Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/9991/31641/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терезине" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 у справі № 2а-5817/11/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терезине"

до Київської обласної митниці

про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 16.09.2011 №№ 145, 146 про визначення податкового зобов'язання зі сплати ввізного мита, податку на додану вартість (далі - ПДВ) та штрафних (фінансових) санкцій. Також позивач просив суд здійснити розподіл судових витрат в порядку, визначеному Кодексу адміністративного судочинства України

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю визначення податкових зобов'язань та фінансових санкцій, оскільки при митному оформленні товару Товариство виконало процедури, передбачені чинним законодавством України, а митний орган при здійсненні митного контролю прийняв вантажні митні декларації (далі - ВМД) без жодного зауваження, тобто Митниця підтвердила правильність та достовірність даних ВМД.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 позов задоволено частково: оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції та стягнути на користь позивача всі обґрунтовано понесені судові витрати.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Митниця провела невиїзну документальну перевірку відомостей, заявлених позивачем при митному оформленні товарів "розкидачі твердих і рідиноподібних добрив" у митній декларації від 28.11.2008 № 125000006/8/122089.

У ході вказаної перевірки митний орган товар, визначений позивачем при здійсненні митного оформлення за кодом 8432, ідентифікував за кодом 8716, внаслідок чого дійшов висновку, що до Державного бюджету України підлягають сплаті платежі та податки (без урахування штрафних санкцій), у тому числі 35701 19 грн. ввізного мита та 7 140,24 грн. ПДВ.

Суд першої інстанції, скасовуючи оспорювані податкові повідомлення - рішення виходив із того, що митний орган, приймаючи ВМД та пропускаючи товар на митну територію України, погодився з відомостями про товар та відповідно до Закону України "Про митий тариф" визначив ставку мита у розмірі 0 %, встановлену для коду товару згідно з УКТ ЗЕД 8432, тому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов'язань.

Водночас, апеляційний суд, скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у позові, послався на те, що позивач самостійно визначив та вказав код товару у ВМД.

Пунктом 35 ст. 1 Митного кодексу України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов'язаних відповідно до п. 19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Аналіз наведеного визначення дає підстави вважати, що митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (ст. 69 Митного кодексу України).

Аналіз положень наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 265 Митного кодексу України).

Абзацом 2 ст. 25 Закону України "Про Єдиний митний тариф" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов'язкові платежі.

Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України (який кореспондується з пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у редакції, чинній до 01.01.2011), якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Разом з цим, як встановлено судами попередніх інстанцій, під час митного оформлення товарів згідно вказаних вище вантажних митних декларацій порушень в оформленні чи недостовірних відомостей у вантажних митних деклараціях митним органом встановлено не було.

Відповідно до ст. 88 Митного кодексу України на декларанта покладено обов'язок надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

А за змістом ст. 313 Митного кодексу України (яка діяла до 01.06.2012) класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, визначених УКТ ЗЕД, є виключною компетенцією митних органів.

Відповідно до п. 16 п. 3 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 № 314 України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при прийнятті вантажної митної декларації для оформлення здійснюється перевірка правильності класифікації та кодування товарів.

Частиною 2 ст. 78 Митного кодексу України визначено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мають правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, за винятком випадку, коли така помилка була наслідком протиправних дій імпортера, зокрема зазначення у ВМД недостовірних відомостей.

У цій справі, яка розглядається, Митниця не довела, що неправильне встановлення кодів товарної номенклатури було здійснено у зв'язку з недостовірною інформацією, поданою суб'єктом господарювання.

Ураховуючи наведене, а також те, що рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає наведеним вимогам законодавства, яке було чинним на час виникнення спірних відносин, ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні, оскільки у суду не було законних підстав для висновку про часткове задоволення позову з огляду на відмову у стягненні витрат на правову допомогу.

Особливістю Кодексу адміністративного судочинства України є - захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Види, зміст судових витрат, порядок їх розподілу судом та оскарження судових рішень щодо судових витрат в адміністративному судочинстві врегульовані нормами Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, статтями 87, 90, 94, 97, 98, 160, 161, 163, 168 цього Кодексу).

Зокрема, ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд присуджує всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тобто, сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і виграла справу, має право на компенсацію їй іншою стороною судових витрат, зокрема й витрат на правову допомогу, але у межах, встановлених законом (а до прийняття відповідного закону і набрання ним чинності - Кабінетом Міністрів України).

Відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо вона сплачується суб'єктом владних повноважень, не повинна перевищувати 40 відсотків розмірe мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи особи, яка надавала правову допомогу. А якщо компенсація відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України сплачується за рахунок держави, тоді така компенсація не повинна перевищувати 5 відсотків розміри мінімальної заробітної плати за повний робочий день особи, яка надавала правові допомогу.

Отже, розподіл судових витрат, до яких належать і витрати на правову допомогу, не є висновком суду про задоволення адміністративного позову чи про відмову в його задоволенні.

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, і ці вимоги підлягають задоволенню, а відтак висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову з огляду на відмову у стягненні витрат на правову допомогу внаслідок ненадання позивачем доказів, які містять розрахунок витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги з урахуванням часу витраченого на таку правову допомогу, не відповідає встановленим обставинам справи, юридичній оцінці цих обставин та правильному застосуванню статей 87, 94, ч. 4 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терезине" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2012 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Терезине" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 16.09.2011 № 145, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Терезине" визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) зі сплати ввізного мита у розмірі 44 626,49 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 16.09.2011 № 146, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Терезине" визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ у розмірі 8 925,30 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Терезине" сплачений ним судовий збір у сумі 374,86 грн. за подання касаційної скарги та витрати на правову допомогу у розмірі 1 600,00 грн.

Ухвала (постанова) набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко