Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 922/3621/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2014 року у справі № 922/3621/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області, про стягнення суми, -

Встановив:

У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення 60990 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних, 2962,61 грн. 3 % за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № 879/1-2012п від 19 грудня 2012 року в частині розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області.

Рішенням Харківської області від 14 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 60990 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних, 2962,61 грн. 3 % річних, 1827 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2014 року рішення місцевого суду змінено. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 60990 грн. основного боргу, 7665,84 грн. інфляційних, 2957,53 грн. 3 % річних, 1827 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 19 грудня 2012 року сторонами укладено договір № 879/1-2012п, за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача товари виробничо-технічного призначення, вказані в специфікації на товар, що є додатком № 1 до договору, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити їх.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 60990 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1219/094 від 19 грудня 2012 року, підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками.

Проте, в порушення умов договору, відповідачем поставлений товар не оплачений, заборгованість складає 60990 грн., про що сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків від 25 лютого 2014 року.

Розглядаючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості та нарахованих на неї інфляційних втрат за період з січня 2013 року по липень 2014 року та 3 % річних за період з 27 грудня 2012 року по 8 серпня 2014 року, місцевий господарський суд, керуючись нормами ст.ст. 509, 525, 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ст.ст. 625, 610-612 Цивільного кодексу України, встановивши факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, задовольнив позов в повному обсязі.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції, погодившись з висновками місцевого суду щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем, яка не сплачена на момент розгляду справи в суді, та наявності правових підстав для її стягнення, як і для стягнення інфляційних і 3 % річних, рішення у справі змінив в частині стягнення 3 % річних, зважаючи на допущену позивачем арифметичну помилку при здійсненні відповідного розрахунку, стягнувши з відповідача зазначену суму в розмірі 2957,53 грн.

Вказані висновки апеляційного господарського суду є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Твердження відповідача щодо порушення судами норм ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником положень цієї статті, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, аналіз та переоцінка яких, в силу положень ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому такі доводи не можуть братися судом до уваги та бути підставою для зміни або скасування постановленого у справі оскаржуваного судового рішення.

З огляду на зазначене, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2014 року у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2014 року у справі № 922/3621/14 - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі.

Судді М.І. Остапенко

П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко