Постанова ВГСУ від 02.03.2017 року у справі №910/10127/16

Друк

Пошук

437

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.03.2017 року у справі №910/10127/16

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 910/10127/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Виробничого кооперативу "Контакт-90"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.11.2016у справі№910/10127/16 Господарського суду міста Києваза позовомВиробничого кооперативу "Контакт-90"доКомунального підприємства "Київпастранс" прозобов'язання повернути майно

за участю представників сторін від:

позивача: Крижанівська О.М. (дов. від 11.01.2017),

відповідача: Музика В.І. (дов. від 04.01.2017)

ВСТАНОВИВ:

Виробничий кооператив "Контакт-90" звернувся з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про зобов'язання повернути майно на суму 1 062 176,75 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань за договором № 01/06-1 від 11.01.2006 щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим за ініціативою позивача товар був переданий відповідачу на відповідальне зберігання. Однак, на письмову вимогу позивача, відповідачем повернення товару здійснено не було, що стало підставою для звернення з даним позовом. При цьому позивач посилався на приписи статей 936, 937, 938, 953, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2016, ухваленим суддею Балац С.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту поставки відповідачу товару за договором, а відтак і відсутності підстав для задоволення вимог про зобов'язання відповідача повернути товар на спірну суму. При цьому суд керувався приписами статей 509, 525, 526, 530, 655, 692, 936 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючого, Зеленіна В.О., Ткаченка Б.О., постановою від 07.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Виробничий кооператив "Контакт-90" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на хибний висновок судів щодо недоведеності факту поставки товару, оскільки фактично поставки не відбулось, а товар знаходився у відповідача лише на відповідальному зберіганні відповідно до договору. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 936, 937, 953, 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 20.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Виробничого кооперативу "Контакт-90" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.03.2017.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.01.2006 між Виробничим кооперативом "Контакт-90" (продавець) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупцем) укладено договір 01/06-1, за умовами якого позивач зобов'язується, згідно із заявками відповідача, забезпечити систематичну поставку у власність відповідача електротехнічної продукції, матеріалів, запчастин та іншої продукції необхідної для забезпечення експлуатаційної діяльності відповідача (далі - товар), а відповідач зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах договору. Відповідно до умов пункту 2.3. договору документом, який встановлює факт поставки товару по даному договору, сторони будуть вважати товарно-транспортні накладні вантажовідправника або накладні продавця. Згідно з пунктом 2.5. договору продавець та покупець щорічно складають акт звірки фактично поставленого товару на підставі документів, вказаних у пункті 2.3. даного договору. Пунктом 4.1. договору сторони узгодили, що розрахунки за кожну конкретну партію товару покупець здійснює упродовж тридцяти днів з дня відвантаження товару вантажовідправником. У пункті 4.4 договору передбачено, що у разі, якщо покупець з будь-яких причин не здійснив повний розрахунок в строки, встановлені у пункті 4.1. договору, то сторони будуть вважати весь об'єм фактично переданого позивачем товару, як проданий на умовах товарного кредиту. Також судами встановлено, що в подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду від 10.02.2012 № 6 до договору, відповідно до якої сторони виклали, зокрема, пункти 2.5., 4.1. договору в наступній редакції: "2.5 У разі несплати за поставлений товар, у встановлений договором строк (пункт 4.1. договору), покупець повертає право власності на поставлений товар продавцю, шляхом передачі відповідних накладних та інших товарно-супровідних документів. У цьому випадку весь повернутий позивачу товар може знаходитися, за ініціативою продавця, на складі покупця в очікуванні оплати в режимі відповідального зберігання, але не більше трьох місяців". "4.1 Розрахунки за кожну конкретну партію товару покупець здійснює упродовж п'яти днів з дня відвантаження товару вантажовідправником або поставки товару продавцем". Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Виробничого кооперативу "Контакт-90" до Комунального підприємства "Київпастранс" про зобов'язання повернути майно на суму 1 062 176,75 грн. Підставою позову визначено невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення товару на письмову вимогу позивача, переданого на відповідальне зберігання відповідно до акта приймання-передачі від 21.04.2015. Відповідно до статей 11, 509, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Судами установлено, що укладений між сторонами спору договір є змішаним, оскільки у правочині містяться елементи різних договорів, а саме: договору поставки; договору зберігання. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. В силу статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам договору, суди установили, що позивачем не надано, а у матеріалах справи відсутні будь-які первинні документі, якими б підтверджувалась факт здійснення позивачем поставки відповідачу товару на спірну суму. Водночас судами було надано оцінку акту приймання-передачі від 21.04.2015, на який посилався позивач, та визнано його таким, що не підтверджує здійснення поставки товару на спірну суму, в порядку визначеному пунктом 2.3 договору. Окрім цього, судами також враховано "Протоколи засідання інвентаризаційної комісії по результатам проведення суцільної інвентаризації усіх активів та зобов'язань підприємства" від 06.11.2015, від 07.12.2015 та від 11.01.2016, складені за результатами проведення інвентаризації основних засобів та відповідно до яких майно, яке зазначено позивачем в акті-приймання передачі від 21.04.2015 та додатку до нього не обліковується на балансі відповідача. За таких установлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову визнається колегією суддів правомірним. Довід скаржника про те, що поставки спірного товару фактично не відбулось, оскільки товар лише знаходився у відповідача на відповідальному зберіганні, визнається колегією суддів неспроможним, оскільки у даному випадку за умовами укладеного між сторонами договору факт здійснення поставки товару у будь-якому випадку передує виникненню правовідносин з його зберігання, чого позивачем належними доказами доведено не було. Решта доводів касаційної скарги також визнаються неспроможними, позаяк вони не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції та стосуються оцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.