Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/10967/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі - УПФУ в Голосіївському районі м. Києва) про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання відмови неправомірною та зобов'язання поновити виплату пенсії по втраті годувальника. В обґрунтування вимог зазначав, що відповідно до статті 36 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) отримував пенсію по втраті годувальника, виплату якої відповідач припинив з 01 липня 2013 року. У зв'язку із зарахуванням 01 листопада 2013 року до аспірантури вищого навчального закладу денної форми навчання, у 2014 році ОСОБА_4 звернувся до УПФУ в Голосіївському районі м. Києва із заявою про поновлення виплати призначеної йому пенсії з цієї дати. Проте, відповідач відмовив йому з тих підстав, що аспірантура не відноситься до вищих навчальних закладів. Вважаючи відмову УПФУ в Голосіївському районі м. Києва неправомірною, просив суд, зобов'язати останнього призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника до 27 серпня 2014 року та виплатити недоплачені суми з 01 листопада 2013 року.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, положень Закону № 1058-IV та Закону України від 17 січня 2002 року № 2984-III «Про вищу освіту» (далі - Закон № 2984-III). Вказує, що відмовляючи в позові, суди послалися на лист Міністерства освіти та науки України від 25 червня 2007 року № 10/2-694, положення якого суперечать нормам статті 53 Закону № 2984-IIІ.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 перебував на обліку в УПФУ в Голосіївському районі м. Києва та отримував пенсію у зв'язку з втратою годувальника до 01 липня 2013 року.

У березні 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо продовження виплати призначеної йому пенсії, оскільки з 01 листопада 2013 року його зараховано до аспірантури денної форми навчання Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що підтверджується довідкою від 13 березня 2014 року №12 (а.с. 4).

Листом від 07 квітня 2014 року №155/12/1-145 УПФУ в Голосіївському районі м. Києва повідомило позивачу про відсутність підстав для продовження виплати йому пенсії у зв'язку з втратою годувальника, як особі, яка не досягла 23 річного віку і навчається у вищому навчальному закладі, оскільки аспірантура не відноситься до таких закладів.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, ОСОБА_4 звернувся до суду.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстав для поновлення виплати позивачу пенсії по втраті годувальника немає, оскільки аспірантура відсутня у переліку вищих навчальних закладів, наведеному у статті 25 Закону № 2984-III і, згідно з роз'ясненням Міністерства освіти і науки України, не відноситься до таких закладів.

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

За приписами абзацу 2 пункту 2 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, зокрема, дітям які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Перелік типів вищих навчальних закладів був наведений у статті 25 Закону № 2984-III, норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти (частина 1 статті 23 Закону № 2984-IIІ).

За приписами частини 2 статті 22 цього Закону, головними завданнями вищого навчального закладу є, зокрема, здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації.

Основними формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації є аспірантура і докторантура (частина 1 статті 58 Закону № 2984-IIІ) і порядок їх підготовки визначався Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 58 Закону № 2984-III).

Діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів регламентована Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 309 (далі - Положення), яке є обов'язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Абзацом 2 пункту 1 цього Положення встановлено, що аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні заклади), у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.

Із змісту наведених норм видно, що аспірантура не є самостійним вищим навчальним закладом, а формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у вищих навчальних закладах певного рівня акредитації і науково-дослідних установах, де є кваліфіковане наукове керівництво і сучасна експериментальна база, а аспірант є особою, яка навчається у вищому навчальному закладі.

Тобто, навчання в аспірантурі передбачає навчання в одному із вищих навчальних закладів на базі якого її створено і не може розглядатися окремо від цього закладу, а тому висновки судів про те, що відсутність аспірантури у переліку типів вищих навчальних закладів, наведеному у статті 25 Закону № 2984-III є підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника не ґрунтуються на законі.

Враховуючи те, що з 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 був аспірантом денної форми навчання Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка і на час вступу йому не виповнилось 23 роки, УПФУ в Голосіївському районі м. Києва безпідставно відмовило йому у поновленні виплати пенсії по траті годувальника з 01 листопада 2013 року.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2015 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва у продовженні виплати ОСОБА_4 пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва поновити ОСОБА_4 виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 01 листопада 2013 року та виплатити недоплачену суму пенсії до досягнення ним 23 річного віку.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак