Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/9991/5928/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провдженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Іскра»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-2207/11/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Іскра»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі ТОВ «Іскра» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу грошового зобов`язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.02.2011 № 166/23-21214188. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив податковий кредит у податковому обліку за листопад 2009 року та квітень 2010 року на загальну суму 84067,00 грн., а саме: 37400,00 грн. - сформований за податковою накладною, виписаною від ПП «Донмасив», яка підписана з використанням факсимільного підпису ОСОБА_2; 46667,00 грн. - сформований за податковими накладними, виписаними ПП «Лувітек» за наслідками господарської операції з поставки послуг із виконання капітального ремонту електричної печі, яка не має реального характеру з огляду на відсутність документів на підтвердження транспортування вказаної печі до місця виконання ремонтних робіт та у подальшому до замовника. Внаслідок вказаних порушень, позивачем занижено податок на додану вартість у податковому обліку за листопад 2009 року, квітень, червень 2010 року на загальну суму 84067,00 грн. Крім того, за висновками податкового органу позивачем порушені норми ст. 4 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.1995 № 227/95 (Указ № 227/95): перераховано виручку у сумі 136937,00 грн., отриману від реалізації сільськогосподарської продукції, придбаної у сільськогосподарського товаровиробника ТОВ «Воля», цьому товаровиробнику пізніше наступного дня після дня зарахування виручки на свій банківський рахунок.

На підставі акту перевірки ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.02.2011: № 0000042310 - про збільшення ТОВ «Іскра» грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 84067,00 грн. (основний платіж) та на 21017,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000052310 - про застосування до ТОВ «Іскра» штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (разом з пенею) у розмірі 110389,86 грн.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків в яких виник спір) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі факт декларування позивачем у податковому обліку за квітень 2010 року податкового кредиту у сумі 37400,00 грн. за податковою накладною, виписаною ПП «Донмасив», яка не містить особистого підпису особи, уповноваженої платником податку здійснювати поставку товарів (послуг) (підписана з використанням факсимільного підпису громадянина ОСОБА_2, який одночасно вказаний і директором іншого контрагента позивача - ПП Лувітек») зробили правильний висновок, що така податкова накладна не може бути підтвердженням права платника податку на податковий кредит. Податкова накладна, яка не містить підпису особи, уповноваженої платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), не має значення документу податкового обліку, а отже не бути підставою для формування податкового кредиту на її підставі. Такий висновок відповідає вище наведеним правовим нормам, які встановлюють таку вимогу до податкової накладної, як особистий підпис особи, уповноваженої постачальником товарів (послуг) на здійснення поставки. Ці норми, так само як і інші норми податкового законодавства не встановлюють можливість підписання податкової накладної з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, на відміну, до прикладу, від норм цивільного законодавства, якими передбачена можливість використання такого підпису при вчиненні правочинів (норма частини третьої ст. 207 Цивільного кодексу України). Спеціальне врегулювання законодавцем в цій нормі застосування факсимільного відтворення підпису в документах свідчить про те, що при відсутності такого роду застереження норму, якою встановлена вимога щодо підпису в документі податкового обліку, слід застосовувати як таку, що виключає застосування факсимільного підтвердження підпису.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу послуг із капітального ремонту електричних печей марки ИСТ від Приватного підприємства (ПП) «Лувітек» згідно з договором про надання послуг від 01.11.2009 б/н від імені вказаного підприємства були виписані податкові накладні, суми ПДВ за яким позивач включив до складу податкового кредиту в податковому обліку.

Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі дослідження умов договору про надання послуг від 01.11.2009 б/н, згідно з якими ремонт мав здійснюватись за місцем розташування постачальника (м. Луганськ), з огляду на відсутність доказів транспортування 2-х електричних печей марки ИСТ від позивача (м. Куп'янськ) до виконавця (м. Луганськ) та в зворотному напрямку, врахувавши недоліки актів виконаних робіт, складених з посиланням на цей договір (акти не містять номеру, дати та місця складання), відсутність у позивача результатів лабораторних іспитів, як складової ремонтних робіт, зробили обґрунтований висновок про доведеність ДПІ відсутності факту реальної поставки позивачу ремонтних послуг, та як наслідок, про правомірне зменшення в податковому обліку позивача суми податкового кредиту на суми ПДВ, включені на підставі податкових накладних, виписаних на поставку таких послуг.

Разом із тим, не можна погодитись із висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосованих до позивача штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 28.02.2011 № 0000052310.

У судовому процесі встановлено, що позивач придбав зерно пшениці третього класу у сільськогосподарського товаровиробника ТОВ «Воля» на загальну суму 481050,00 грн., реалізувавши частину пшениці СВК по виробництву яловичини на суму 267776,00 грн. При цьому розрахунок з ТОВ «Воля» за пшеницю був здійснений позивачем пізніше дня, наступного після отримання грошових коштів від реалізації пшениці. Вказані обставини, за висновками судів попередніх інстанцій, свідчать про правомірність застосованого до позивача штрафу у розмірі 110389,86 грн.

Частиною 2 ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 р. № 1/95-к (втратив чинність згідно із Законом України від 28.06.1996 р. № 254/96-ВР) Президент України був наділений повноваженнями видавати укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Статтею 4 Указу № 227/95 встановлено, що підприємства оптової та роздрібної торгівлі незалежно від форм власності перераховують інкасовану виручку від реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у товаровиробників агропромислового комплексу України, за вирахуванням торгової націнки, не пізніше наступного дня після дня зарахування виручки на рахунки постачальників, після чого платежі здійснюються у встановленому порядку. У разі використання цих коштів підприємствами оптової та роздрібної торгівлі для іншої мети чи залишення їх на рахунку або проведення різного роду операцій щодо незарахування коштів на розрахункові рахунки товаровиробників агропромислового комплексу органами державної податкової служби у безспірному порядку стягується до місцевого бюджету штраф у розмірі 50 відсотків від сум, не перерахованих у встановлені строки зазначеним товаровиробникам.

За змістом наведених норм юридична відповідальність настає за наявності юридичного складу: отримання підприємством оптової чи роздрібної торгівлі виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, придбаних у товаровиробників агропромислового комплексу України; інкасація виручки; зарахування виручки на банківський рахунок торгового підприємства; перерахування сільськогосподарським товаровиробникам виручки від реалізації продукцію, за винятком торгової націнки, не пізніше наступного дня після зарахування виручки на банківський рахунок постачальника (продавця).

Норми Указу № 227/95, так само, як і інших правових актів, чинних на час дії правовідносин, з приводу прав і обов'язків в яких виник спір, не містять визначення поняття «інкасована виручка».

За визначенням пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12. 2004 р. N 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за N 40/10320, готівкова виручка (виручка) - сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004р. N 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за N 377/8976, інкасування (інкасо) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах.

Інкасація коштів - збирання та доставка інкасаторами згідно з укладеними з клієнтами договорами валютних цінностей клієнтів до каси банківської установи та у зворотному напрямку (пункт 5 розділу І Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007р. № 45 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03. 2007р. за № 181/13448).

На підставі системного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що інкасована виручка згідно зі статтею 4 Указу № 227/95 - це готівкові кошти, які надійшли в касу підприємства оптової та (або) роздрібної торгівлі як виручка від реалізації сільськогосподарської продукції, були здані до установи банку на розрахунковий рахунок підприємства, та повинні бути перераховані (за виключенням торгівельної націнки) товаровиробникам агропромислового комплексу не пізніше наступного дня після їх зарахування на розрахунковий рахунок підприємства.

У той же час, як свідчить акт перевірки від 18.02.2011 № 166/23-21214188, грошові кошти від реалізації пшениці позивач отримав у формі безготівкового розрахунку. Про це свідчить зафіксована в акті перевірки інформація, отримана на підставі банківських виписок, згідно з якою суми коштів надійшли на рахунок позивача від СВК по виробництву яловичини (а.с. 54).

З огляду на викладене в діях позивача відсутній склад правопорушення, за яке встановлена відповідальність статтею 4 Указу № 227/95, а відтак податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011 № 0000052310 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра» задовольнити частково, змінити постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення - рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 28.02.2011 № 0000052310.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев