Історія справи

Постанова ККС ВП від 05.02.2026 року у справі №595/1519/24
Постанова ВГСУ від 05.02.2026 року у справі №595/1519/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 595/1519/24

провадження № 51-3970км25

Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024211130000134, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лошнів Теребовлянського району Тернопільської області, проживаючого у АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Вироком Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року скасовано, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК останнього звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.

Вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вибухової речовини, а саме вибухової речовини метальної дії - нітроцелюлозного бездимного пороху, без передбаченого законом дозволу за обставин, детально наведених в оскарженому судовому рішенні.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник у касаційній скарзі просить вирок Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд не дотримався правил повторного дослідження обставин та доказів у кримінальному провадженні, а саме безпосередньо не дослідив усіх доказів, покладених в обґрунтування виправдувального вироку суду першої інстанції, натомість надав їм оцінку відмінну від наданої місцевим судом.

Наголошує, що суд апеляційної інстанції дослідив та взяв до уваги при ухваленні обвинувального вироку відеозапис допиту у суді першої інстанції свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому клопотання про повторний допит цих свідків апеляційна скарга прокурора не містила, а їх показання суд апеляційної інстанції усно не отримував, чим допустив порушення положень ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті ч. 1 ст. 412 цього Кодексу.

На підтвердження обґрунтованості таких доводів посилається на висновки Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постановах від 20 січня 2021 року у справі № 748/509/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 183/3399/15, від 28 березня 2023 року у справі № 569/2806/17, а також об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20.

Крім того, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_6 , наданим під час апеляційного розгляду, безпідставно при ухваленні вироку врахував, нібито, схильність ОСОБА_6 до вчинення кримінально караних дій та залишив поза увагою ту обставину, що в обвинувальному акті не зазначено мотиву та мети вчинення інкримінованих останньому дій.

Від прокурора Бучацької окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_10 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , де вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, на обґрунтування чого наводить відповідні мотиви.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали вимоги касаційної скарги захисника, просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу захисника вважала необґрунтованою, оскаржене судове рішення просила залишити без зміни.

Від інших учасників кримінального провадження, які повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення судового розгляду, особисту участь чи забезпечення їх участі в режимі відеоконференції не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Як установлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення, тобто законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З виправдувального вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 убачається, що предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції були: показання обвинуваченого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; письмові докази, серед яких: протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 09 травня 2024 року та додаток до нього; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 11 червня 2024 року та протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 27 червня 2024 року з додатками до них; рапорт про здійснення контрольного дзвінка; протокол обшуку від 25 червня 2024 року; протокол огляду від 26 червня 2024 року; висновок експерта № СЕ?19/120-24/7502-ФХВР від 27 червня 2024 року; висновок експерта № СЕ-19/120-24/7559-ВТХ від 28 червня 2024 року; протокол тимчасового доступу до речей і документів від 18 липня 2024 року; протокол обшуку від 11 лютого 2022 року та документи - окремі процесуальні підстави до правомірного отримання доказів під час досудового розслідування.

Суд першої інстанції оцінив досліджені докази за правилами, визначеними в ст. 94 КПК, та дійшов висновку, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_6 , ними не підтверджується, навів мотиви щодо оцінки доказів на предмет їх належності, допустимості та достовірності.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу.

Функція апеляційного суду, відповідно до завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК, полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства й формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у наведених нормах завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури, повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (що, серед іншого, передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, перевірку встановлення фактичних обставин з дотриманням правил дослідження і оцінки доказів), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідає приписам статей 370, 419 або 420 КПК.

Відповідно до норм статей 370 374 420 КПК у вироку апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні рішення, положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Така перевірка має бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, серед яких приписи ст. 404 КПК, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Верховний Суд послідовно у своїй практиці наголошує, що в провадженні, де суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи апеляційних скарг про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. У разі, якщо висновки суду апеляційної інстанції є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосуються сутнісних ознак доказів - достовірності, належності, допустимості, і саме це зумовлює висновок про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції зобов`язаний дослідити всі докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК).

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення, дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

З апеляційної скарги прокурора Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 189-192) вбачається, що в ній наведено доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та висунуто вимогу про ухвалення обвинувального вироку. Також прокурор в апеляційній скарзі просила повторно дослідити протокол обшуку від 25 червня 2024 року з додатком, висновок експерта від 27 червня 2024 року № СЕ-19/120-24/7502-ФХВР, висновок експерта від 28 червня 2024 року № СЕ-19/120-24/7559-ВТХ, протокол обшуку від 11 лютого 2022 року з додатком та допитати обвинуваченого ОСОБА_6 . В подальшому, у судовому засіданні 15 травня 2025 року прокурор ОСОБА_11 , який брав участь в судовому розгляді, заявив клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_9 .

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, зазначені вище клопотання сторони обвинувачення задовольнив, дослідив вказані письмові докази, а показання свідка ОСОБА_9 , за відсутності заперечень учасників судового провадження, постановив дослідити шляхом перегляду відеозапису судового засідання, під час якого цього свідка було допитано в суді першої інстанції, в результаті чого скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що в ситуації, коли наявні підстави для ретельної перевірки аргументів сторони обвинувачення про неправильну оцінку доказів та про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, така перевірка включає в себе безпосереднє дослідження всіх фактичних даних, які переоцінюються та стосуються обставин, що належать до предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції залишив без уваги правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену в постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), за якою в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів безвідносно до того чи заявлено відповідне клопотання в порядку ч. 3 ст. 404 КПК.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги захисника щодо недотримання судом апеляційної інстанції приписів статей 23 94 КПК, ч. 3 ст. 404 цього Кодексу щодо повторного дослідження фактичних обставин провадження.

Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім певних випадків, визначеними приписами закону та правозастосовним позиціями Верховного Суду з цього питання.

У силу приписів статей 23 та 95 КПК, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Проте, безпосередньо не допитавши свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (показання яких суд першої інстанції поклав в основу виправдувального вироку), апеляційний суд відтворив в тексті власного вироку змістовну складову показань вказаних свідків та, у підсумку, надав їм іншу оцінку, відмінну від наданої місцевим судом.

При цьому, показання свідка ОСОБА_8 апеляційний суд не відтворював із носіїв відео, звукозапису судового засідання і не прослуховував їх, отже фактично висвітлив їх зміст, спираючись виключно на текст виправдувального вироку суду першої інстанції, водночас, на противагу висновків цього суду, оцінив як такі, що не містять інформації, яка би підтверджувала чи спростовувала обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 .

Показання свідка ОСОБА_9 апеляційний суд сприймав шляхом прослуховування його допиту в суді першої інстанції з носіїв інформації відео, звукозапису судового засідання, і також на відміну від місцевого суду, дійшов до іншого переконання щодо їх оцінки на предмет достовірності та підтвердження висунутого обвинувачення.

Водночас суд апеляційної інстанції не навів мотивів і підґрунтя саме до такого дослідження показань вказаних свідків, тобто без їх виклику, без безпосереднього допиту в судовому засіданні, а в обраний ним спосіб. При цьому, кримінальний процесуальний закон не містить жодного підґрунтя до відтворення із тексту виправдувального вироку місцевого суду змістовної складової показань свідка та їх відображення в тексті обвинувального вироку апеляційного суду за відсутності безпосереднього дослідження цього доказу. В контексті приписів ст. 86 КПК такими доказами неприпустимо обґрунтовувати будь-які висновки суду, крім висновків про недопустимість фактичних даних, отриманих із такого джерела.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до передчасного висновку про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, інкримінованого за ч. 1 ст. 263 КК, з огляду на що оскаржене рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи указане вище, колегія суддів не аналізує інші доводи касаційної скарги захисника, оскільки порушення апеляційним судом правил, передбачених статтями 23 94 95 404 КПК, унеможливлює перевірку цих доводів на предмет їх обґрунтованості в межах, визначених ст. 433 КПК.

Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню частково, оскаржений вирок апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3