Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2015 року Справа № 910/2081/15-г

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргууповноваженої особи фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний банк "Київ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 (головуючий суддя Самсін Р.І., судді Гончаров С.А., Сулім В.В.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 23.02.2015 (суддя Сташків Р.Б.)у справі№ 910/2081/15-г Господарського суду міста Києваза позовомДержавної іпотечної установидоПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"простягнення коштів,за участю представників:позивачаБоримський А.А.,відповідачане з'явились, В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015, задоволено позов Державної іпотечної установи: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" 81.403, 43 грн. заборгованості, 6.525,38 грн. пені, а також 1.827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 4-2, 4-3, 32, 43, 77 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивачем не доведено порушення банком умов договору, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також скаржник вважає, що місцевим судом було порушено принципи рівності та змагальності учасників процесу, закріплені ст. 4-2, 4-3 ГПК України, та в порушення вимог ст. 77 ГПК України не було відкладено розгляд справи для забезпечення участі представників банку та надання витребуваних документів, що призвело до ухвалення неправомірного рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.09.2012 між Державною іпотечною установою (далі - Установа) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі - Банк) було укладено договір про обслуговування іпотечних кредитів № 42, за умовами якого Установа доручає, а Банк бере на себе зобов'язання здійснювати обслуговування іпотечних кредитів, виданих Банком відповідно до Стандартів Установи на підставі договорів про іпотечний кредит, відповідних іпотечних договорів та інших забезпечувальних договорів (Пакет договорів), наступним кредитором по яких є Установа. Перелік конкретних іпотечних кредитів визначається додатковими угодами, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно до договору (п. 2.1.1, 2.1.2) Банк зобов'язувався від імені та за дорученням Установи:

- приймати в установленому порядку і в установлені договором про іпотечний кредит строки платежі від позичальників в рахунок погашення суми кредиту (основного боргу), відсотків за користування ним, а також стягувати суми комісійної винагороди, неустойки (штрафів, пені тощо) на транзитний рахунок;

- перераховувати суми, що направляються в рахунок погашення заборгованості за кредитом не пізніше дня, наступного за днем прийому платежу, відповідно до п. 2.1.1 договору на поточний рахунок Установи за вказаними реквізитами.

Спір у справі виник внаслідок невиконання Банком зобов'язань за договором в частині перерахування коштів, що прийняті від позичальників (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.) за договорами про іпотечні кредити з листопада 2014 року в загальній сумі 81.403,49 грн.

Обслуговування іпотечних кредитів в межах договору про обслуговування іпотечних кредитів № 42 від 14.09.2012 за позичальниками: ОСОБА_6 (договір № 1/34 від 26.04.2012), ОСОБА_5 (договір № 2/35 від 28.04.2012), ОСОБА_7 (договір № 3/37 від 24.12.2012) визначено додатковими угодами № 2 від 14.09.2012 та № 3 від 29.04.2013.

Заборгованість в розмірі 81.403,49 грн., що виникла внаслідок неперерахування Установі грошових коштів, сплачених вказаними позичальниками з листопада 2014 року, підтверджена Банком у складеному сторонами та скріпленому печатками Установи та Банку акті станом на початок дня 01.12.2014.

В силу положень ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. На сторін процесуальним законом покладено обов'язок довести обставини на які вони посилаються належними засобами доказування, а не надавати оцінку доказам іншої сторони (ст. 33 ГПК України).

Як встановлено судами, в обґрунтування доводів про недоведеність позовних вимог відповідачем не представлено належних доказів, що підтверджують виконання зобов'язань з перерахування за умовами договору спірної суми грошових коштів.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановивши невиконання договірних зобов'язань Банку по сумі перерахування грошових коштів в розмірі 81.403,49 грн., судами правомірно задоволено вимоги позивача про їх стягнення з відповідача в межах заявленого позову.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Положеннями договору у п. 6.2 передбачено, що за неперерахування (несвоєчасне перерахування) коштів позичальника в погашення заборгованості за кредитом Банк зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань із перерахування грошових коштів, отриманих від позичальників за іпотечними кредитами, у зв'язку з чим заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 6.525,38 грн., нарахованої станом на 15.01.2015 (14.01.2015 включно) за період прострочення не більше півроку, обґрунтовано визнано судами такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів також відзначає, що Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 11.02.2015 було прийнято постанову № 61 "Деякі питання участі держави у виведенні з ринку публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", якою установлено, що держава в особі публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" бере участь у виведенні публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" з ринку шляхом придбання його активів та зобов'язань у разі віднесення Національним банком публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" до категорії неплатоспроможних. Вказаною постановою також погоджено наказ Міністерства фінансів від 10.02.2015 р. № 33 "Про затвердження Завдання на голосування представникам держави на засіданні наглядової ради публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк".

Постановою правління Національного банку України від 24.02.2015 № 128 ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ" визнано неплатоспроможним банком.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.02.2015 прийнято рішення № 39 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ" та призначено уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ".

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак посилання скаржника на введення в банку тимчасової адміністрації з 25.02.2015 не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права у даній справі, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами до прийняття постанови Правління Національного банку України від 24.02.2015 № 128 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 39 від 24.02.2015 про запровадження в банку тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ".

Крім того зазначені обставини виникли після прийняття судом першої інстанції рішення по суті спору від 23.02.2015.

Що стосується Постанови Кабінету Міністрів України № 61 від 11.02.2015 "Деякі питання участі держави у виведенні з ринку публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", то вона була прийнята відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і врегульовувала певні питання лише на майбутнє і лише за настання певних обставин, які фактично сталися після прийняття рішення у справі місцевим господарським судом.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на те, що судом не було відкладено розгляд справи з огляду на нез'явлення представника відповідача в судове засідання 23.02.2015 не знаходить свого підтвердження, оскільки явка в судове засідання є правом сторін, а не їх обов'язком. Відкладення розгляду справи можливо згідно з нормами ГПК України (ст. 77) саме у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відповідно, справа може розглядатись без участі представників сторін, у випадку якщо таке нез'явлення не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу уповноваженої особи фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний банк "Київ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі №910/2081/15-г - без змін.

Головуючий суддя О.О. ЄвсіковсуддіТ.Л. Барицька Л.Б. Іванова