Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року Справа № 907/45/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства Фірма "Каменяр"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.10.2015у справі№ 907/45/15 Господарського суду Закарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод"до1. Приватного підприємства Фірма "Каменяр"; 2. Приватного підприємства "Закарпатспецмаш"прозобов'язання відповідачів солідарно виконати у натурі зобов'язання п.п.1.1., 2.3.-2.5. договорута за зустрічним позовомПриватного підприємства Фірма "Каменяр"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод"; 2. Приватного підприємства "Закарпатспецмаш"провизнання недійсним договору поруки

У судовому засіданні 04.02.2016 у справі було оголошено перерву до 09.02.2016 до 15 год. 10 хв.

за участю представників сторін за первісним позовом від:

відповідача-1: Лелюх Л.П. (ордер № 064255; дог. від 11.09.2014)

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

за участю представників сторін за зустрічним позовом від:

позивача: Лелюх Л.П. (ордер № 064255; дог. від 11.09.2014)

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" звернулося з позовом до Приватного підприємства Фірма "Каменяр" та Приватного підприємства "Закарпатспецмаш", в якому просило зобов'язати відповідачів солідарно виконати у натурі умови пунктів 1.1, 2.3-2.5 договору № 07-11 від 07.11.2013. В обґрунтування вимог, позивач зазначав про неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань щодо здійснення комплексу монтажних та пусконалагоджувальних робіт з введення у експлуатацію обладнання для переробки цеолітової продукції, що поставлене згідно з пунктом 1.1. укладеного з відповідачем-1 договору в параметрах, узгоджених у пунктах 2.3.-2.5. цього договору. Вимога про солідарне виконання відповідачем-2 вказаного зобов'язання, обґрунтована позивачем укладенням з Приватним підприємства "Закарпатспецмаш" договору поруки від 12.11.2013. При цьому, позивач посилався на приписи статей 509, 526, 553, 554 Цивільного кодексу України.

Водночас, до суду першої інстанції із зустрічним позовом звернулося Приватне підприємство Фірма "Каменяр" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Сокирницький цеолітовий завод" та Приватного підприємства "Закарпатспецмаш" про визнання недійсним договору поруки від 12.11.2013. Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що оскаржуваний правочин не було узгоджено з Приватним підприємством "Закарпатспецмаш", як зобов'язальною особою за договором №07-11 від 07.11.2013. Також зазначає про те, що сума поруки є значно меншою, ніж за основним договором. З огляду на що, на думку позивача за зустрічним позовом, зазначений правочин є фіктивним, оскільки не спрямований на створення реальних правових наслідків для поручителя. При цьому, позивач за зустрічним позовом посилався на приписи статей 203, 215, 511, 556 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.07.2015, ухваленим колегією суддів у складі: Русняк В.С. - головуючий, Васьковський О.В., Йосипчук О.С., у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Приватним підприємством "Закарпатспецмаш", як поручителем було виконано спірні роботи до звернення позивача за первісним позовом. З огляду на що, суд дійшов висновку про безпідставність вимог щодо зобов'язання відповідачів солідарно виконати у натурі умови пунктів 1.1., 2.3.-2.5. договору. Відмова у зустрічному позові вмотивована тим, що неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені. Водночас, суд визнав недоведеним доводи позивача за зустрічним позовом про те, що оспорюваний договір поруки не був направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки спірні роботи були виконаними поручителем. При цьому, суд керувався приписами статей 234, 712, 837 Цивільного кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бонк Т.Б. - головуючий, Бойко С.М., Якімець Г.Г., постановою від 22.10.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції твердження щодо невідповідності поставки обладнання вимогам якості, кількості, та обсягу, зокрема, такі твердження як (дослівно): "через порушення постачальника ПП "Каменяр" умов поставки по якості та кількості"; - "із урахуванням вчинених постачальником відхилень від обумовленого обсягу поставок за договором № 07-11", а апеляційну скаргу в цій частині задовольнити. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції про порушення постачальником - Приватним підприємством Фірма "Каменяр" умов поставки по кількості та якості не доведено матеріалами справи.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне підприємство Фірма "Каменяр" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі в частині відмови у зустрічному позові скасувати та прийняти нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити. Також скаржник просить виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слова: "через порушення постачальника ПП "Каменяр" умов поставки по якості та кількості"; - "із урахуванням вчинених постачальником відхилень від обумовленого обсягу поставок за договором № 07-11". Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами умов пункту 9.1. договору № 07-11 від 07.11.2013 щодо заборони на передачу прав за цим договором третій стороні без письмової згоди сторони договору. На думку скаржника, укладення спірного договору поруки свідчить про порушення прав Приватного підприємства Фірма "Каменяр". Окрім цього, скаржник зазначає про те, що задовольняючи частково апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірма "Каменяр", суд апеляційної інстанції не зазначив, в якій саме частині апеляційна скарга була задоволена. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 215, 234, 553, 556 Цивільного кодексу України, статей 83, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом), переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" (замовник) та Приватним підприємством Фірма "Каменяр" (постачальник) укладено договір №07-11, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник постачає замовнику на умовах пункту 3.2. цього договору обладнання для переробки цеолітової продукції згідно з технічними характеристиками, які додаються до договору та є його невід'ємною частиною, проводить весь комплекс монтажних та пусконалогоджувальних робіт, а замовник приймає це обладнання в кількості і асортименті, обумовлених пунктом 1.1. договору, проводить прийом та оплату обладнання в терміни та на умовах, визначених пунктом 4 цього ж договору. Комплектація обладнання визначається специфікацією, яка є також невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 2.3. договору передбачено, що якість обладнання, що постачається, повинна відповідати діючій нормативно - технічній документації з гарантійним терміном 1 рік та постачанням комплектуючих протягом 10 років за окрему плату. Згідно з пунктом 2.4. договору постачальник гарантує технічну можливість по фракційного виходу цеолітової продукції в межах проведеного контрольного помолу. Вологість продукції не буде перевищувати 7% в літній період і 10% - в інші періоди. Відповідно до пункту 2.5. договору потужність обладнання при вказаному режимі фракційного випуску продукції становить 30 тонн на 1 год. Названі пункти 2.3.-2.5 договору містяться у Розділі договору "Якість та гарантії". Також судами установлено, що 12.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" (кредитор) та Приватним підприємством "Закарпатспецмаш" (поручитель) укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання Приватним підприємством Фірма "Каменяр" зобов'язань за договором № 07-11 від 07.11.2013 з приводу зобов'язань організації постачання обладнання для переробки цеолітової продукції і проведення всього комплексу монтажних та пусконалагоджувальних робіт. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" до Приватного підприємства Фірма "Каменяр" та Приватного підприємства "Закарпатспецмаш" про зобов'язання відповідачів солідарно виконати у натурі умови пунктів 1.1, 2.3-2.5 договору № 07-11 від 07.11.2013. Предметом судового розгляду за зустрічним позовом є вимога Приватного підприємства Фірма "Каменяр" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Сокирницький цеолітовий завод" та Приватного підприємства "Закарпатспецмаш" про визнання недійсним договору поруки від 12.11.2013. Відмовляючи у зустрічному позові щодо визнання недійсним договору поруки, укладеного 12.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" та Приватним підприємством "Закарпатспецмаш", суди виходили з недоведеності обставин порушення спірним правочином прав позивача за зустрічним позовом. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір поруки, не будучи стороною за цим договором, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 33 Господарського кодексу України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Водночас, припущення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як установлено судами попередніх інстанції, обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача за зустрічним позовом договором поруки, останній посилався на те, що внаслідок укладення цього договору, відбулась заміна кредитора у зобов'язанні за договором № 07-11 від 07.11.2013, що порушує права та охоронювані законом інтереси Приватного підприємства Фірма "Каменяр". Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Згідно зі статтею 554 вказаного Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов'язанні визначений у частині 1 статті 512 Цивільного кодексу України. Кредитор у зобов'язанні, зокрема, може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Отже, відповідно до норм чинного законодавства передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) та виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) є різними підставами заміни кредитора у зобов'язанні. Як правильно встановлено судами, оспорюваний договір поруки не є правочином про передачу права вимоги третім особам або заміну кредитора у зобов'язанні, тому на нього не поширюється заборона, закріплена в пункті 9.1. основного договору № 07-11 від 07.11.2013. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного розгляду даного спору не установлено обставин порушення прав Приватного підприємства Фірма "Каменяр" спірним договором поруки, висновок судів про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову визнається правомірним. Окрім цього, звертаючись з касаційною скаргою на постанову та рішення у даній справі, Приватне підприємство Фірма "Каменяр" також просило виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слова: "через порушення постачальника ПП "Каменяр" умов поставки по якості та кількості"; - "із урахуванням вчинених постачальником відхилень від обумовленого обсягу поставок за договором № 07-11". Водночас, як убачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції за первісним позовом є правильною, проте апеляційний суд не погодився із обґрунтуванням висновків у мотивувальній частині рішення суду, надавши власну кваліфікацію спірним правовідносинам у даній справі. Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Разом з цим, за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Відтак, зазначивши власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, суд апеляційної інстанції виключив з мотивувальної частині рішення суду першої інстанції висновок щодо невідповідності поставки обладнання вимогам якості, кількості, та обсягу. За таких обставин, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Фірма "Каменяр" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 у справі № 907/45/15 Господарського суду Закарпатської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець