Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 910/4712/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 910/4712/16 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ФАРМ ЛТД"до товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія ""Здравица"простягнення 399 035, 92 грн.,за участю представників

позивача: Худенко Н.Г.,

відповідача: Давиденко О.О., Лакути Г.В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКО ФАРМ ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица" про стягнення 438 944, 36 грн., а саме: 193 945, 02 грн. заборгованості, 126 739, 14 грн. пені, 109 699, 54 грн. інфляційних втрат, 8 560, 66 грн. 3 % річних за договором поставки № 16/1 від 30.01.2009 та додатковою угодою до нього № 1 від 17.04.2014.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній просив суд стягнути з відповідача 154 036, 58 грн. заборгованості, 126 739, 14 грн. пені, 109 699, 54 грн. інфляційних втрат та 8 560, 66 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 492, 35 грн. заборгованості, 301,71 грн. пені, 19, 22 грн. 3 % річних та 251, 90 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 154 036, 58 грн. заборгованості, 126 739, 14 грн. пені, 109 699, 54 грн. інфляційних втрат, 8 560, 66 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, а також рішення місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКО ФАРМ ЛТД" (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаська фармацевтична компанія" (покупцем) (в подальшому перейменоване у товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здравица") 30.01.2009 укладено договір поставки № 16/1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю лікарські засоби, вироби медичного призначення, продукти харчування та іншу продукцію (товар) у кількості, асортименті і за цінами згідно з накладними (що мають силу специфікацій), які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується приймати товар і своєчасно проводити оплату на умовах договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товар постачається окремими партіями, відповідно до заявок покупця, в яких вказується номенклатура, кількість, узгоджена ціна товару. За умовами п. 3.2 договору заявка надається за допомогою поштової, факсової, електронної пошти та інших видів зв'язку.

Пунктами 3.3, 3.4 договору визначено, що строк поставки не повинен перевищувати 3 календарних днів з дати заявки. Товар постачається на умовах DDU, місце, вказане покупцем згідно з Інкотермс-2000. При цьому умови Інкотермс застосовуються тільки в тій частині, яка може бути застосована для внутрішньодержавної поставки. Місце поставки визначається у заявці.

Відповідно до п. 5.1 договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у накладних (специфікаціях), що є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п.п. 5.3, 5.4 договору оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу та реалізації товару покупцем. Під реалізацією товару покупцем розуміється продаж покупцем товару кінцевому споживачу у своїй роздрібній мережі або інше його використання. Оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 днів з дати постачання товару. Покупець також має право на попередню оплату товару.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що за порушення порядку оплати згідно з розділом V даного договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до розділу 7 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009. У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку договору не повідомить іншу про припинення його дії, він вважається пролонгованим на цих же умовах на наступний календарний рік. Ця умова може бути застосована неодноразово.

Також між сторонами 17.04.2014 укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 16/1 від 30.01.2009, відповідно до умов якої, враховуючи сезонний характер сонцезахисної серії продукції, постачальник передає у власність покупцю продукцію П'єр Фабр Дермо-Косметик (сонцезахисна серія) (товар) в асортименті, кількості та в терміни, визначені в заявці покупця, а покупець приймає у власність зазначений у накладних товар і сплачує його вартість на умовах, визначених додатковою угодою.

Згідно з п. 2 додаткової угоди, через кожні 15 календарних днів, починаючи від дати підписання першої видаткової накладної, покупець зобов'язується надавати постачальнику письмовий звіт про реалізацію товару, отриманого від постачальника в рамках цієї додаткової угоди. Даний звіт надається впродовж всього строку знаходження у покупця товару, отриманого від постачальника, до його повної реалізації або повернення постачальнику в порядку та строки, передбачені додатковою угодою.

За умовами п. 3 додаткової угоди покупець здійснює оплату вартості реалізованого ним товару, визначену у відповідній видатковій накладній, в строк не пізніше десяти робочих днів з дати надання постачальнику звіту, передбаченого п. 2 додаткової угоди.

Судами обох інстанцій встановлено, що в матеріалах справи містяться видаткові накладні, за якими позивачем поставлено відповідачу товар відповідно до умов укладених договору поставки та додаткової угоди.

Вказуючи на те, що відповідачем не в повному обсязі оплачено поставлений товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що видаткові накладні з боку відповідача підписані неуповноваженими особами, а в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем замовлення на постачання товару, зокрема заявки відповідача та специфікації, без оформлення яких у позивача були відсутні підстави для постачання товару. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту постачання товару за видатковими накладними № 6578 від 22.04.2014, № 6640 від 22.04.2014, № 6743 від 22.04.2014 на загальну суму 5 492, 35 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 5 000 грн., у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 492, 35 грн., яка підлягає стягненню разом з 301,71 грн. пені, 19, 22 грн. 3 % річних та 251, 90 грн. інфляційних втрат, нарахованими на зазначену суму заборгованості на підставі п. 8.2 договору та ст. 625 Цивільного кодексу України відповідно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та приймаючи нове - про задоволення позову в повному обсязі, апеляційний господарський суд виходив з того, що: наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять підписи осіб, які передавали та приймали товар; доказів відмови відповідача від прийняття товару, поставленого за видатковими накладними суду надано не було; заявки на отримання товару, за твердженням позивача, оформлювались за допомогою електронної пошти, що свідчить про безпідставність посилань відповідача на відсутність таких заявок, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, у зв'язку з неповним дослідженням дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та надання цим обставинам належної правової оцінки, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 5.4 договору поставки оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 днів з дати постачання товару.

Крім цього, за умовами додаткової угоди, покупець здійснює оплату вартості реалізованого ним товару, визначену у відповідній видатковій накладній, в строк не пізніше десяти робочих днів з дати надання постачальнику звіту, передбаченого п. 2 додаткової угоди.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 5.1 договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у накладних (специфікаціях), що є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

За визначенням ст. 1 зазначеного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Апеляційний господарський суд виходячи з того, що саме видаткові накладні є доказом отримання позивачем товару, та встановивши, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачена та суду не надано доказів її спростування, не врахував, що за умовами п. 5.1. договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у накладних (специфікаціях), і достовірно не встановив точну суму заборгованості за видатковими накладними, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 154 036, 58 грн. Разом з тим у відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що з наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних, які нібито підтверджують отримання товару, вбачається поставка товару на суму 147 271, 82 грн.

Крім цього, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 зазначеного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Дійшовши висновку про те, що заявки на отримання товару оформлювались за допомогою електронної пошти, що свідчить про безпідставність посилань відповідача на їх відсутність, апеляційний господарський суд в обґрунтування своєї позиції послався на твердження позивача, не зазначивши при цьому жодних доказів в їх підтвердження, що свідчить про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів в даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати викладене, зокрема встановити вартість поставленого товару, з урахуванням його переліку, наведеному у видаткових накладних, та доводів відповідача щодо заперечення суми заборгованості за поставлений товар, встановити обсяг проведених оплат за товар, витребувати додаткові розрахунки заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних, зроблених на підставі первинних документів, і на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 910/4712/16 скасувати.

Справу № 910/4712/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Грек Б.М. Корнілова Ж.О.