Історія справи

Постанова ВГСУ від 09.04.2026 року у справі №206/3370/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 206/3370/23

провадження № 51-4299км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

потерпілого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041700000306, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, який зареєстрований ( АДРЕСА_1 ) та проживає( АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за частиною другою статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту виконання вироку.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 21 574,05 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 16 травня 2023 року приблизно о 20:50, перебуваючи на території ринку «Придніпровський» поблизу будинку № 21 на вул. Роторній у м. Дніпрі, на ґрунті раптово виниклої неприязні у зв`язку із чіпляннями до нього ОСОБА_9 , умисно заподіяв йому один удар правим кулаком у ліву частину обличчя, від якого потерпілий впав із висоти власного зросту на асфальтне покриття, вдарившись потилицею, та втратив свідомість.

У результаті вказаних дій ОСОБА_9 заподіяно тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР».

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_9 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, кісток обличчя, крововиливами під оболонки і в речовину головного мозку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення положень кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Аргументуючи свої вимоги, сторона захисту вказує, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом», а висновки суду ґрунтуються на припущеннях. На думку захисту, надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази вказують про відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.

Зауважує, що наведена у вироку версія подій не відповідає фактичним обставинам і суперечить показанням ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , наданими у судовому засіданні, та даним, які містяться у протоколах слідчих експериментів, проведених за участю цих свідків та підзахисного.

На переконання автора касаційної скарги, характер дій ОСОБА_6 свідчить про те, що він перебував у стані необхідної оборони. Його дії були зумовлені потребою захистити себе від неправомірної агресії та фізичного насильства з боку потерпілого, що підтверджується показаннями підзахисного і свідків.

Крім того, підкреслює, що згідно зі свідченнями ОСОБА_6 він боявся навіть стояти поряд із ОСОБА_9 та не мав умислу на заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, удар був випадковим, а падіння потерпілого - неочікуваним. Відсутність у ОСОБА_6 злочинного наміру підтверджується і його подальшою поведінкою, адже він надав потерпілому першу допомогу та викликав медиків.

Також захисник вказує, що суд, ухвалюючи рішення, проігнорував, що ОСОБА_6 значно молодший за віком від потерпілого, нижче зростом та менший за статурою.

Звертає увагу, що суд припустився помилки, розцінивши стан алкогольного сп`яніння потерпілого як обставину, що виправдовує його протиправні дії, та водночас поставив це в провину ОСОБА_6 , який, на думку суду, не мав права захищати себе за таких обставин.

На додаток, зважаючи на спонтанність дій ОСОБА_6 у відповідь на протиправні дії потерпілого, сторона захисту вважає необґрунтованим припущенням твердження суду про професійний характер та значну силу удару, адже в матеріалах провадження відсутні дані про володіння її підзахисним бойовими мистецтвами чи єдиноборствами, а факт застосування спеціального прийому не встановлений ні слідством, ні судом. Судження експерта ОСОБА_12 стосовно цього, на переконання захисника, є його суб`єктивною думкою.

З огляду на це сторона захисту стверджує, що висновок суду про обов`язковість падіння потерпілого від удару ОСОБА_6 є необґрунтованим.

Зазначає, що оскільки смерть ОСОБА_9 настала від травм, отриманих внаслідок удару потилицею об асфальт під час падіння (прискорення тіла), а не безпосередньо від удару в обличчя, то дії ОСОБА_6 помилково кваліфіковані судом за частиною другою статті 121 КК.

До того ж акцентує, що суд належним чином не оцінив факту наявності в потерпілого тяжкого хронічного захворювання - тромбоцитопенії (порушення здібності згортання крові), що підтвердив у судовому засіданні лікар-нейрохірург ОСОБА_13 . Однак попри те, що причиною смерті ОСОБА_9 став великий крововилив у мозок, суд не з`ясував, як ця хвороба вплинула на стан здоров`я, лікування і наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв`язку між хворобою та смертю потерпілого, а також не усунув суперечностей між показаннями свідка ОСОБА_13 і висновком експерта ОСОБА_12 щодо хронічного захворювання ОСОБА_9 ..

Водночас, посилаючись напункт 26 ПостановиПленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров`я особи» і правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду (провадження № 51-6829км18, 51-649км18, 51-2941км18), сторона захисту вважає, що оскільки смерть потерпілого настала не від безпосереднього удару ОСОБА_6 , а внаслідок падіння та удару об асфальт, то це свідчить про необережну форму вини щодо наслідків і дії ОСОБА_6 підлягають перекваліфікації з частини другої статті 121 на частину першу статті 119 КК.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов хибного висновку про повне визнання ОСОБА_6 вини, адже він заперечував наявність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та наголошував, що лише намагався припинити його протиправні дії.

Крім того, сторона захисту стверджує, що позовні вимоги ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, тому що він, у розумінні чинного законодавства, не наділений статусом особи, яка має право на таке відшкодування.

При цьому зауважує, що станом на час подання апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду в повному розмірі.

Суд апеляційної інстанції не виправив допущених місцевим судом порушень та не надав належної оцінки доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

На касаційну скаргу захисника прокурор, яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, подала письмові заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів, просить судові рішення стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу сторони захисту - без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

засуджений ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити;

прокурор і потерпілий заперечували щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позиції засудженого, захисника, потерпілого, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов таких висновків.

Статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє лише правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не вправі досліджувати докази, встановлювати чи визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність доказів.

Отже, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду чи невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до правил статті 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом із дотриманням норм матеріального та процесуального права; обґрунтованим - ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами; вмотивованим - таке, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (пункт 2 частини третьої статті 374 КПК).

Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що формулювання обвинувачення повинно містити всі ознаки складу кримінального правопорушення та відповідати диспозиції відповідної норми кримінального закону. Фактична модель діяння (фабула) має узгоджуватися з юридичною моделлю (кваліфікацією).

Згідно зі статтею 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення, винуватість особи, форма вини, мотив і мета.

За приписами статті 368 КПК суд, ухвалюючи вирок, зобов`язаний встановити: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить воно склад кримінального правопорушення; та чи винуватий обвинувачений у його вчиненні.

При цьому мотивування кваліфікації передбачає зіставлення встановлених фактичних обставин з ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною нормою КК.

Однак суд першої інстанції цих вимог не дотримався, а суд апеляційної інстанції не усунув зазначених недоліків.

Зокрема, як убачається з тексту вироку, під час формулювання обвинувачення суд зазначив, що ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклої у зв`язку із чіпляннями до нього ОСОБА_9 неприязні, правою рукою, стиснутою в кулак, умисно заподіяв йому один удар у ліву частину обличчя, від якого він з висоти власного зросту впав на асфальт обличчям догори, вдарившись потиличною частиною голови, і втратив свідомість. У результаті вказаних вище умисних, протиправних дій потерпілому ОСОБА_9 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: крововиливу в м`яких покривних тканинах голови в тім`яно-потиличній ділянці посередині та зліва, перелому кісток черепа (потиличної кістки, задньої черепно-мозкової ямки зліва), вогнищ забою речовини головного мозку базальної поверхні лівої скроневої частки, полюсу лівої лобної частки, міжпівкульної щілини, крововиливів під м`якими мозковими оболонками на випуклій поверхні обох півкуль, під твердою мозковою оболонкою зліва; крововиливів у м`яких тканинах обличчя лівої половини, перелому зовнішньої пластинки верхньо-щелепної пазухи зліва, синців біля зовнішнього кута лівого ока з переходом на верхню та нижню повіки, на червоній каймі верхньої губи в зовнішній половині, на лівій щоці, на нижній губі в зовнішній половині, садна на перехідній каймі нижньої губи біля лівого кута рота. 18 травня 2023 року ОСОБА_9 було госпіталізовано до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» ДОР», де він від отриманих 16 травня 2023 року тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 03:10. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_9 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, переломом кісток обличчя, крововиливами під оболонки і в речовину головного мозку.

Тобто зміст вироку свідчить про наявність суперечностей між фактичними обставинами, викладеними у формулюванні обвинувачення, та правовою кваліфікацією дій засудженого. Так описана у вироку диспозиція відповідає ознакам складу злочину, передбаченого статтею 119 КК (вбивство з необережності), тоді як суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за частиною другою статті 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Таким чином, має місце невідповідність між мотивувальною та резолютивною частинами вироку.

Стосовно доводів сторони захисту про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за частиною першою статті 119 КК, Суд зазначає таке.

З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, який, як уже зазначалось, не є судом факту, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК, Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмежування складів злочинів, передбачених частиною другою статті 121 КК та статтею 119 КК, здійснюється насамперед за суб`єктивною стороною, з урахуванням способу вчинення діяння, кількості, характеру та локалізації тілесних ушкоджень, а також ставлення особи до наслідків.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, характеризується подвійною формою вини: умислом щодо спричинення тяжкого тілесного ушкодження та необережністю щодо настання смерті.

Вбивство через необережність характеризується виключно необережною формою вини, яка може проявлятися як у вигляді злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

Суд вважає, що уцьому провадженні судами попередніх інстанцій не було в повному обсязі досліджено суб`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та не надано належної правової оцінки аргументам засудженого і сторони захисту про відсутність у ОСОБА_6 умислу на спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, виходячи з механізму нанесення удару.

Однак, оскільки розмежування складів злочинів, передбачених частиною другою статті 121 та частиною першою статті 119 КК, у даному провадженні потребує переоцінки доказів та встановлення механізму утворення тілесних ушкоджень (від удару чи падіння), вирішення цих питань виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 433 КПК.

Отже, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 не відповідають вимогам статті 370 374 419 КПК, а тому підлягають скасуванню на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки такі рішення могли вплинути на правильність застосування закону про кримінальну відповідальність.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно і з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи засудженого та сторони захисту, що становлять предмет доказування, і з дотриманням положень глави 28 КПК ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

З огляду на встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також зважаючи на недопустимість передчасного вирішення питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 , оцінки доказів та правильності застосування закону про кримінальну відповідальність, Суд не здійснює перевірки інших доводів касаційної скарги.

У зв`язку із цим касаційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3