Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 904/2768/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Селіваненко В.П.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро,

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2016

зі справи № 904/2768/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОІМПЕКС", м. Селидове, в особі філії "Збагачувальна фабрика "Дзержинська" товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОІМПЕКС" (далі - Товариство в особі філії), м. Торецьк,

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця в особі філії), м. Дніпро,

про стягнення 12 901, 66 грн. збитків.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство в особі філії у квітні 2016 року звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Залізниці в особі філії про стягнення 12 901, 66 грн. збитків, завданих внаслідок недостачі вантажу (кам'яного вугілля), що перевозився у вагонах №№ 61078820, 60725462, 67372383, 53509816, 53524567 за залізничними накладними №№ 50049360, 50282763.

Залізницею в особі філії у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності у справі, у зв'язку з чим Залізниця просила відмовити у задоволенні позову.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2016 у справі № 904/2768/14 (суддя Ліпинський О.В.) у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку із пропуском позивачем шестимісячного строку позовної давності, встановленого приписами статті 137 Статуту залізниць України, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 (судді Кощеєв І.М. - головуючий, Євстигнеєв О.С., Верхогляд Т.А.) рішення місцевого господарського суду у справі № 904/2768/14 скасовано; позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 12 901, 66 грн. збитків, завданих внаслідок недостачі вантажу (кам'яного вугілля).

Постанова апеляційного господарського суду, з посиланням на приписи статей 134, 136 Статуту залізниць України та статті 315 Господарського кодексу України мотивована тим, що строк позовної давності позивачем не був пропущений, а враховуючи доведеність вини Залізниці у недостачі вантажу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Товариство в особі філії, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду у справі скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- у березні 2015 року зі станції Кривий Торець Донецької залізниці ТОВ "ЕНЕРГОІМПЕКС" здійснило відправлення вагонів №№ 61078820, 60725462, 67372383, 53509816, 53524567 за залізничними накладними №№ 50049360, 50282763 на станцію Енергодар Придніпровської залізниці з вантажем - кам'яне вугілля; вантажоодержувачем є ДТЕК Запорізька ТЕС;

- при проходженні вагонів через станцію Енергодар Придніпровської залізниц, згідно вимог статті 24 Статуту Залізниць України, залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищевказаних вагонах не відповідає масі, вказаній відправником у накладних;

- під час приймання вказаної партії товару було встановлено: вагову недостачу у вагоні № 61078820, яка склала 2500 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006589/143 від 10.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 60725462, яка склала 2500 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006590/144 від 10.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 67372383, яка склала 1800 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006591/145 від 10.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 53509816, яка склала 1650 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006592/146 від 10.03.2015; вагову недостачу у вагоні № 53524567, яка склала 3100 кг, що підтверджено комерційним актом РА № 006648/235 від 25.03.2015;

- відповідно до зазначених комерційних актів:

· у вагоні № 61078820 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 66500 кг, а фактична маса вантажу становить 66500 кг, що на 2500 кг менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, на рівні бортів, маркування трьома повздовжніми смугами; зліва по ходу потяга над люком виїмка довжиною 1,2 м, шириною 0, 6 м, глибиною 0, 4 м; в місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний;

· у вагоні № 60725462 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 70000 кг, а фактична маса вантажу становить 67500 кг, що на 2500 кг менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, на рівні бортів, маркування трьома повздовжніми смугами; зліва по ходу потяга вздовж борту багаточисельні нерівності на всю довжину вагону, шириною 80-100 см; у місці нерівностей маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний;

· у вагоні № 67372383 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 69000 кг, а фактично маса вантажу складає 67200 кг, що на 1800 кг менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, на рівні бортів, маркування трьома повздовжніми смугами; зліва по ходу потяга над 5, 6 люками виїмка довжиною 2,7 м, шириною 0, 8 м, глибиною 0, 7 м; у місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний;

· у вагоні № 53509816 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 69000 кг, а фактично маса вантажу складає 67350 кг, що на 1650 кг менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, на рівні бортів, маркування трьома повздовжніми смугами; зліва по ходу потяга вздовж борту багаточисельні нерівності на всю довжину вагону, шириною 60 - 70 см; у місці нерівностей маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний;

· у вагоні № 53524567 встановлено, що вказана у накладній маса вантажу складає 65400 кг, а фактично маса вантажу складає 62300 кг, що на 3100 кг менше, ніж вказано у перевізному документі; навантаження навалом, нижче бортів 10-15 см, маркування трьома повздовжніми смугами; над 4, 5 люками виїмка довжиною 1,8 м, шириною 2,5 м, глибиною 0, 6 м; у місці виїмки маркування відсутнє; двері, люка закриті; течі вантажу немає; в технічному відношенні вагон справний;

- розмір недостачі вантажу, з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення (пункт 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644), склав 12 901, 66 грн.;

- вантажоодержувач - ДТЕК Запорізька ТЕС відповідно до приписів статей 130, 133 Статуту залізниць України передав право пред'явлення позову до Залізниці вантажовідправнику - Товариству в особі філії, що підтверджується переуступним підписом на залізничних накладних №№ 50049360, 50282763.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 12 901, 66 грн. збитків, завданих внаслідок недостачі вантажу.

Відповідно до приписів частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Так, як врегульовано статтею 110 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення (пункт "а" статті 111 Статут залізниць України).

За приписами статей 113, 127 Статуту залізниць України залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди зокрема за недостачу прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, якщо не доведе, що недостача відбулася не з її вини.

При цьому, у випадку недостачі вантажу, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, у розмірі дійсної вартості недостачі, яка, як визначено статтею 115 Статуту залізниць України визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Водночас, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту залізниць України).

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом "а" статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів (частини перша, друга статті 315 ГК України).

Водночас частиною четвертою статті 315 ГК України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку, три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Таким чином, вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.

Однак, частиною п'ятою статті 307 ГК України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909 та частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, стаття 315 ГК України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457.

Господарський кодекс України був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-ІV і набув чинності з 1 січня 2004 року. У прикінцевих положеннях Господарського кодексу України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т.ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить Господарському кодексу України) у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.

З огляду на викладене, відповідно до частини четвертої статті 315 ГК України початком строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного

Суду України від 19.04.2012 у справі № 10-26/166-10-4300).

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 ГК України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника (підпункт 4.7.1 пункту 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовом 12.04.2016, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого приписами статті 137 Статуту залізниць України. Початком перебігу строку місцевий господарський суд помилково визначив дати складення комерційних актів: 10.03.2015 та 25.03.2015.

Натомість, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що перебіг позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (незалежно від того, чи пред'являлася претензія до перевізника), відповідно позовна давність станом на момент звернення позивача з позовом до суду не сплинула.

Враховуючи те, що факт недостачі вантажу прийнятого Залізницею для перевезення підтверджується комерційними актами (в яких зафіксовані факти виїмки, нерівностей у вантажі та відсутності у таких місцях необхідного маркування), що, з огляду на приписи статей 110, 113, 114, 115, 127 Статуту залізниць України свідчить про наявність вини Залізниці у недостачі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 12901, 66 грн. вартості недостачі вантажу (розрахованої позивачем на підставі пункту 27 Правил видачі вантажів).

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 зі справи № 904/2768/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя І. Васищак

Суддя В. Селіваненко