Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Справа № 910/9768/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоШевчук С.Р.,суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В.розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.10.2013р.у справі№910/9768/13 господарського суду міста Києваза позовом Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в місті КиєвідоПриватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона"простягнення 406477,35грн.,

За участю прокурора: Баклан Н.Ю., посв. №008813 від 11.10.2012р.;

представників:

- позивача: Кульчіцька О.М., дов. №38-07/01 від 08.01.2014р.;

- відповідача: Гапон В.В., дов. №265/243 від 15.07.2013р.;

ВСТАНОВИВ:

Київський прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в місті Києві до Приватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона" про стягнення збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства на суму 406477,35грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2013р. у справі №910/9768/13 (колегія суддів у складі головуючого судді Васильченко Т.В., суддів Грєхової О.А., Сташківа Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. (колегія суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А., Чорної Л.В.), позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона" на користь Державного бюджету України та міського бюджету міста Києва шкоду, завдану державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 406477,35грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона" в доход Державного бюджету України 8129,55грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2013р. у справі №910/9768/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заявлене скаржником в касаційній скарзі клопотання про зупинення виконання постанови та рішення судом касаційної інстанції не задовольняється, оскільки у відповідності до ст.1211 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.

Подане скаржником клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею адміністративної справи №826/2909/14 судом касаційної інстанції не задоволено через невідповідність вимогам ст.79 Господарського процесуального кодексу України та межам повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши прокурора, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 22.01.2013р. на підставі наказу Державної екологічної інспекції у місті Києві №146 від 17.01.2013р., державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища м. Києва ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в присутності помічника голови правління ОСОБА_8 та майстра ЕМВ ОСОБА_9, проведена позапланова перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в частині атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

За результатами зазначеної перевірки складено акт перевірки №09/87А від 22.01.2013, яким встановлено, що у період з 24.03.2012р. по 22.01.2013р. відповідач здійснював забір води з свердловини без дозволу на спеціальне водокористування, оскільки строк дії отриманого 23.03.2009р. відповідачем дозволу закінчився 23.03.2012р. та не був ним продовжений відповідачем у встановленому законом порядку, що є порушенням вимог ст.ст.44, 49 Водного кодексу України. Даний акт підписаний помічником голови правління відповідача ОСОБА_8 без зауважень та заперечень. На підставі акта працівниками позивача 23.01.2013р. складено протокол про адміністративне правопорушення №0001450 та 24.01.2013р. винесено постанову про накладення на помічника голови правління відповідача ОСОБА_8 адміністративного стягнення у розмірі 204грн. За результатами перевірки винесено припис №09/83п, яким відповідача зобов'язано в термін до 28.02.2013р. отримати дозвіл на спеціальне водокористування та здійснено розрахунок розміру збитків на підставі ОСОБА_6 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009р., за яким розмір шкоди складає 406477,35грн. Однак відповідач заподіяну шкоду в добровільному порядку не відшкодував.

При цьому, судами попередніх інстанцій зі здійсненого аналізу матеріалів справи у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що акт перевірки від 22.01.2013р., протокол про адміністративне правопорушення від 23.01.2013р. та постанова про накладення адміністративного стягнення від 24.01.2013р. є чинними, не оскаржені та не скасовані.

Допущене відповідачем порушення вимог природоохоронного законодавства завдало державі шкоди, неоплата якої стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Розглядаючи заявлені у даній справі позовні вимоги суди попередніх інстанцій з урахуванням вимог ст.ст.110, 111 Водного кодексу України, ст.1166 Цивільного кодексу України, ст.68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зазначили, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Врахував приписи ч.4 ст.148, ч.1 ст.149 Господарського кодексу України, п.9 ч.1 ст.44, ст.ст.1, 46, ч.1, 2 ст.48, ст.49 Водного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за відповідачем закріплений обов'язок здійснення забору води з свердловини лише на підставі дозволу, виданого відповідними органами у встановленому законодавством порядку. Тоді як зі здійсненого аналізу матеріалів справи відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України судами встановлено, що відповідач в порушення наведених норм, у період з 24.03.2012р. по 22.01.2013р. здійснив забір підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування в обсязі 8287м.куб., що підтверджено актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 22.01.2013р., який є джерелом доказової інформації.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність протиправної поведінки відповідача, яка полягає у порушенні ним правових норм (ст.ст.44, 49 Водного кодексу України) та у вчиненні заборонених правовою нормою дій - здійсненні забору води зі свердловини без дозволу на спеціальне водокористування.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав, а шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Отже, відповідач, здійснюючи в процесі своєї діяльності забір води зі свердловини без дозволу на спеціальне водокористування в порушення ст.ст.44, 49 Водного кодексу України без відповідного на те дозволу спричинив державі збитки, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій зі здійсненого аналізу матеріалів справи у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог п.4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002р. (в редакції чинній на момент звернення), ст.ст.1, 10 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", встановлено, що Державне управління охорони навколишнього природного середовища міста Києва в межах встановленого законодавством строку та наявних у нього повноважень розглянуло звернення відповідача та листами №06-07/1151 від 17.02.2012р. та №06-07/2174 від 27.03.2012р. відмовило у видачі дозволу з підстав відсутності повного пакету документів. На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для застосування, в даному випадку, принципу "мовчазної згоди".

Разом з цим, суди попередніх інстанцій зазначили, що протиправність чи незаконність дій Державного управління охорони навколишнього природного середовища міста Києва або його посадових осіб щодо зволікання у видачі нового дозволу чи відмови у його видачі має підтверджуватися відповідним судовим рішенням, тоді як матеріали справи доказів оскарження дій чи бездіяльності даного органу не містять.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги твердження відповідача щодо відсутності в його діях вини через вчасне звернення ним для отримання дозволу на спеціальне водокористування до Управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, невидачу нового дозволу у встановлений законодавством строк.

Врахував приписи п.1.2, 9.1, 9.2 вказаної ОСОБА_6, ст.325 Податкового кодексу України, перевірив правильність здійсненого розрахунку відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів при відсутності дозвільних документів у період з 24.03.2012р. по 22.01.2013р. з урахуванням довідки відповідача №265/55 від 11.02.2013р., підписаної першим заступником голови правління Петренком В.В. та завіреної печаткою підприємства, про фактичний об'єм води, що був використаний самовільно без дозвільних документів у кількості 8287м.куб., суди попередніх інстанцій визнали вірним здійснене відповідачу розрахування шкоди.

З огляду на зазначене, приписи ст.42, п."г" ч.4, ч.6 ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", ч.3 ст.29 п.7 ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України, суд першої інстанції, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України та міського бюджету міста Києва шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок порушення водного законодавства на суму 406477,35грн.

Відносно поданого відповідачем суду апеляційної інстанції дозволу №УКР-700-Кіє на спеціальне водокористування виданого 24.10.2013р. з терміном дії з 24.10.2013р. до 24.10.2016р., апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач в порушення вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України не обґрунтував неможливість його подання суду першої інстанції, та вказав про нерозповсюдження його дії на перевіряємий період.

Згідно зі ст.1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що у відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції, та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. у справі №910/9768/13 - без змін.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко