновку про відмову в позові на підставі частини четверної статті 267 Цивільного кодексу України.

Посилання скаржника на невірне обрахування судом апеляційної інстанції "пропущення строку позовної давності" Вищим господарським судом України не приймається. Наведеним приписом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності чітко й однозначно пов'язується з днем, коли особа (позивач) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У даному разі таким днем, як з'ясовано апеляційною інстанцією і не спростовано скаржником, було 21.04.2009. Водночас названим Кодексом чи іншими актами законодавства не передбачено можливості зворотного відрахування позовної давності (в тому числі й для стягнення неустойки, передбаченою статтею 785 Цивільного кодексу України) від дня подання позову. Відтак безпідставним є твердження скаржника про те, що його вимоги стосовно "стягнення неустойки у період з 21.05.2010 р. по 23.02.2011 р. в сумі 83 140,26 грн. підлягають задоволенню у будь-якому випадку, так як вказана неустойка у вказаний період знаходиться у межах загальної позовної давності".

Визначених процесуальних законодавством підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 1117,1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 зі справи № 916/1285/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій