Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 910/10472/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Данилової М.В., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Херсонтеплогенерація"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.10.2016у справі№ 910/10472/16господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Херсонтеплогенерація"доПублічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"провизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явились Сидоренко А.С. (довіреність №14-100 від 18.04.2014)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Мариченко Я.В.) від 26.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Яковлєв М.Л., Майданевич А.Г.) від 17.10.2016, у справі №910/10472/16 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 207, 215, 233, 256 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.ст. 179, 181, 184, 232 Господарського кодексу України (ГК України), ст.43 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Херсонтеплогенерація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу №1805/14-ТЕ-33 від 09.12.2013.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що: - умови спірного договору, а саме п.9.3., щодо строку позовної давності тривалістю у п'ять років суперечать визначеному господарським кодексом періоду нарахування штрафних санкцій та є вкрай невигідними для позивача як покупця; - спірний пункт був навмисно внесений в договір відповідачем з метою подальшого нарахування та стягнення пені у судовому порядку за період тривалістю 5 років. На даний час відповідач ініціював ряд судових позовів про стягнення з позивача штрафних санкцій, посилаючись саме на положення п.9.3. договору. Стягнення штрафних санкцій за період тривалістю п'ять років призведе до зриву опалювального сезону.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив визнати недійсним не весь договір, а лише пункт 9.3. із вказаних вище підстав.

Судами встановлено таке.

09.12.2013 між Приватним підприємством "Херсонтеплогененація" (як покупцем) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (як продавцем) було укладено договір №1805/14-ТЕ-33 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1. договору).

Згідно з п.5.2. договору ціна за 1000куб.м газу становить 1118,97грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природній газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000куб.м природного газу - 1118,97грн, крім того ПДВ - 17% - 190,22грн, всього з ПДВ - 1309,20грн.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.7.3. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору, продавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір.

Пунктом 9.3. договору сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до п.11 договору, останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди правомірно виходили з такого.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (ч.2 ст.207 ГК Кодексу України).

Як вказувалось раніше, відповідно до п.9.3. договору купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 №1805/14-ТЕ-33 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Приписами статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З приписів частини 1 статті 259 ЦК України вбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Отже, сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Приписами ч.1 ст.260 ЦК України встановлено, що для визначення строків позовної давності застосовуються правила статей 253 - 255 цього Кодексу, тобто календарний порядок обчислення цих строків, починаючи з наступного дня після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов'язано початок перебігу строку (ч.1 ст.253 ЦК України). Ч.2 ст.260 ЦК України заборонено змінювати порядок обчислення строків позовної давності, за домовленістю сторін. Початок перебігу позовної давності встановлений приписами ч.1 ст.261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, виходячи з приписів наведених норм позовна давність починає свій перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та закінчується у строк, визначений законодавством або договором, який має бути укладений у письмовій формі та відповідати загальним вимогам до договорів, які підлягають укладанню у письмовій формі.

При цьому в ч.6 ст.232 ГК України вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічна позиція викладена в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З наведеного вбачається, що пункт 9.3. договору відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки збільшив до 5 років строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за спірним договором (позовну давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, а не строк, упродовж якого може нараховуватись неустойка, та не встановлює строк, з якого починається перебіг позовної давності.

Колегія суддів також погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин, що даний договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних умовах з урахуванням наступного.

Виходячи зі змісту ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст.216 ЦК України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію ст.233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Втім, жодних доказів на підтвердження існування вказаних вище обставини, позивачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції надано не було.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст.179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. В такому разі сторони мають право змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст лише за взаємною згодою.

Враховуючи зазначені приписи, доводи скаржника про недійсність спірного пункту договору з підстав узгодження сторонами інших умов щодо строку позовної давності, ніж ті, що відображені в примірному договорі затвердженому постановою КМУ від 07.10.2009 №1087, колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі №910/10472/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді М. Данилова

І. Ходаківська