Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 911/5162/14 Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановувід 17.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Київської області № 911/5162/14за позовомДержавного підприємства "Укртрансфармація"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 30463,80грн, за участю представників: позивача - не з'явивсявідповідача -ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2015 у справі №911/5162/14 (суддя Лопатін А.В.) задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Укртрансфармація" (далі-позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 30463,80грн заборгованості за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 та договором від 01.10.2012 на відшкодування експлуатаційних витрат, не передбачених договором оренди, в т.ч. 18036,80грн основного боргу, 6364,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору №УФЦ/28/12, 6063,00грн пені визначеної умовами пункту 4.5 договору №УФЦ/28/12.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 17.11.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Скрипки І.М., суддів Гончарова С.А., Шаптали Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду змінив, виклавши резолютивну частину рішення в іншій редакції, якою позовні вимоги задовольняються частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 16849,77грн основної заборгованості та 214,59грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору №УФЦ/28/12. В іншій частині позову апеляційним господарським судом відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 937 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що в порушення приписів процесуального законодавства попередніми судовими інстанціями розглянуто в одному провадженні спір, який виник на підставі двох різних договорів. Відповідач вважає, що відносини сторін за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 на підставі додаткових угод до нього виникли з 02.01.2014, отже попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки умовам зазначеного договору в частині набрання ним чинності. Крім того, скаржник також вважає, що оскільки акт приймання-передачі майна на зберігання не містить конкретної дати передачі майна на зберігання, права та обов'язки у сторін за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 не виникли, що, на його думку, свідчить про не укладення вказаного правочину і, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Представник Державного підприємства "Укртрансфармація" не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на касаційну та на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 18.04.2012 між Державним підприємством "Укртрансфармація" (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) укладено договір зберігання №УФЦ/28/12, за умовами якого поклажодавець зобов'язується передати майно на зберігання зберігачу, а зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем, згідно додатку №1 до договору та повернути це майно в цілості, згідно додатку №3, на умовах передбачених цим договором (п.1.1 договору); передане майно зберігається за адресою: м. Київ, вул. Ташкентська, 60, заглиблений склад літ. "А", площею 94,4 м2 згідно план-схеми (п.1.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.10.2012); поклажодавець, зокрема, зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити плату відповідно до умов договору (п.2.4 договору); вартість послуг за договором визначається в залежності від кількості майна, яке зберігається, його вартості, площі приміщення в якому дане майно зберігається і фіксується в протоколі погодження договірної ціни (додаток №2) та становить 2150,00грн, в т.ч. ПДВ - 358,33грн на місяць (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.10.2012); розрахунки по зберіганню проводяться шляхом передоплати за кожен місяць до 5-го числа поточного місяця (п.3.4 договору); при порушенні поклажодавцем строків оплати поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення (п.4.3 договору); при знаходженні майна поклажодавця у зберігача понад термін, передбачений в п. 5.1. договору, поклажодавець сплачує зберігачу вартість послуг зберігання понад термін, а також пеню у розмірі 2% від суми вартості послуг по зберіганню за кожен день знаходження майна у зберігача (п.4.5 договору); договір набуває чинності з 18.04.2012 і діє до 31.12.2012 (п.5.1 договору); договір вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (п.5.2 договору).

Додатковими угодами №1 від 01.10.2012, №2 від 28.12.2012, №3 від 01.07.2012 та №4 від 02.01.2014 сторонами продовжувався строк договору з 01.10.2012 до 31.12.2012, з 01.01.2013 до 30.06.2013, з 01.07.2013 до 31.12.2013, з 02.01.2014 до 30.06.2014 відповідно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання цього договору позивачем прийнято на зберігання майно відповідача загальною вартістю 1600001,20грн, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом прийому-передачі майна на зберігання за адресою м. Київ, вул. Ташкентська, 60.

Крім того, 01.10.2012 між Державним підприємством "Укртрансфармація" (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат не передбачених договором оренди, за умовами якого зберігач забезпечує обслуговування, експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а поклажодавець бере участь у витратах зберігача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих зберігачу за цим договором (п.1.1 договору); поклажодавець користується приміщенням загальною площею 94,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, адміністративно складської будівлі, згідно план-схеми, відповідно до договору оренди №28/12 від 18.04.2012, що перебуває на балансі ДП "Укртрансфармація", для зберігання майна (п.1.3 договору); поклажодавець зобов'язується не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату згідно акту розрахунку на рахунок зберігача, за експлуатаційні послуги будівлі (приміщення) відповідно до виставлених зберігачем рахунків (п.2.2.2 договору); цей договір вступає в дію з моменту підписання договору зберігання та діє до закінчення договору зберігання (п.5.1 договору).

Вказані договори підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як встановлено судами, строк зберігання товару закінчився 30.06.2014, однак відповідач своє майно забрав 20.11.2014.

Оскільки відповідач вимоги договорів виконував неналежним чином, розрахунки за послуги зберігання та відшкодування експлуатаційних витрат здійснив не в повному обсязі та з порушенням строків оплати, Державне підприємство "Укртрансфармація" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 18036,80грн основного боргу, 6364,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору № УФЦ/28/12 за порушення строків оплати, та 6063,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.5 договору № УФЦ/28/12 за зберігання майна понад встановлені строки.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем умов договорів зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 та відшкодування експлуатаційних витрат від 01.10.2012, дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов задоволено у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи за скаргою відповідача, з висновками місцевого господарського суду щодо неналежного виконання відповідачем умов укладених договорів погодився, разом з тим, перевіривши надані позивачем первинні документи, якими останній обґрунтовував суму боргу, та здійснивши власний докладний розрахунок, встановив, що заборгованість відповідача за договорами становить 16849,77грн, відтак, змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, відмовив в задоволенні решти позову. Також, перевіривши відповідність розрахунку суми 6364грн заявленої позивачем до стягнення пені, визначеної п. 4.3 договору зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12, приписам Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення на суму 214,59грн. В задоволенні вимог про стягнення 6063,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.5 договору №УФЦ/28/12, апеляційним господарським судом відмовлено з підстав невідповідності її нарахування приписам ст. 549 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Аналогічні приписи сторони узгодили і в пункті 4.5 договору від 18.04.2012 №УФЦ/28/12, відповідно до якого при знаходженні майна поклажодавця у зберігача понад термін, передбачений в п. 5.1 договору, поклажодавець сплачує зберігачу вартість послуг зберігання понад термін.

Апеляційним господарським судом, на підставі наявних в матеріалах справи копій рахунків на оплату, актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) та актів звірки взаєморозрахунків встановлено, що відповідачем в порушення умов договорів не оплачені послуги, надані у 2012, 2013, 2014 роках (до моменту, коли відповідач забрав майно) на загальну суму 16849,77грн, у зв'язку з чим, враховуючи, що доказів сплати вказаного боргу відповідачем до господарських судів попередніх інстанцій не надано, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо основної заборгованості законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Умовами пункту 4.3 договору від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 сторони узгодили, що при порушенні поклажодавцем строків оплати поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями факту порушення відповідачем зобов'язання з повної та своєчасної оплати наданих послуг, а також здійснений апеляційним господарським судом розрахунок заявленої до стягнення пені з врахуванням вимог приписів Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегія суддів погоджується з висновком про наявність підстав для задоволення позову в цій частині на суму 214,59грн.

Доводи скаржника про те, що в порушення приписів процесуального законодавства попередніми судовими інстанціями розглянуто в одному провадженні спір, який виник на підставі двох різних договорів, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Відповідно до п. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що підставою позову є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання №УФЦ/28/12 від 18.04.2012 та договором від 01.10.2012 про відшкодування експлуатаційних витрат не передбачених договором оренди, які пов'язані між собою, оскільки останній правочин, по-перше, вступав в дію з моменту підписання договору зберігання та діяв до закінчення договору зберігання; по-друге, укладався з метою створення необхідних умов для зберігання майна відповідача в будівлі, що визначена обома договорами та знаходиться за однією й тією ж адресою: АДРЕСА_1.

Також, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що договір на зберігання діяв виключно в період з 02.01.2014 по 30.06.2014, оскільки, як він вважає, додатковими угодами №№1, 2, 3, 4 сторони переносили дату набрання чинності вказаним правочином, адже, як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначеними додатковими угодами сторони фактично продовжували правовідносини за договором №УФЦ/28/12 від 18.04.2012, а не відкладали їх початок, що підтверджується датами укладення вказаних додаткових угод, які слідували безпосередньо за датами закінчення строку, визначеного пунктом 5.1 договору №УФЦ/28/12, в усіх редакціях, а також актом прийому-передачі майна на зберігання 2012 року, який хоч і не містить числа та місяця його підписання сторонами, втім в сукупності зі встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами фактичного виконання як позивачем, так і відповідачем своїх зобов'язань за договором №УФЦ/28/12 від 18.04.2012 в 2012 та 2013 роках, спростовує вказані твердження відповідача.

При цьому, зазначені вище обставини фактичного виконання договору зберігання, які встановлені судами, спростовують посилання скаржника на неукладеність вказаного правочину з-за недосягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов, а відтак, колегією суддів також відхиляються.

На спростування вказаних вище мотивів касаційної скарги свідчать також умови п.5.2 договору №УФЦ/28/12 від 18.04.2012, відповідно до якого договір вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Оскільки скаржником не наведено доводів порушення або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції при вирішенні спору в іншій частині заявленого позову (стягнення пені на підставі пункту 4.5 договору зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12), враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, постанова апеляційного господарського суду в цій частині залишається без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі Господарського суду Київської області № 911/5162/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк