Постанова ВГСУ від 11.06.2015 року у справі №910/26314/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 910/26314/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційних скарг1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" 2) Київської міської радина постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.15у справі№ 910/26314/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс"доКиївської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДепартамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Байрамова Н.І. -за дов. від 20.08.14;

від відповідача:Рог О.В.- за дов. від 09.04.15;

від третьої особи: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" у листопаді 2014 року заявлений позов до Київської міської ради про: 1) визнання протиправними дій Київської міської ради, вчинених у відношенні позивача при прийнятті рішення Київської міської ради ІІ сесії VІІ скликання № 60/60 від 14.09.14 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" від 23.12.04 № 91-6-00385, щодо скасування рішення Київської міської ради від 24.06.04 за № 339-5/1549 "Про передачу ТОВ "Лаванда Плюс" земельної ділянки для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва" та рішення Київської міської ради від 18.06.09 за № 663/1719 "Про поновлення ТОВ "Лаванда Плюс" договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва"; 2) визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради № 60/60 від 14.09.14; 3) зобов'язання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати зняття з реєстрації Договору оренди земельної ділянки від 23.12.04 № 91-6-00385 та Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, № 91-6-00950, поновити реєстрацію зазначених Договорів. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував на те, що Київською міською радою безпідставно прийнято рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку, оскільки договір не містить в собі положень щодо можливості його розірвання якщо будівництво об'єкту з моменту реєстрації цього договору тривалий час не розпочато. Крім того, позивач зазначав, що відповідачем не дотримано процедури попередження з питань використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, та на відсутність фактів використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, несплати орендної плати, відчуження права користування земельною ділянкою іншим особам або інших порушень умов договору, що визначені підставою для розірвання договору. При цьому, позивач посилався на приписи статей 13, 14, 140, 142, 143, 144 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374, 651 Цивільного кодексу України, статей 2, 8 ,133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, статей 2, 10, 24, 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.15, ухваленим суддею Морозовим С.М., позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Київської міської ради, щодо прийняття рішення Київської міської ради № 60/60 від 14.09.14 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Лаванда Плюс" від 23 грудня 2004 року № 91-6-00385", а вказане рішення скасовано як недійсне. В іншій частині в позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не порушено умов Договору щодо використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, ділянка використовується за цільовим призначенням, відповідач сплачує орендну плату, не порушує строків завершення забудови земельної ділянки, не здійснює передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам. Судом зазначено, що згідно зі статтею 32 Закону України "Про оренду землі" договір може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду. Так, суд дослідив, що Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення помилково посилалась і на пункт 11.4. Договору від 23.12.04 № 91-6-00385. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд встановив, що оскаржуване рішення прийнято Київською міською радою з порушенням чинного законодавства та права Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс", як користувача спірної земельної ділянки.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Отрюх Б.В. - головуючого, Михальської Ю.Б., Тищенко А.І., постановою від 02.04.15, перевірене рішення суду першої інстанції у справі залишив без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" та Київської міської ради залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі в частині відмови у позові скасувати, а позов задовольнити повністю. Зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати зняття з реєстрації Договору оренди земельної ділянки від 23.12.04 № 91-6-00385 та Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, № 91-6-00950, поновити реєстрацію зазначених Договорів - прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник посилається на приписи статей 4, 22, 32, 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, статей 80, 91, 92 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

Від Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Київська міська рада, в якій просить рішення та постанову судів у даній справі в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 143 Земельного кодексу України та зазначає, що приймаючи рішення Київської міської ради ІІ сесії VІІ скликання № 60/60 від 14.09.14 рада виходила з того, що відсутність проведення на земельній ділянці будівельних робіт упродовж 10 років є безспірним фактом використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а також, зазначає, про те, що однією з підстав для прийняття оспорюваного рішення стали численні звернення громадян.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс", Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради № 339-5/1549 від 24.06.04 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" земельної ділянки для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва" затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва. Передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" за умови виконання пункту 3 рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови. На виконання цього рішення 23.12.04 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00385 від 30.12.04 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідно до умов якого позивач на підставі вище вказаного рішення за актом приймання-передачі передає, а відповідач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену договором. Пунктом 2.1. Договору від 23.12.04 № 91-6-00385 сторони погодили, що об'єктом оренди є земельна ділянка за наступними характеристиками: - місце розташування - вул. Обсерваторна, 4, у Шевченківському районі м. Києва; - розмір - 0, 1928 га; - цільове призначення - будівництво багатоповерхового житлового будинку; - кадастровий номер - 8000000000:91:168:0031. Згідно з пунктом 3.1. Договору від 23.12.04 № 91-6-00385 строк дії договору становить 5 років. Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.12.04 позивач прийняв у своє користування вказану земельну ділянку. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи 16.12.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" та Київською міською радою на підставі рішення Київської міської ради № 663/1719 від 18.06.09 було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 91-6-00950 від 05.01.12 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідно до умов якого сторони домовились продовжити строк оренди земельної ділянки до 31.12.16. Згідно з пунктом 8.4. Договору встановлено обов'язки орендаря земельної ділянки, зокрема, відповідно до цього пункту договору орендар зобов'язувався, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Відповідно до пунктів 11.4., 11.6. Договору договір може бути розірвано в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату, упродовж двох місяців поспіль, порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4. Договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам. Розірвання договору не потребує укладення додаткової угоди. Установлено судами і те, що 04.09.14 Київською міською радою прийнято рішення № 60/60 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" від 30 грудня 2004 року № 91-6-00385" відповідно до якого розірвано спірний договір оренди земельної ділянки. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" до Київської міської ради про: 1) визнання протиправними дій Київської міської ради, вчинених у відношенні позивача при прийнятті рішення Київської міської ради ІІ сесії VІІ скликання № 60/60 від 14.09.14 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс" від 23.12.04 № 91-6-00385, щодо скасування рішення Київської міської ради від 24.06.04 за № 339-5/1549 "Про передачу ТОВ "Лаванда Плюс" земельної ділянки для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва" та рішення Київської міської ради від 18.06.09 за № 663/1719 "Про поновлення ТОВ "Лаванда Плюс" договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, для будівництва багатоповерхового житлового будинку на вул. Обсерваторній, 4 у Шевченківському районі м. Києва"; 2) визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради № 60/60 від 14.09.14; 3) зобов'язання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати зняття з реєстрації Договору оренди земельної ділянки від 23.12.04 № 91-6-00385 та Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, № 91-6-00950, поновити реєстрацію зазначених Договорів. Як убачається із касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаванда Плюс", позивач не погоджується із рішенням та постановою у справі в частині відмови зобов'язати Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати зняття з реєстрації Договору оренди земельної ділянки від 23.12.04 № 91-6-00385 та Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.12.11, № 91-6-00950, поновити реєстрацію зазначених Договорів. Переглянувши рішення та постанову у справі в оскарженій позивачем частині колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 18 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 21 вказаного Кодексу сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Таким чином, відповідно до наведених норм, позовна вимога може бути пред'явлена лише до відповідача в справі. Судами встановлено, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не відповідачем і відповідних клопотань позивачем щодо залучення його до участі в справі в якості відповідача заявлено не було. Відтак, позовна вимога до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заявлена бути не може, оскільки це суперечить положенням статті 21 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача, заявленої до третьої особи у справі - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Стосовно доводів касаційної скарги Київської міської ради щодо наявності підстав для скасування судових актів у справі в частині задоволених вимог, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема способом такого захисту може бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституції. За приписами статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що спори про поновлення порушених прав юридичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, за приписами якої захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Статтями 526 і 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 651 Цивільного кодексу України унормовано, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Порядок припинення договору оренди землі шляхом його розірвання унормований статтею 32 Закону України "Про оренду землі", а саме на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Відповідно до статей 24 та 25 названого Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно з частиною п'ятою статті 20 цього ж Кодексу види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Відтак, підставою розірвання договору є саме використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена Договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато. Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Дослідивши обставини справи, суди обох інстанцій установили, що умовами укладеного між сторонами Договору оренди земельної ділянки у пункті 8.4. Договору, строки завершення орендарем забудови земельної ділянки визначаються проектною документацією на будівництво, яка має бути затверджена в установленому порядку. Між тим, судами установлено, що проектна документація щодо здійснення забудови спірної земельної ділянки на час розгляду справи перебуває на затвердженні, тривале виготовлення проектної документації не залежало від волі позивача, в його діях відсутня вина у порушенні зобов'язання щодо строку забудови земельної ділянки. Відтак, установивши відсутність факту використання позивачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням та відсутність інших порушень умов Договору, які визначені законом та Договором підставою для його розірвання, у тому числі і передбачених проектною документацією строків завершення забудови земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про прийняття відповідачем оспорюваного рішення з порушенням норм чинного законодавства, а також порушенням у зв'язку і цим прав та інтересів позивача, як користувача спірної земельної ділянки. Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 01.04.15 у справі № 910/1753/14. Отже, довід скаржника про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та наявність правових підстав для розірвання Договору визнається помилковим. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі відповідача також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -