Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року Справа № 910/3259/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Мележик Н.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМіністерства оборони Українина постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 господарського суду міста Києва від 16.03.2015у справі№ 910/3259/15-гза позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" Міністерства оборони України стягнення коштівза участю представників сторін:позивача: відповідача:не з'явились не з'явилисьВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таланлегпром" (далі - ТОВ "Таланлегпром") звернулось до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором № 286/3/11/10 від 29.09.2011 у розмірі 16 263 грн.

Відповідач заперечував проти позову посилаючись на те, що заборгованість, яку просить стягнути позивач, не зареєстрована в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а документи, які підтверджують постачання товару, надіслано Міністерству оборони України після закінчення 2011 бюджетного року, що суперечить вимогам Бюджетного кодексу України. З огляду на викладене позивач стверджував про відсутні у нього підстави для сплати боргу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2015 (суддя Васильченко Т.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 року (судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О., Коршун Н.М.), позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 29.09.2011 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ "Таланлегпром" (постачальник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/11/10 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язався у 2011 році поставити замовнику товар (взуття), а замовник прийняти й оплатити його вартість в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами, визначеними у специфікаціях до цього договору.

За умовами п. 1.2 Договору ціна товару, передбаченого до поставки за Договором, його номенклатура, характер, технічні та якісні характеристики, а також конструктивні, технологічні, експлуатаційні та інші вимоги до товару, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікаціями.

Специфікацією № 1 сторони узгодили поставку черевик хромових з високими берцями (тип Б) литтєвого методу кріплення в кількості 50 пар загальною вартістю 16 263,00 грн з ПДВ.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору встановлено, що розрахунки за фактично поставлений товар проводяться щомісячно протягом 30 банківських днів з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розкладом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), з додаванням: акту приймального контролю якості товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткової накладної постачальника; повідомлення форми № 280.

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу черевики хромові на загальну суму 16 263 грн, що підтверджується видатковою накладною № T-ROM02591 від 21.12.2011, актом приймального контролю якості № 1 від 21.12.2011 та повідомленням № 283 від 26.12.2011 форми № 280, які підписані уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплені печатками.

Судами встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вказані норми чинного законодавства та врахувавши встановлені обставини справи суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач стверджував, що йому не надходили кошти з бюджету для оплати товару за специфікацією № 1 по Договору, а тому в нього не виникли підстави для оплати поставленого товару.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, Міністерство оборони України як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі й органів Державної казначейської служби України.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі № 910/3259/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

Н. Мележик