Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року Справа № 910/6289/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси")на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 рокуу справі№ 910/6289/14господарського судуміста Києваза позовомДержавного підприємства "Еко"доДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси")простягнення 26 791, 90 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Приходько Я.М. дов. № 103 від 16.07.2014 року,- відповідача:Вірченко Н.В. дов. № 14 від 07.04.2014 року

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Еко" (далі за текстом - ДП "Еко") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") (далі за текстом - ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною) про стягнення 26 791, 90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2014 року у справі № 910/6289/14 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь ДП "Еко" заборгованість у розмірі 21 270, 17 грн., 3 % річних у розмірі 584, 08 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 675, 18 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року у справі № 910/6289/14 апеляційну скаргу ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року у справі № 910/6289/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 6, 35, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.12.2014 року № 03-05/3111 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/6289/14, у зв'язку із завершенням двотижневої підготовки у Національній школі суддів України судді Ходаківської І.П. та виходом із відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 27.10.2003 між ДП "Еко" (виконавець) та Державною компанією "Укрекокомресурси", правонаступником якого є ДП з питань поводження з відходами як вторинною сировиною укладено договір № 7/20 про надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території згідно з п. 1.2. якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві послуги з водо-, теплопостачання та водовідведення, по утримуванню будинку та прибудинкової території, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування вказаними послугами та відшкодовувати частку витрат на утримання будинку та прибудинкової, території, пропорційну займаним ним приміщенням згідно Додатку № 2 до Договору.

Пунктом 1.3. Договору сторони погодили, що споживач зобов'язується: нести витрати по утриманню будинку та прибудинкової території витратах, пов'язаних з його експлуатацією і ремонтом, згідно додатку № 2 до цього Договору.

Згідно п. 1.4. Договору його предметом є наступні послуги: централізоване холодне водопостачання (згідно показників лічильників); централізоване гаряче водопостачання (згідно діючим тарифам); централізоване опалення (згідно Додатку № 1 до Договору); централізоване водовідведення (згідно Додатку № 1 до Договору); утримання будинку та прибудинкової території (згідно Додатку № 2 до Договору); вивезення сміття (згідно Додатку № 2 до Договору); відшкодування коштів за користування тепло-, електро-, водо-, мережами (згідно Додатку № 2 до Договору).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписом ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями п. 3.1. Договору сторони погодили, що розмір щомісячної плати за надані за цим Договором послуги визначається згідно з погодженими сторонами розрахунками вартості комунальних послуг (Додатки 1,2 цього Договору).

Відповідно до п. п. 4.1., 4.3., 4.4. Договору оплата послуг за цим Договором здійснюється споживачем на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур, шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця. Розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше ніж 25 числа наступного за розрахунковим місяцем. У випадку прийняття органами влади, управління чи Національним банком України рішень щодо зміни цін і тарифів, порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами, які безпосередньо впливають на відносини за цим Договором, новий порядок поширюється на умови Договору без їх узгодження сторонами.

Положеннями п. 7.2.1. Договору сторони погодили обов'язок споживача своєчасно, в установлений Договором строк оплачувати надані послуги.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що відповідач свої зобов'язання з оплати вартості наданих комунальних послуг, а саме: послуг по утриманню будинку та прибудинкової території та вивезення сміття, належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за період з квітня 2012 року по лютий 2014 року у розмірі 21 270, 17 грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем у відповідності до п. 4.1. Договору за заявлений до стягнення період було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату послуг по утриманню будинку та прибудинкової території та вивезення сміття, що підтверджується рахунками-фактури за спірний період наявними в матеріалах справи описами вкладення у цінні листи, фіскальними чеками поштових установ та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Так, відповідно до п. 1.1. Договору споживач на підставі наказів Міністерства економіки України № 80 від 05.06.1998, № 86 від 19.05.2000, актів приймання-передачі приміщення від 25.12.1998 та від 29.05.2002, є власником нежитлового приміщення загальною площею 866, 50 кв. м в житловому будинку № 4 по вул. Кловський узвіз і використовує його в офісних цілях.

Судами досліджено, що частина із наведених приміщень були відчужені на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МакФрост" (площею 257, 3 кв. м.) та на користь приватного підприємства "М-Сервіс" (площею 296, 6 кв. м.), а тому в основу розрахунку позивача вартості наданих на підставі Договору послуг покладена площа 312, 6 кв. м. (решта площі приміщень).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 21 270, 17 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 675, 18 грн., 3 % річних у розмірі 584, 08 грн. та пеню у розмірі 2 262, 47 грн.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, суди, враховуючи неналежне виконанням відповідачем обов'язку щодо оплати вартості наданих послуг, дійшли обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача, відповідно до перевіреного судами розрахунку, підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 584, 08 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 675,18 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Положеннями ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судами досліджено, що п. 9.1. Договору містить лише загальні визначення, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Таким чином, суди враховуючи, що умовами Договору не встановлено, що виконання споживачем зобов'язання з оплати за надані на підставі Договору послуги забезпечується неустойкою (пенею), дійшли вірного висновку про відмову вимозі про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 262, 47 грн.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Державного підприємства "Укрекоресурси") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року у справі № 910/6289/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 року у справі № 910/6289/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко