ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 917/2290/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс"на рішення від та на постанову від Господарського суду Полтавської області 20.02.2015 Харківського апеляційного господарського суду 08.07.2015у справі Господарського суду № 917/2290/14 Полтавської області за позовомДочірнього підприємства "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" до1. Управління Служби безпеки України в Полтавській області 2.Карлівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області 3. Прокуратури Карлівського району Полтавської області 4. Прокуратури Полтавської області 5. Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській областіпро стягнення коштів

у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачів - третьої особи 1. Мосейчук Т.А.; 2. повідомлений, але не з'явився; 3. Ступак Д.В. (прокурор ГПУ); 4. Ступак Д.В. (прокурор ГПУ); 5. повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

06.11.2014 Дочірнє підприємство "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області, Карлівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області, Прокуратури Карлівського району Полтавської області про стягнення солідарно майнової шкоди у розмірі 3 263 369, 37 грн. та моральної шкоди у розмірі 4 658 400, 00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог - т. 1 а. с. 160-171).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.12.2014 у справі № 917/2290/14 залучено до участі у справі як відповідачів Прокуратуру Полтавської області та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.02.2015 у справі № 917/2290/14 (суддя Кульбако М.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (колегія суддів у складі: Черленяк М.І. - головуючий суддя, судді Ільїн О.В., Хачятрян В.С.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Дочірнє підприємство "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 917/2290/14, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

30.11.2015 від Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області надійшло клопотання, в якому воно просило розглядати касаційну скаргу без участі його представника та зазначило, що заперечує проти задоволення касаційної скарги Дочірнього підприємства "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс".

До Вищого господарського суду України надійшла заява від Дочірнього підприємства "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс", в якій останнє просить розглядати касаційну скаргу без участі його представника.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення солідарно із відповідачів матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення кримінально-процесуального законодавства представниками відповідачів під час проведення оперативно-слідчих дій під час розслідування кримінальних справ, що виразились в незаконному вилученні обладнання підприємства і несвоєчасному поверненні цього обладнання та у несправному стані, поширенням недостовірної інформації, неналежним реагуванням органів прокуратури на звернення позивача про відновлення порушеного права, чим позивачу завдано шкоду, оскільки позивач тривалий час був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність.

Матеріально-правовою підставою даного позову позивач обрав, зокрема, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Оскільки Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" врегульовано правовідносини відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства, суди попередніх інстанцій, враховуючи приписи вказаного Закону, а також те, що предметом даного спору є відшкодування позадоговірної шкоди, завданої юридичній особі Дочірньому підприємству "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" правомірно дійшли висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

З огляду на те, що на даний час порядок відшкодування позадоговірної шкоди, завданої юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, спеціальним законом не врегульовано, то в силу вимог частини 6 ст.1176 ЦК України така шкода має відшкодовуватися на загальних підставах.

Відповідно до ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14, від 28.01.2015 у справі № 5023/3993/12(5023/9057/11), від 04.11.2014 у справі № 904/1197/14, від 02.09.2014 у справі № 910/2023/13, від 22.01.2013 у справі № 5011-71/2684-2012).

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1190 ЦК України.

Таким чином, позивач повинен довести протиправність дій відповідачів і їх вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в обґрунтування розміру завданої шкоди позивачем надано копії розрахунків сплати єдиного податку за ІV квартал 2009 року-2011 рік та податкові декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік, які не можуть бути доказами, що підтверджують розмір збитків, оскільки свідчать лише про результати діяльності підприємства і не можуть підтверджувати отримання збитків саме в результаті діяльності чи бездіяльності відповідачів; позивач, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не довів наявності у діях відповідачів складу цивільного правопорушення; при цьому, як правомірно зазначено судами перевірка правомірності дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури при проведенні дій, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України не відноситься до компетенції судів господарської юрисдикції. Відтак, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи відповідно до їх повноважень, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для покладення відповідальності з відшкодування матеріальної та моральної шкоди на відповідачів є обґрунтованим.

Доводи скаржника викладені у касаційній скарзі про те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосували норми на які Дочірнє підприємство "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" не посилалося не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки у п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що моральна шкода не є предметом спору за даним позовом, оскільки як вбачається із матеріалів справи позивач у заяві про збільшення позовних вимог (т. 1 а. с. 160-171), яка була прийнята судом до розгляду, просив стягнути як матеріальну так і моральну шкоду.

Всі інші доводи викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Скіпетр" Приватного багатопрофільного підприємства "Альянс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Полтавської області від 20.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 у справі № 917/2290/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ