Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.04.2025 року у справі №137/565/15-к
Постанова ККС ВП від 10.04.2025 року у справі №137/565/15-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 137/565/15-к

провадження № 51-4383 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12014020210000412 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 28 грудня 2014 року по 26 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його затримання у порядку виконання вироку.

Крім того, у вироку вирішено питання щодо судових витрат.

Відповідно до вироку ОСОБА_6 25 грудня 2014 року, приблизно о 22:30, знаходячись у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, перебуваючи поряд з автомобілем «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , який стояв навпроти домоволодіння АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, в ході суперечки, яка виникла на підставі раптово виниклих неприязних відносин, завдав кулаками обох рук два-три удари у голову ОСОБА_8 .

Після чого в період часу з 22:45 по 23:30, ОСОБА_6 , перебуваючи в кімнаті власного житлового будинку на АДРЕСА_1 , дерев`яною планкою завдав ОСОБА_8 в область сідниць не менше десяти-одинадцяти ударів.

У подальшому 26 грудня 2014 року в період часу з 02:30 по 02:50, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, знаходячись у приміщенні АЗС «WOG», що на вул. Леніна у с. Селище Літинського району Вінницької області, в ході суперечки завдав кулаками обох рук ще п`ять-сім ударів в обличчя ОСОБА_8 .

У наслідок вказаних протиправний дій ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у Літинській центральній районній лікарні.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено частково.

Вирок Літинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2023 року змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII в строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_6 з 28 грудня 2014 року по 26 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а також з 27 травня 2024 року по день набрання вироком законної сили.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що місцевий суд не з`ясував всіх обставин, які належать до предмета доказування, а висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 ґрунтуються на припущеннях, враховуючи, що під час судового розгляду не встановлено доказів завдання ОСОБА_6 ударів в голову ОСОБА_8 , не враховано, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 особисто не бачили як саме та куди ОСОБА_6 завдавав удари ОСОБА_8 . Вказує, що судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 , який о 02:30 бачив ОСОБА_8 у компанії з іншим немісцевим чоловіком на підпитку. Стверджує, що судом не було перевірено версію, чи міг останній отримати тілесні ушкодження від падіння, або ж за інших обставин, що не відображені в обвинуваченні. Таким чином вважає, що не з`ясовано, де саме ОСОБА_8 заподіяно тілесні ушкодження, які перебувають у причинному зв`язку із настанням смерті, чи то у м. Літині на вул. Садовій поряд з автомобілем, чи на території заправної станції «WOG» у с. Селище.

Крім того, вказує про допущені судами порушення вимог кримінального процесуального закону, які убачає у тому, що:

- зміст пред`явленої підозри не відповідає змісту обвинувального акта, що у тому числі через не зазначення точного місця вчинення злочину перешкодило стороні захисту з`ясувати питання стосовно підсудності кримінального провадження;

- висновки експертів № 1040 від 12 січня 2015 року (у вироку суду від 13 грудня 2014 року) та № 8611/д від 18 березня 2015 року (у вироку суду № 86 к/д) не є повними, адже не містять вказівки про точний час отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які перебувають у причинному зв`язку з настанням його смерті, а також не містять вказівки про можливість отримання таких ушкоджень у наслідок падіння;

- матеріали кримінального провадження не містять відомостей про повідомлення експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку;

- відмовлено без належної аргументації у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення повторної судово-медичної експертизи;

- враховано неналежні та недопустимі докази, зокрема, протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки встановлені під час проведення цих слідчих дій обставини не були підтверджені свідками під час їх допиту в суді, а також ці показання суперечать висновкам судово-медичної експертизи № 8611/д від 18 березня 2015 року (у вироку суду № 86 к/д);

- в основу обвинувального вироку покладено недопустимий доказ, а саме: протокол огляду місця події від 23 січня 2015 року у приміщенні АЗС, оскільки такий огляд проведено слідчим ОСОБА_14 , який не був уповноважений на здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а слідча дія проведена без дозволу слідчого судді та без згоди власника, що у свою чергу вказує про недопустимість похідного доказу - висновку експерта № 98 від 16 березня 2015 року;

- не враховано доказів сторони захисту (відповідь з експертної установи) стосовно втрати деяких речових доказів стороною обвинувачення (змиви з погребу), що в сукупності вказує про недопустимість як доказів висновків експертів, не досліджено речові докази;

- апеляційним судом порушено положення ст. 404 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні;

- апеляційний суд не дотримався положень ст. 419 КПК, оскільки ухвала апеляційного суду не містить вичерпної відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, а висновки суду апеляційної інстанції належним чином не мотивовані;

- апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 335 КПК, при наявності підстав для зупинення судового провадження у зв`язку з мобілізацією ОСОБА_6 на військову службу до лав Збройних Сил України, безпідставно оголосив останнього у розшук, у подальшому якого було затримано у військовій частині, доставлено до апеляційного суду та взято під варту.

У письмових запереченнях прокурор ОСОБА_15 , вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги захисника, просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, вказує про те, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину ґрунтуються на припущеннях, враховуючи, що під час судового розгляду не встановлено доказів завдання ОСОБА_6 ударів в голову ОСОБА_8 , не враховано, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 особисто не бачили, як саме та куди ОСОБА_6 завдавав ударів ОСОБА_8 , а у висновках судово-медичних експертиз не вказано точного часу отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які перебувають у причино-наслідковому зв`язку із настанням його смерті.

Однак, такі доводи захисника зводяться до оспорювання наданої судом оцінки показанням свідків та висновкам експертиз, які суд зробив на підставі їх дослідження та аналізу у сукупності з іншими доказами, що у розумінні положень ст. 433 КПК та з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, не можуть бути предметом касаційного розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, серед іншого захисник вказує, що висновки судово-медичних експертиз не місять відомостей про попередження експерта про кримінальну відповідальність, а тому просить визнати такі висновки недопустимими доказами.

Зі змісту судових рішень вбачається, що вказані твердження були предметом перевірки суду першої інстанції, який за наведених обставин не встановив підстав для визнання висновків судово-медичних експертиз недопустимими доказами, так і суду апеляційної інстанцій, який погодився з такими висновками місцевого суду.

Колегія суддів зазначає, що судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності, та які у своїй діяльності керуються Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (у редакції наказу від 26 грудня 2012 року № 1950/5)(далі -Інструкція), відповідно до пункту 2.4 розділу 2 якої за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Крім того, відповідно до абзацу 14 п. 4.12 розділу 4 Інструкції вказано, що у вступній частині висновку експерта зазначаються попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК та за відмову від надання висновку за ст. 385 КК.

Також абзацом 2 пункту 4.20 Інструкції передбачено, що у вступній частині викладаються відомості, наведені в пункті 4.12 цього розділу. У повідомленні про неможливість надання висновку експерт зазначає, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за ст. 385 КК.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції у судовому засіданні експерт ОСОБА_16 , після приведення його до присяги та попередження про кримінальну відповідальність, як того вимагають положення ст. 356 КПК, підтвердив достовірність своїх експертних висновків, та роз`яснив їх, відповідаючи у тому числі на запитання сторони захисту.

З матеріалів провадження убачається, що як висновок № 1040 від 12 січня 2015 року (у вироку суду від 31 грудня 2014 року) (т. 24, а. п. 225-226), так і висновок № 86 к/д від 18 березня 2015 року (т. 25, а. п. 50-52) містять посилання про те, що експерт ОСОБА_16 ознайомлений з правами та обов`язками експерта, передбаченими ст. 69 КПК, та попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 387 КК, про що у вступних частинах висновків наявні його підписи, які скріплені печаткою.

За таких обставин, доводи захисника у цій частині, що викладені ним у касаційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними.

Стосовно необґрунтованої, на думку захисника, відмови у задоволені клопотання сторони захисту про призначення повторної судово-медичної експертизи, Суд зазначає наступне.

У мотивувальних частинах оскаржуваних вироку та ухвали судами вказано, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1040 від 12 січня 2015 року тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_8 , спричинені від неодноразової дії тупих твердих предметів, можливо 26 грудня 2014 року, смерть настала від черепно-мозкової травми, яка ускладнилася набряком та дислокацією головного мозку. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 86 к/д від 18 березня 2015 року виключається отримання ОСОБА_8 тілесного ушкодження за обставин, вказаних свідком ОСОБА_17 під час слідчого експерименту, а саме в результаті падіння у погріб, та могли утворитися за обставин завдання удару кулаком в голову, як вказували свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Після отримання черепно-мозкової травми і до часу настання смерті ОСОБА_8 від декількох хвилин до декількох десятків хвилин міг виконувати активні цілеспрямовані дії, ходити, звати на допомогу.

Як убачається з матеріалів цього провадження, судом першої інстанції під час судового розгляду було розглянуто клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи, однак, у зв`язку з неналежним обґрунтуванням підстав для її проведення, у його задоволенні було відмовлено. Аналогічне клопотання заявлялося стороною захисту під час апеляційного розгляду, проте суд апеляційної інстанції також відмовив у його задоволенні.

Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, яке, на переконання суду, не було обґрунтоване належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом розгляду такого клопотання.

Непереконливими, на думку Суду, є доводи захисника про недопустимість як доказів протоколів слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Аргументуючи такі доводи, захисник у касаційній скарзі стверджує, що свідки під час їхнього допиту в суді не підтвердили обставин, які були встановлені під час проведення слідчих експериментів за їхньою участю, та які суперечать висновкам судово-медичної експертизи № 86 к/д від 18 березня 2015 року.

Відповідно до змісту мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, як свідок ОСОБА_11 , так і свідок ОСОБА_12 повідомили, що на АЗС «WOG» прийшов ОСОБА_8 брудний, побитий та наляканий, просив телефон щоб зателефонувати. Коли на АЗС приїхав ОСОБА_6 та ОСОБА_18 , які були у стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_8 сховався у підсобне приміщення, на що ОСОБА_12 попросив його покинути приміщення, у цей час ОСОБА_6 відштовхнув ОСОБА_12 зайшов до службового приміщення та почав бити ОСОБА_8 , після чого всі вийшли з приміщення АЗС. Через деякий час ОСОБА_6 знову приїжджав до АЗС та наказав свідкам, щоб вони нікому не говорили, що бачили.

Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомили, що вони не бачили конкретно куди ОСОБА_6 бив ОСОБА_8 , однак усвідомлювали по рухах ОСОБА_6 , що він завдає ударів, чітко чули глухі звуки від ударів та чули, як ОСОБА_8 просив його не бити.

Наведені обставини, як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, 24 лютого 2015 року свідки повідомляли в ході проведення слідчих експериментів за їхньою участю, під час яких детально розказували та на місці показували, як саме відбувалися події у ніч з 25 на 26 грудня 2014 року.

Показання цих свідків, а також протоколи проведення слідчих експериментів були предметом дослідження суду першої інстанції, який їх проаналізував і співставив з іншими доказами, наданими сторонами кримінального провадження, при цьому не встановив підстав вважати такі докази неналежними чи недопустимими.

Твердження про недопустимість протоколів слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також їхні показання були перевірені і судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження у порядку апеляційної процедури, проте цей суд також не встановив підстав вважати такі докази недопустимими, у тому числі через їх суперечливість один одному.

Водночас такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження, колегія суддів вважає доводи сторони захисту про те, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не узгоджуються з висновком судової-медичної експертизи № 86 к/д від 18 березня 2015 року, оскільки у вказаному висновку навпаки зазначено, що тілесні ушкодження у ОСОБА_8 могли утворитися за обставин завдання удару кулаком в голову, як вказували свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під час проведення з ними слідчих експериментів.

Таким чином суди попередніх інстанцій належними чином та у межах процесуального закону дослідили зазначені вище докази з дотриманням положень ст. 94 КПК та встановили їх відповідність вимогам статей 85 86 КПК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення доводів захисника у цій частині.

Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі також вказує про незаконність оскаржуваних судових рішень через допущення судами інших (окрім покладання в основу судових рішень недопустимих доказів, зазначених вище) істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Зокрема, захисник вказує про невідповідність змісту пред`явленої підозри змісту обвинувального акта, не зазначення точного місця вчинення злочину, що перешкодило з`ясувати питання стосовно підсудності кримінального провадження.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими доводами захисника.

По-перше, як вказала об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 15 січня 2024 року у справі № 683/694/20 (провадження № 51-3591 кмо 23), розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

До того ж об`єднана палата у мотивувальній частині згаданої постанови зазначила, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. У свою чергу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК).

Тобто підозра є лише обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, повідомлення про яке складається на певному етапі досудового розслідування, коли є підстави для формулювання підозри.

Водночас положеннями ч. 1 ст. 337 КПК визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

При цьому кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складових частин щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення.

Таким чином зазначені доводи захисника про відмінність змісту підозри від змісту обвинувачення, враховуючи, що такі відмінності не впливають на правову оцінку встановлених судом обставин, не можуть бути підставою для скасування або зміни вироку та ухвали, як про це просить захисник у своїй касаційній скарзі, оскільки не свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

По-друге, необґрунтованими є твердження сторони захисту про відсутність у повідомленні про підозру та обвинувальному акті відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається зі змісту обвинувального акта, ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він спочатку біля автомобіля, який стояв поряд з домоволодінням АДРЕСА_1 , потім в будинку АДРЕСА_1 за цією ж адресою, після чого у приміщенні АЗС «WOG», що на вул. Леніна у с. Селище Літинського району Вінницької області, завдав потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження, від яких останній помер у лікарні.

Про те, що тілесні ушкодження потерпілому були заподіяні в межах смт Літин та Літинського району, що відноситься до територіальної юрисдикції Літинського районного суду Вінницької області, який і розглянув вказане кримінальне провадження, зазначалося і у повідомленні про підозру, на що вказує і захисник у своїй касаційній скарзі.

Таким чином, посилання стосовно того, що сторона захисту на час розгляду кримінального провадження не володіла відомостями про місце вчинення кримінального правопорушення є такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Крім того, колегія суддів відкидає як необґрунтовані доводи захисника про недослідження судом речових доказів.

Наведені доводи захисника були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який в ході апеляційного розгляду встановив, що під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції сторона захисту не порушувала питання про безпосереднє дослідження та огляд у судовому засіданні речових доказів, так само і в апеляційній скарзі захисником не наведено переконливих доводів про необхідність їх огляду, а також не вказано обґрунтування яким чином зазначене може свідчити про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Такі висновки апеляційного суду є вмотивованими та такими, що узгоджуються з вимогами ст. 357 КПК, з якими погоджується і колегія суддів.

Разом з тим Суд вважає слушними доводи захисника про те, що огляд місця події у приміщенні АЗС «WOG» проведено без відповідної згоди власника.

Як вбачається з протоколу огляду місця події від 23 січня 2015 року (т. 24, а. п. 236-240), вказаний протокол складений слідчим СВ Літинського РВ УМВС у Вінницькій області ОСОБА_14 , за участю понятих ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , спеціалістів ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , про що у протоколі вказані особи проставили свої підписи.

Поряд з цим, текст протоколу містить відмітку про те, що такий огляд проведений на підставі дозволу власника, проте у протоколі не зазначено посилання на конкретну особу (прізвища, ім`я та по-батькові, назву юридичної особи, тощо), не містить її підпису, так само як і матеріали кримінального провадження не містять окремого дозволу (заяви/клопотання) на проведення такого дозволу.

Крім того, у протоколі також зазначено, що фіксація огляду місця події відбувалася із застосуванням фотоапарату «Canon», до такого протоколу було долучено ілюстративну таблицю з відповідними фотографіями, які завірені слідчим ОСОБА_23 . Однак, протокол огляду місця події, окрім зазначених вище осіб, не містить жодної згадки про те, що цей слідчий брав участь під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії, як її учасник.

Зазначені обставини залишилися без уваги суду першої інстанції, незважаючи на те, що сторона захисту під час розгляду кримінального провадження вказувала про недопустимість такого доказу через проведення слідчої (розшукової) дії без отримання у передбаченому законом порядку дозволу.

Апеляційний суд, відповідаючи на доводи сторони захисту та відкидаючи їх як необґрунтовані, обмежився вказівкою, що у разі наявності згоди власника на проведення такої слідчої дії не потребується ухвала слідчого суду, а тому протокол огляду місця події від 23 січня 2015 року є допустимим доказом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд належним чином не перевірив доводи сторони захисту в цій частині, а свого рішення з посиланням на положення кримінального процесуального закону, якими він керувався, не мотивував.

Також поза увагою апеляційного суду залишилися доводи захисника про відсутність повноважень на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні у слідчого ОСОБА_14 , який склав протокол огляду місця події від 23 січня 2015 року, враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять відповідної постанови (доручення) про це керівника органу досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із такими доводами захисника, вказав у своєму рішенні, що наявність у слідчого ОСОБА_14 повноважень на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014020210000412 підтверджується тим, що відомості про нього вказані у обвинувальному акті, як про слідчого, який входив до групи слідчих.

Проте такі висновки апеляційного суду не узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на порядок застосування норм процесуального законодавства у ситуаціях, коли учасниками судового провадження оспорюється наявність повноважень у слідчих на проведення досудового розслідування.

Зокрема, у постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353 кмо 21) об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Крім того, у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963 кмо 20) об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду де-факто розширила попередній висновок, вказавши, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

Об`єднана палата також зауважила, що якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Таким чином, відкидаючи як необґрунтовані доводи сторони захисту в цій частині, які були зазначені в апеляційній скарзі, апеляційний суд проігнорував висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, що суперечить положенням ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, мотивувальна частина ухвали апеляційного суду не містить належного обґрунтування на спростування версії сторони захисту про отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за інших обставин, які не викладені в обвинувальному акті.

Зокрема, захисник у своїй апеляційній скарзі посилався на показання свідка ОСОБА_13 , який під час судового розгляду пояснював, що приблизно о 02:30 26 грудня 2014 року бачив ОСОБА_8 у присутності іншого немісцевого худорлявого чоловіка (обидва були на підпитку).

Мотивуючи такі твердження, захисник наголошував, що під час судового розгляду не перевірялася версія про можливе отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за інших обставин, які не вказані в обвинувальному акті, враховуючи, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи після отримання тілесних ушкоджень, які перебувають у причино-наслідковому зв`язку зі смертю, ОСОБА_8 міг вчиняти певні активні дії від кількох хвилин до кількох десятків хвилин, та був доставлений до лікарні лише о 03:00 без свідомості у тяжкому стані.

Відповідаючи на такі доводи захисника, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що показання свідка ОСОБА_13 , який не був очевидцем подій, що відбувалися до того, як він пізніше бачив ОСОБА_8 , не спростовують показань інших свідків про заподіяння саме ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .

Однак, визнаючи доводи захисника безпідставними, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі не навів переконливих суджень, чому він не бере до уваги версію сторони захисту та показання свідка ОСОБА_13 , та якими саме доказами ці твердження спростовуються.

За таких обставин доводи захисника в цій частині залишились без належної перевірки та вичерпної відповіді, оскільки з ухвали апеляційного суду не вбачається ґрунтовних висновків на спростування таких доводів, а лише констатовано про обґрунтованість висновків місцевого суду.

Так, ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам, а зміст ухвали суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що, не навівши належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків з посиланням на конкретні докази, а також на положення закону, якими він керувався, як зазначено у ч. 2 ст. 419 КПК, апеляційний суд, в ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу захисника визнав необґрунтованою.

З огляду на викладене за результатом касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту, при постановленні ухвали вказаних вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 335 КПК, оскільки за наявності підстав, передбачених законом, цим судом не зупинено провадження.

Стверджує, що апеляційний суд, не врахувавши наданих стороною захисту доказів того, що ОСОБА_6 був мобілізований на військову службу до лав Збройних Сил України, безпідставно оголосив останнього у розшук, у подальшому якого було затримано у військовій частині, доставлено до апеляційного суду та взято під варту.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 КПК у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор ОСОБА_15 подав до суду апеляційної інстанції клопотання, датоване 09 травня 2024 року, у якому ставив питання про оголошення у розшук обвинуваченого через його систематичну неявку у судові засідання, у зв`язку з недієвістю приводів та відсутністю ОСОБА_6 за місцем проживання.

Поряд з цим, захисник ОСОБА_7 також подав до суду апеляційної інстанції клопотання, яке отримане судом 09 травня 2024 року, у якому він ставив питання про зупинення провадження у справі на підставі ст. 335 КПК до моменту звільнення ОСОБА_6 з військової служби.

На підтвердження цих доводів до свого клопотання захисником було додано копію витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26 квітня 2024 року відповідно до якого ОСОБА_6 направлено для проходження військової служби за призовом осіб з числа резервістів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання захисника, у своїй ухвалі від 09 травня 2024 року апеляційний суд вказав, що захисником не було надано доказів того, що ОСОБА_6 призваний для проходження військової служби та проходить таку службу.

При цьому суд апеляційної інстанції тією ж ухвалою задовольнив клопотання прокурора та оголосив у розшук ОСОБА_6 , а також надав дозвіл на його затримання з метою приводу до апеляційного суду для розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході розшукових заходів 27 травня 2024 року в с. Ольгопіль Чечельницького району Вінницької області на території військової частини НОМЕР_2 на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року було розшукано та затримано ОСОБА_6 (т. 26, а. п. 193).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, маючи у своєму розпорядженні надані стороною захисту докази стосовно призову ОСОБА_6 для проходження військової служби за мобілізацією, у даному випадку не навів переконливих аргументів незастосування імперативних вимог ст. 335 КПК.

Як визначено ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що могли істотно вплинути на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, як наслідок, передчасність висновків про законність вироку суду першої інстанції, що в сукупності є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує про порушення апеляційний судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК та безпідставну відмову у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі, про неврахування доказів сторони захисту (відповіді з експертної установи), що впливає на допустимість висновків експертиз.

Враховуючи те, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а зазначені вимоги захисником ставилися також і перед судом апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на такі доводи, оскільки вони, враховуючи наведене у змісті цієї постанови, мають бути предметом перевірки під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, у тому числі дотримуючись вимог, які закріплені у ст. 335 КПК, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги захисника, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Разом з тим, згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема, переховування від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2024 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 08 червня 2025 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3