Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.02.2026 року у справі №721/1131/24
Постанова ВГСУ від 03.02.2026 року у справі №721/1131/24

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

03 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 721/1131/24

провадження № 51-3056км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024260000001103 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Путильського районного суду Чернівецької області від 23 січня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватими та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 02 вересня 2024 року близько 15:40 керуючи автомобілем «Mercedes-Benz CLS» та рухаючись у світлу пору доби по автодорозі Р-62 сполученням «Криворівня-Усть-Путила-Старі-Кути-Вижниця-Сторожинець-Чернівці» у межах населеного пункту с. Мариничі Вижницького району Чернівецької області по вул. Головній зі сторони смт. Путила в напрямку с. Розтоки, при наближенні до будинку № 105-А проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, не дотримався безпечного інтервалу, не виявив своєчасно небезпеку для руху, яку об`єктивно був спроможний виявити, унаслідок чого допустив зіткнення з велосипедом «Маіnо» під керуванням малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , який рухався у попутному напрямку і від отриманих травм помер.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд ухвалою від 01 травня 2025 року залишив його без змін, а скаргу без задоволення.

Вимоги касаційних скарги та викладені в них узагальнені доводи

У касаційній скарзі процесуальний керівник у кримінальному провадженні прокурор ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи скарги і безпідставно залишив це рішення без змін.

Вважає, що апеляційний суд, погодившись із висновком місцевого суду у вироку про розмір призначених засудженому основного та додаткового покарань і можливість його виправлення без реального відбування покарання за умов застосування до нього положень ст. 75 КК, не взяв до уваги, що скоєний ним злочин відноситься до категорії тяжких, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років та його наслідки у виді загибелі дитини, а також особу засудженого.

Звертає увагу на те, що засуджений визнав свою вину у вчиненому в суді першої інстанції лише перед проведенням судових дебатів і відшкодував потерпілій завдану шкоду тільки у день проголошення вироку, що, на думку прокурора, вказує на відсутність у його діях ознак щирого каяття.

З урахуванням зазначеного стверджує, що оскаржувана ним ухвала апеляційного суду не є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і такою, що відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор та потерпіла підтримали вимоги касаційної скарги.

Засуджений та захисник вважали оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просили відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і вправі вийти за її межі, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2. ст. 286 КК прокурором у касаційній скарзі не оспорюються.

У скарзі прокурор вказує на неправильне застосування судом до засудженого положень ст. 75 КК, яка, на його переконання, не підлягала застосуванню, а також на м`якість призначених йому основного та додаткового покарань, що не було виправлено судом апеляційної інстанції при перегляді вироку.

Однак такі доводи прокурора є безпідставними.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Положеннями статей 50 65 74 75 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання в кримінальному провадженні та звільнення від його відбування повинні вирішуватися судом з урахуванням мети, для досягнення якої воно призначається.

Дотримання визначених законом загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі такого його виду та розміру, які б ґрунтувалися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації і сприяли досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства від протиправних посягань.

Цих вимог закону апеляційний суд дотримався.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд, перевіривши наведені в ній доводи, дійшов переконливого висновку про правильність рішення місцевого суду щодо визначення ОСОБА_5 виду і розміру покарання та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства за умов застосування до нього положень ст. 75 КК.

При цьому апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що при ухваленні вироку суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, який раніше не судимий, підтвердив у судовому засіданні обставини вчинення кримінального правопорушення, свою вину визнав повністю і в скоєному щиро розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, працює фізичною особою-підприємцем, є особою пенсійного віку, має міцні соціальні зв`язки, зокрема дружину, з якою проживає у цивільному шлюбі, та двох дітей - неповнолітнього сина і дочку, яка є студенткою, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Також апеляційний суд вказав на те, що при призначенні покарання місцевий суд узяв до уваги і обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття засудженого та добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілій.

Одночасно апеляційний суд урахував і надані стороною захисту в суді апеляційної інстанції та долучені до матеріалів провадження медичні довідки про стан здоров`я ОСОБА_5 та наявний у матеріалах справи акт комісійного судово-медичного дослідження про наявність у нього ряду захворювань.

При цьому апеляційний суд окремо звернув увагу і на ступінь вини ОСОБА_5 в скоєному, оскільки відповідно до висновку автотехнічної експертизи у матеріалах провадження, як у діях засудженого, так і в діях малолітнього потерпілого у вказаній дорожній ситуації вбачаються порушення вимог Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Окрім того, апеляційний суд узяв до уваги і позицію потерпілої ОСОБА_7 у суді, яка не наполягала на реальному відбуванні засудженим покарання у виді позбавлення волі.

За такого апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги прокурора та залишив вирок місцевого суду без змін.

Посилання прокурора в касаційній скарзі на відсутність щирого каяття засудженого ОСОБА_5 є неприйнятними.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2024 року в справі № 283/2169/19 вказав на те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні з зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Як убачається з матеріалів провадження, після оголошення в судовому засіданні обвинувального акта ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненому частково, однак на наступних стадіях судового розгляду та під час апеляційного перегляду вироку заявив, що визнає свою вину повністю, добровільно відшкодував потерпілій завдану шкоду та неодноразово просив у неї вибачення, що підтверджує наявність у його поведінці обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття у вчиненому.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів правильність висновків апеляційного суду в оскаржуваному рішенні та свідчили про неможливість досягти мети покарання через визначений судом порядок його відбування засудженим, прокурор у касаційній скарзі не навів.

На думку колегії суддів, застосований судом у кримінальному провадженні захід примусу до ОСОБА_5 та визначений порядок його відбування відповідає меті покарання і є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення.

Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній зазначені відповідні підстави та мотиви, з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення, а також положення закону, якими він керувався.

Під час перевірки оскаржуваної ухвали судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких можуть бути зміна чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 01 травня 2025 року щодо ОСОБА_5 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3