Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/49424/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року

у справі за позовом громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області (далі - УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області) про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що у 1986 році прибула на роботу в СРСР, а з 1997 року працювала в Україні, де залишилась проживати у м. Харкові. Вказує, що у 2001 році їй видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, яку у 2003 році відповідач обміняв їй на нову серії НОМЕР_2 на підставі висновку від 22 вересня 2003 року, а у 2007 році на підставі цього ж висновку видав нову посвідку серії НОМЕР_3. Проте, 10 лютого 2010 року УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області прийняло рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 18 липня 2007 року серії НОМЕР_3 через відсутність документу, що підтверджує її право на постійне проживання в Україні. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просила суд скасувати рішення УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області від 10 лютого 2010 року в частині скасування її посвідки на постійне проживання в Україні від 18 липня 2007 року серії НОМЕР_3 і обмеження пересування на території України та поновити порушені права.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовано Закон України від 07 червня 200 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон «Про імміграцію»). Вказує, що в матеріалах її особистої справи є довідка з посольства СРВ про те, що вона дійсно працювала на підприємстві СРСР. Крім того, видаючи посвідки у 2003 та 2007 роках, УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області перевіряло законність перебування ОСОБА_1 на території України, проте підстав для відмови їй у постійному проживанні, відповідач тоді не виявив.

УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що позивачем порушено порядок отримання посвідки на постійне проживання на території України, зокрема, шестимісячний строк, встановлений Законом «Про імміграцію». Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 прибула на роботу в СРСР в 1986 році і з 1997 року проживає в Україні у м. Харкові.

У 2001 році позивачем подано клопотання, щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну і, згідно з висновком від 20 серпня 2001 року, 21 вересня 2001 року УПР та МР УМВС України в Харківській області видало їй посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 на підставі абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

У 2003 році УГІРФО ГУ МВС України у Харківській області видало позивачу нову посвідку серії НОМЕР_2 згідно з висновком від 22 вересня 2003 року.

Цей же висновок став підставою для видачі безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні від 18 липня 2007 року серії НОМЕР_3 і позивач вважалась такою, що має дозвіл на імміграцію.

Проте, 10 лютого 2010 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області затверджено висновок, згідно з яким, визнано недійсною та скасовано посвідку на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 серії НОМЕР_4, видану 18 липня 2007 року, скасовано реєстрацію місця проживання позивача, анульовано штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» та зобов'язано прийняти рішення щодо її подальшого перебування на території держави.

Підставою прийняття такого рішення стала відсутність документу, що підтверджує право громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 постійно проживати в Україні.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем порушено порядок отримання посвідки на постійне проживання на території України, оскільки посвідка отримана після закінчення терміну, встановленого абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», що є підставою для її скасування.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію», відповідно до статті 12 якого, встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Так, за умовами зазначеної норми закону, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Цей Закон набрав чинності 08 серпня 2001 року.

Як видно із судових рішень, вперше посвідка на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 позивачу видана у вересні 2001 році. В подальшому, у 2003, 2007 роках УГІРФО ГУМВС України в Харківській області видало ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.

Підставою видачі цих посвідок став висновок від 22 вересня 2003 року. Отже, у 2003, 2007 році відповідач проводив перевірку законності підстав для залишення позивача на постійне проживання на території України і, видаючи відповідні дозволи, керувався абзацом 4 пункту 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».

Цією ж нормою Закону УГІРФО ГУМВС України в Харківській області обґрунтовував прийняття протилежного рішення - про скасування посвідки на постійне проживання від 10 лютого 2010 року.

Відомості про те, що у 2010 році з'явились обставини, які можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію, в матеріалах справи відсутні.

У висновку УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області від 10 лютого 2010 року не зазначено, який саме документ, що підтверджує право ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні, відсутній у справі позивача.

Крім того, видаючи позивачу у 2003, 2007 роках посвідки на проживання в Україні, відповідач досліджував правові підстави для залишення позивача на території України та перевіряв наявні документи, проте у 2010 році за таких же обставин прийняв протилежне рішення.

Тобто рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 10 лютого 2010 року є формальним і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути скасовано дозвіл на імміграцію.

Доводи відповідача на пропуск позивачем шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні не є підставою для скасування дозволу на постійне проживання, оскільки Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання затверджені постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

За таких обставин, рішення УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області про скасування посвідки на постійне проживання позивача від 10 лютого 2010 року є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги частковому задоволенню.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а позов частковому задоволенню.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2012 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 10 лютого 2010 року в частині скасування посвідки ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні від 18 липня 2007 року серії НОМЕР_3 та обмеження пересування на території України.

Зобов'язати Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області поновити ОСОБА_1 посвідку від 18 липня 2007 року серії НОМЕР_3.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський О.П. Стародуб