Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 5015/4299/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу гр. ОСОБА_4, м. Львівна ухвалу від 05.05.2014 господарський суд Львівської області та постановувід 16.07.2014 Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 5015/4299/12 господарського суду Львівської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.С.", м. Львів (голова комітету кредиторів)про банкрутствовідкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління", м. Львіврозпорядник майнаБурма С.В., м. Чернівціза участю1.Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 2.Філії 14 приватного підприємства "Нива-В.Ш.", м. Львівпредставники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.10.2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.С." порушено провадження у справі №5015/4299/12 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.03.2013 за результатами підготовчого засідання визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядника майна та інше.

23.05.2013 до суду першої інстанції надійшла заява розпорядника майна арбітражного керуючого Бурми С.В. про визнання недійсним правочинів з відчуження майна боржника, а саме: прилюдних торгів від 29.03.2013 (протокол №1412526-1) з реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна боржника (згідно переліку) на користь гр. ОСОБА_4, а також відповідний акт державного виконавця від 24.04.2013. Заява обґрунтована тим, що спірне майно, яке фактично є єдиним джерелом для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, було реалізовано органом державної виконавчої служби без дозволу господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, та за заниженою ціною, що завдало збитків боржнику та кредиторам та призвело до неплатоспроможності боржника. В якості підстав для визнання недійсним спірного правочину заявник послався на положення ст.ст. 19, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.11.2013. у задоволенні заяви розпорядника майна арбітражного керуючого Бурми С.В. про визнання недійсним правочинів з відчуження майна боржника з реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна боржника було відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірні прилюдні торги з реалізації майна боржника були проведенні з дотриманням норм чинного законодавства. Також суд зазначив, що реалізація майна в межах виконавчого провадження не є правочином боржника, тому відсутні підстави для застосування у цьому випадку положень ст. 20 Закону про банкрутство.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 вказану ухвалу залишено без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2014 ухвалу господарського суду Львівської області від 05.11.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 скасовано, справу в частині розгляду заяви розпорядника майна про визнання недійсними правочинів передано на новий розгляд суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що при реалізації майна у виконавчому провадженні державна виконавча служба діє від імені власника майна - боржника, тобто має місце представництво на підставі закону, а тому такі дії є правочином боржника. Також суд вказав на розповсюдження встановленого новою редакцією Закону про банкрутство порядку реалізації майна боржника на справи про банкрутство, порушені за попередньою редакцією цього Закону та наголосив на необхідності дослідження у зв'язку з цим наявності правових підстав для визнання недійсними правочинів боржника за правилами ст. 20 Закону про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.05.2014 (суддя Гутьєва В.В.) за результатами нового розгляду справи заяву розпорядника майна про визнання недійсними прилюдних торгів задоволено повністю. Визнано недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого майна від 29.03.2013, оформлені протоколом № 14125261 та актом державного виконавця про реалізацію арештованого майна від 24.04.2013, зобов'язано покупця майна - ОСОБА_4 (далі - скаржник) повернути в ліквідаційну масу боржника нерухоме майно у складі нежитлової будівлі цеху з виготовлення гнучких стільців літ. «Б-2» загальною площею 807,1 кв.м.,; приміщення сушки та парокотельні з побутовим приміщенням літ. «Б-1» загальною площею 333,3 кв.м; склад готової продукції літ. «Г-1» загальною площею 335,3 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014. (судді: Желік М.Б. - головуючий, Костів Т.С., Якімець Г.Г.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви розпорядника майна.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 19, 20 Закону про банкрутство. Доводи касаційної скарги зводяться до тверджень про те, що звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, може здійснюватися без дозволу господарського суду, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження (27.01.2012) та порушення провадження у справі про банкрутство (15.10.2012) норми Закону про банкрутство в новій редакції на ці правовідносини свою дію не поширювали.

02.09.2014 від скаржника надійшло повідомлення телеграфом, яке містить клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю явки в судове засідання. Враховуючи встановлений ст. 1118 ГПК України строк для розгляду касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, справа про банкрутство "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління" порушена 15.10.2012 та перебуває у процедурі розпорядження майном на стадії попереднього засідання.

З січня 2012 року на виконанні Личаківського ВДВС Львівського МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з боржника на користь гр. ОСОБА_8 заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 221 238 грн.

27.04.2012 державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження складений акт опису та арешту нерухомого майна боржника - комплексу будівель і споруд по вул. Січових Стрільців, 21 у м. Борислав Львівської області, яке у подальшому було оцінено у 389 244 грн.

29.03.2013, тобто вже після порушення справи про банкрутство боржника, були поведені прилюдні торги з реалізації арештованого державним виконавцем нерухомого майна боржника, оформлені протоколом № 1412526-1, на яких майно боржника було відчужено на користь гр. ОСОБА_4 за ціною 196 000 грн.

За результатами проведених торгів державним виконавцем Личаківського ВДВС Львівського МУЮ 24.04.2013 був складений акт про реалізацію арештованого майна.

Статтею 11112 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції суд першої інстанції при новому розгляді справи встановив, що реалізація майна боржника у виконавчому провадженні була здійснена з метою задоволення вимог кредитора із заробітної плати, тобто грошових вимог, на які не поширюється дія введеного у справі про банкрутство мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Положенням ст. 19 Закону про банкрутство встановлено, що звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство. Отже, процедура звернення стягнення на майно боржника, за вимогами на які не поширюється дія мораторію, передбачає, що будь-яке майнове відчуження можливе виключно в рамках провадження у справі про банкрутство.

За спірним правочином реалізація спірного майна боржника відбувалась вже після порушення провадження у справі про банкрутство проте без відповідної ухвали суду у справі про банкрутство, винесеної у порядку ст. 19 Закону про банкрутство.

У силу ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути відповідно визнані не дійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, боржник здійснив відчуження майна за цінами нижчими від ринкових, за умови, що в наслідок виконання зобов'язання майна боржника стало недостатньо для погашення вимог кредиторів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне нерухоме майно боржника є єдиним ліквідним джерелом погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства. У зв'язку з чим у результаті відчуження спірного нерухомого майна в процедурі виконавчого провадження, тобто поза межами справи про банкрутство та без відповідного дозволу господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, боржнику та кредиторам було завдано істотних збитків, оскільки боржник ще на стадії попереднього засідання був позбавлений можливості відновити свою платоспроможність у майбутньому за рахунок відчужених активів. При цьому майно боржника, оцінене у 389 244 грн., фактично було реалізовано за 196 000 грн., тобто за ціною значно нижчою його оціночної вартості.

Вищезазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсним правочину з відчуження майна боржника у виконавчому провадженні у порядку ст. 20 Закону про банкрутство та, відповідно, застосування передбачених частиною 2 зазначеної статті наслідків у вигляді повернення майна в ліквідаційну масу.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство кредитор за недійсним правочином має право: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство. Таким чином, спірне правовідношення в процедурі банкрутства не припиняється, а сторона правочину має право вибору: погашення боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

У зв'язку з чим скаржник не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції у межах справи про банкрутство із заявою про застосування правового механізму, передбаченого ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обгрунтовані.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 19, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу гр. ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Львівської області від 05.05.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду 16.07.2014 у справі № 5015/4299/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

С.В. Куровський