Історія справи

Постанова ВАСУ від 25.03.2026 року у справі №280/3888/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року

м. Київ

справа № 280/3888/21

адміністративне провадження № К/990/2918/22, К/990/3522/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Радишевської О.Р.,

Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 (головуючий суддя - Панченко О.М., судді - Іванов С.М., Чередниченко В.Є.)

та касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2021 (головуючий суддя - Конишева О.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 (головуючий суддя - Панченко О.М., судді - Іванов С.М., Чередниченко В.Є.)

у справі № 280/3888/21

за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України,

Запорізької обласної прокуратури

про стягнення матеріальної шкоди, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1), Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач-2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- стягнути з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої дією положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 у розмірі 472 641 грн 62 коп.;

- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоотриману частину заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 29.12.2020 у сумі 304 426 грн 08 коп.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з липня 2015 року по дату звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України. Проте, за позицією позивача, заробітна плата прокурорів повинна була регулюватися статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Позивач зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На думку позивача, належним способом захисту її прав є застосування норм частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати у період з 01.07.2015 по 26.03.2020, а саме: посадового окладу, набавки за вислугу років, премії, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої дією положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними. Також позивач зазначає про нарахування заробітної плати у період з 27.03.2020 по 29.12.2020, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505. З дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 позивач уважає відсутні законні підстави для застосування до оплати праці прокурорів положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у задоволенні позовної заяви відмовлено.

4. При ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не поширюється на спірні правовідносини, що охоплюють період з 01.07.2015 по 26.03.2020, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення Конституційного Суду України і не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. На підставі наведеного суд першої інстанції виснував про правомірність дій відповідача при розрахунку з позивачем у період з 01.07.2015 по 26.03.2020 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом заявлення вимог про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, суд першої інстанції визначив таким, що не змінює суті спірних правовідносин, що пов`язані з проходженням публічної служби, та не роблять цей спір спором про відшкодування шкоди. Розглядаючи вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 27.03.2020 по 29.12.2020, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції вказав про відсутність у відповідача обов`язку щодо здійснення відповідного нарахування та виплати, оскільки позивач не обіймала у спірний період посаду прокурора обласної або окружної прокуратури, а тому стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» не поширюється на позивача.

5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 280/3888/21 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 та стягнення за цей період недоотриманої частини заробітної плати, та позов в цій частині задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 26.03.2020 по 29.12.2020, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у редакції від 01.01.2019. Зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.03.2020 по 29.12.2020, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», у редакції від 01.01.2019, з урахуванням раніше виплачених сум. У решті рішення суду залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що, здійснюючи нарахування позивачу заробітної плати у період з 01.07.2015 по 26.03.2020, відповідно до постанов Уряду, відповідач-2 діяв правомірно. Апеляційний суд уважав правильним висновок суду першої інстанції, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 не впливає, оскільки вони виникли до прийняття такого рішення. Крім того, суд апеляційний інстанції погодив висновок суду першої інстанції, що цей спір є спором щодо проходження публічної служби, незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин. Додаткового апеляційний суд указав на відсутність на законодавчому рівні порядку відшкодування шкоди, яка передбачена у частині третій статті 152 Конституції України, тому вважав, що позивач не мала підстав для очікування такого відшкодування.

7. Проте апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про непоширення приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» при нарахуванні позивачу заробітної плати у період з 26.03.2020 по 29.12.2020. При цьому вважав, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18), починаючи з 26.03.2020 позивач має право на заробітну плату у розмірах, який визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». З огляду на те, що положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, проте такий є відмінним від статусу прокурора, який призначений на посаду за результатами проходження атестації, апеляційний суд уважав, що для розрахунку заробітної плати позивача у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 застосуванню підлягає стаття 81 Закону України «Про прокуратуру», але в редакції до внесених змін Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Запорізької обласної прокуратури

8. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідачем-2 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, скаржник просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

9. Підстави, на яких подана касаційна скарга, відповідач-2 вказує на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

10. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення застосував частину другу статті 8, статтю 13 Закону України «Про оплату праці», частини першу та другу статті 23 Бюджетного кодексу України, статтю 90 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/19, від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 19.03.2020 у справі № 806/3314/17, від 09.09.2020 у справі № 807/1171/16.

11. У цій частині доводи касаційної скарги обґрунтовуються тим, що Запорізька обласна прокуратура не наділена правом самостійно без правового регулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

12. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

13. У доводах касаційної скарги відповідач-2 наполягав, що дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не поширюється на прокурорів місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Скаржник указував, що позивач у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 не мала статусу прокурора окружної прокуратури, тому на неї, відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», не поширювались положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної чи обласної прокуратури.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

14. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, позов в цій частині задовольнити.

15. Підстави, на яких подана касаційна скарга, позивач указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на указану норму процесуального закону, скаржник зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 152 Конституції України у подібних правовідносинах.

16. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не може впливати на спірні правовідносини щодо періоду з 01.07.2015 по 26.03.2020, оскільки такі виникли до ухвалення указаного Рішення. Позивач зазначає, що її вимоги не ґрунтуються на ствердженні ретроспективної дії Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, а, навпаки, позивач у судах попередніх інстанцій указувала, що Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а лише виявляє цей факт, що зумовлює втрату чинності нормативно-правового акта одночасно з Рішенням Конституційного Суду України. Як зауважує позивач, неконституційність нормативно-правового акта була і раніше, що має бути враховано судом. На підставі чого, позивач уважає, що наявне у неї право на підставі норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України, на стягнення на її користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», яка завдана положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

17. Також позивач уважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про відсутність у позивача підстав очікувати відшкодування за частиною третьою статті 152 Конституції України, оскільки відсутнє нормативне регулювання порядку відшкодування шкоди відповідно до статті 152 Конституції України. У цьому аспекті позивач, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, указує, що держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Тому позивач наголошує, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є застосування норми прямої дії - частини третьої статті 152 Конституції України та стягнення на її користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, завданої дією положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

Рух касаційної скарги

18. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури.

19. Ухвалою від 14.02.2022 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

20. Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Запорізької обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 у цій справі.

21. Ухвалою від 23.09.2024 Верховний Суд зупинив касаційні провадження (№ К/990/2918/22, № К/990/3522/22) у справі № 280/3888/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної шкоди до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 160/6949/20.

22. Ухвалою від 19.03.2026 Верховний Суд поновив касаційні провадження (№ К/990/2918/22, № К/990/3522/22) у справі № 280/3888/21.

23. Ухвалою від 19.03.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

24. ОСОБА_1 працювала в Запорізькій обласній прокуратурі з серпня 2013 року по грудень 2020 року.

25. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 № 2487к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області.

26. Відповідно до довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 09.06.2021 № 21-583вих-21, позивачці було встановлено посадові оклади відповідно до займаної нею посади, а саме:

- станом на 01.07.2015 - 1379 грн - на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури»);

- з 13.10.2015 - 1444 грн - на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505»);

- з 01.12.2015 - 1804 грн - на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 103 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»);

- з 15.12.2015 - 2048 грн - на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури»);

- з 06.09.2017 - 5660 грн - на посаді прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов праці працівників органів прокуратури» із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»).

27. Уважаючи незаконною виплату позивачу заробітної плати з липня 2015 року по дату звільнення, відповідно до постанов Уряду, позивач звернулася до суду за захистом порушеного права на належну оплату праці.

Оцінка Верховного Суду

28. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

30. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу наявності/відсутності у позивача права на відшкодування матеріальної шкоди внаслідок застосування акта, що визнаний неконституційним, та наявності/відсутності у позивача права на стягнення частини заробітної плати у порядку та розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з моменту визнання неконституційним акта.

31. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної інстанції Запорізької обласної прокуратури, Верховний Суд виходить із такого.

32. Так, Верховним Судом сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури, зокрема у постановах від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21, від 14.07.2022 у справах № 160/13767/20, № 240/1984/21, які у подальшому підтримані у постановах від 21.07.2022 у справі № 280/1992/21, від 28.07.2022 у справі № 620/1338/21, від 09.08.2022 у справі № 240/15182/21, від 11.08.2022 у справі № 120/3931/21-а, від 18.08.2022 у справі № 200/2499/21-а, від 08.09.2022 у справі № 360/931/21, від 29.09.2022 у справі № 160/3129/21 та ін.

33. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, а тому Суд не бачить підстав для відступу від цих висновків і надалі зауважує таке.

34. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015.

35. Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

36. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону України «Про прокуратуру»).

37. Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 81 Закону України «Про прокуратуру»).

38. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3 (частина четверта статті 81 Закону України «Про прокуратуру»).

39. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина дев`ята статті 81 Закону України «Про прокуратуру»).

40. Частиною першою статті 89 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

41. За правилами частини першої статті 90 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

42. Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

43. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

44. Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

45. Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

46. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури..

47. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 справа № 1-223/2018 (2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

48. У Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 Конституційний Суд України визначив, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, визнаній неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

49. У постанові від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

50. У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати визначено спеціальним законодавчим актом - Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачена переатестація прокурорів.

51. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

52. Отже, правовий статус зазначених прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

53. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді.

54. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, унесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

55. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

56. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення її на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

57. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21 та від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21 та ін.

58. Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.

59. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому Рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

60. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно «вмонтовано» в загальну систему правосуддя.

61. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі № 560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

62. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів.

63. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

64. Тож, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та непереведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.

65. За обставинами цієї справи ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.12.2020. Підставою для звільнення слугувало рішення Кадрової комісії № 20 від 19.11.2020.

66. Отже, у період з 26.03.2020 по 29.12.2020, позивач не була прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому правильним є висновок суду першої інстанції, що у спірний період застосуванню підлягали приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту яких випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: Постанови № 505.

67. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 та стягнення за цей період недоотриманої частини заробітної плати, суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку по суті спору в цій справі в означеній частині.

68. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції ОСОБА_1 , Верховний Суд виходить із такого.

69. Нагадаємо, касаційну скаргу подано позивачем з підстав незгоди з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди внаслідок застосування акта, який визнано неконституційним.

70. У цій частині мотиви судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог базуються на тому, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди не робить цей спір спором про відшкодування шкоди, а є нічим іншим як спором про проходження публічної служби, який виник у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці при проходженні публічної служби. Крім того, апеляційний суд керувався і тим, що до теперішнього часу не прийнято закон, яким відповідно до статті 152 Конституції України має бути визначено порядок відшкодування шкоди за частиною третьою статті 152 Конституції України.

71. Насамперед, Верховний Суд зауважує, що такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить принципу диспозитивності, який закріплено у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та який передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Тому обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

72. За правилами частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

73. У позовній заяві позивач визначила, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури на її користь матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 25.03.2020, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої дією положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними. Отже, позов у цій частині заявлено на підставі частини третьої статті 152 Конституції України.

74. Натомість суди попередніх інстанцій, всупереч принципу диспозитивності, фактично змінили правову природу спору в цій частині та вирішили питання, що не було предметом позову (правомірність дій відповідача-2 при розрахунку з позивачем у період з 01.07.2015 по 26.03.2020 та розповсюдження дії Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 на правовідносини, що виникли у цей період).

75. Повертаючись до розгляду питання, яке ставить позивач у касаційній скарзі на вирішення Верховного Суду, Суд зазначає таке.

76. За правилами статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

77. Так, питання щодо наявності правових підстави для відшкодування матеріальної шкоди колишньому прокурору місцевої прокуратури, завданої застосуванням норми Закону - пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яка згодом була визнана неконституційною, було предметом дослідження Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду (далі - Об`єднана палата) у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20.

78. В означеній постанові Об`єднана палата, з урахуванням конституційних гарантій судового захисту, принципу верховенства права, приписів частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, констатувала, що суд не може відмовити в задоволенні позову з підстав відсутності, неповноти чи неузгодженості законодавчого регулювання спірних правовідносин і зобов`язаний вирішити спір по суті, забезпечивши ефективний захист порушених прав особи.

79. У цій же постанові Об`єднана палата зазначила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким Рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник у момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття Рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

80. Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за Рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок уже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

81. У постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20 Об`єднана палата сформулювала такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

82. Застосовуючи означені висновки до обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України при нарахуванні заробітної плати у період з 01.07.2015 по 25.03.2020 визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

83. Ураховуючи висновки, наведені у постанові Об`єднаної палати, суд касаційної інстанції зазначає, що матеріальна шкода у правовідносинах може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України «Про прокуратуру»), і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті, відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за спірний в цій справі період.

84. Ураховуючи наведене, Суд констатує, що викладені в касаційній скарзі доводи позивача щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів частини третьої статті 152 Конституції України підтвердилися під час перегляду справи судом касаційної інстанції.

85. Неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до неповного встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи в частині права позивача на відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, що у подальшому вплинуло на розгляд спору по суті заявлених позовних вимог, та не дозволяє колегії суддів суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

87. Ураховуючи мотиви, наведені у пунктах 32-66 цієї постанови, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 26.03.2020 по 29.12.2020 та зобов`язання відповідача-2 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоотриманої частини заробітної плати за цей період та залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

88. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

89. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

90. З урахуванням мотивів, наведених у пунктах 71-84 цієї постанови, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

91. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

92. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 327 341 345 349 352 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі № 280/3888/21 скасувати повністю.

4. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 280/3888/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, надбавки за вислугу років та премії, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої дією положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 у розмірі 472 641 грн 62 коп. У цій частині справу № 280/3888/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Запорізького окружного адміністративного суду.

5. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 280/3888/21 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді О.Р. Радишевська

В.М. Соколов