Історія справи

Постанова ВАСУ від 20.05.2016 року у справі №800/182/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2016 року м.Київ справа №П/800/182/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Леонтович К.Г.,

Мороз В.Ф.,

Чалий С.Я.,

секретар судового засідання - Ярош Д.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

представника відповідача - Нарольської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції України про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 17 березня 2016 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади у зв'язку з порушенням присяги судді».

В обґрунтування своїх вимог зазначає про невідповідність дійсним обставинам покладеного відповідачем в обґрунтування оскаржуваного рішення висновку тимчасової спеціальної комісії щодо неповного і необ'єктивного розгляду нею клопотання органу досудового розслідування про обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та матеріалів про адміністративні правопорушення відносно учасників масових акцій протесту за ст.122-2 КУпАП, який не містить передбачених ч.2 ст.97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги. Вказує, що у ТСК були відсутні підстави для розгляду заяви заступника генерального прокурора України ОСОБА_8 та прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Зазначає про неврахування ВРЮ важливих для прийняття рішення у дисциплінарній справі обставин, а саме відсутності негативних наслідків для осіб, щодо яких приймались рішення, позитивної характеристики з місця роботи, високої якості роботи. Також вказує, що Вища рада юстиції не наділена повноваженнями з перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, що є предметом перегляду лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів ч.2 ст.19 Конституції України, оскільки визначальним у незалежності судді під час здійснення правосуддя є принцип, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене ним судове рішення.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, у яких також зазначено про невідповідність фактичним обставинам висновків відповідача про порушення позивачем присяги судді, в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме дії суддею вчиненні з порушенням присяги і яка конкретно норма закону застосована при притягненні до відповідальності, відсутнє викладення та обґрунтування заперечень представника щодо висновку ТСК, не наведено підстав відхилення цих заперечень. Вказує, що висновки ТСК і відповідача ґрунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які на їх думку були допущені при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачені законом підстави для внесення подання про звільнення за порушення присяги відсутні. Фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків не встановлено. Зазначає, що перевірка проведена за зверненням осіб, які участі в розгляді клопотань про обрання міри запобіжного заходу та матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності не брали, а самими підозрюваними та іншими особами, прав, свобод та законних інтересів яких стосувались прийняті позивачем судові рішення, заяви про проведення перевірки не подавались. Вказує також про сплив строку притягнення дисциплінарної відповідальності та неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи.

Відповідач - Вища рада юстиції просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У поданих запереченнях зазначає про належне повідомлення позивача про розгляд дисциплінарної справи та обґрунтованість прийнятого рішення, у якому викладені обставин, що стали підставою для проведення перевірки та притягнення до дисциплінарної відповідальності. З посиланням на положення ст.2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» зазначає, що ТСК не допущено порушень порядку проведення спеціальної перевірки на підставі заяви заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 Щодо строків притягнення до відповідальності зазначив, що застосуванню підлягає ч.4 ст.96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_4 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився. Вказує, що радою не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, а надана оцінка дій судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема, вимог щодо своєчасного, справедливого та безстороннього, неупередженого, незалежного розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечує, зазначаючи про законність оскаржуваного рішення Вищої ради юстиції, просить в позові відмовити.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 15 квітня 2016 року до 20 травня 2016 року.

Заслухавши пояснення позивача, її представника та представника відповідача, дослідивши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 призначена строком на п'ять років на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду, Указом Президента України від 23 травня 2013 року №301/2013 переведена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку.

03 грудня 2013 року автоматизованою системою документообігу суду ОСОБА_4, як слідчому судді, передано справу №761/32356/13-к за клопотанням старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві Козлова Р.О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м.Києва Поповим А.О., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 в межах кримінального провадження від 01 грудня 2013 року №12013110000001244.

04 грудня 2013 року суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві Козлова Р.О., задоволено, застосовано щодо ОСОБА_7, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.294 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12013110000001244 від 01 грудня 2013 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів з дня затримання; строк дії ухвали про тримання підозрюваного визначено до 30 січня 2014 року включно.

23 січня 2014 року на розгляд судді ОСОБА_4 передано справи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачено ст.122-2 КУпАП: провадження №3/761/818/2014 відносно ОСОБА_12 (справа №761/2412/14-п); №3/761/822/2014 відносно ОСОБА_13 (справа №761/2417/14-п), №3/761/825/2014 відносно ОСОБА_14 (справа №761/2420/14-п); №3/761/831/2014 відносно ОСОБА_15 (справа №761/2426/14-п,); №3/761/823/2014 відносно ОСОБА_16 (справа №761/2418/14-п); №3/761/829/2014 відносно ОСОБА_17 (справа №761/2424/14-п).

Підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення відносно зазначених осіб були рапорти працівників ДАІ про те, що вищевказані особи 29 грудня 2013 року, рухаючись за кермом власних автомобілів по вул.Богатирській,3 у м.Києві, всупереч вимогам п.9.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) подавали звукові сигнали і в порушення вимог п.2.4 ПДР не виконали вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подану за допомогою свистка та жезла.

Постановами судді Шевченківського районного суду місті Києва ОСОБА_4 від 04, 05, 06 лютого 2014 року ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (кожний окремо) визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.122-2 КУпАП, та позбавлені права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці.

15 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції надійшла заява ОСОБА_18 від 09 грудня 2014 року стосовно порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.294 Кримінального кодексу України - організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях (справа №761/32356/13-к). У заяві зазначено, що слідчим суддею не було враховано обставини, які закон зобов'язує врахувати при обранні запобіжних заходів. Зокрема, заявник вважає, що слідчий суддя ОСОБА_4 при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дотрималася вимог статті 183 Кримінального процесуального кодексу України.

Також до ТСК звернувся заступник Генерального прокурора України ОСОБА_8 із заявою від 05 грудня 2014 року про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 норм законодавства під час прийняття рішень про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), - невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу ОСОБА_12 (справа №761/2412/14-п), ОСОБА_13 (справа №761/2417/14-п), ОСОБА_14 (справа №761/2420/14-п), ОСОБА_15 (справа №761/2426/14-п), ОСОБА_16 (справа №761/2418/14-п), ОСОБА_17 (справа №761/2424/14-п). Необхідність проведення перевірки заявник обґрунтував тим, що всупереч вимогам КУпАП зазначена суддя не вжила заходів для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин кожної справи, що призвело до винесення незаконних рішень.

10 червня 2015 року ТСК, за результатами перевірки викладених у заявах обставин, ухвалила висновок про наявність у діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності порушення присяги та на підставі ч.2 ст.7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» направила його разом з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 24 вересня 2015 року №693/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4

Висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 10 листопада 2015 року рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади за порушення присяги.

17 березня 2016 року Вищою радою юстиції, за результатами розгляду дисциплінарної справи, прийнято рішення №581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади у зв'язку з порушенням присяги судді», відповідно до якого Вища рада юстиції, у зв'язку з недотриманням суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 присяги, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, прийшла до висновку про наявність підстав для звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зміст присяги судді встановлений ч.1 ст.55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частиною 2 ст.32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Вища рада юстиції кваліфікувала порушенням присяги дії судді ОСОБА_4 при застосуванні до ОСОБА_7 запобіжного заходу та розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 як такі, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

З такими висновками Вищої ради юстиції погодитись не можна, оскільки обставин і фактів, які б викликати сумнів у об'єктивності позивача, свідчили про несумлінне виконання нею своїх службових обов'язків та приниження авторитету судової влади, недотримання принципів неупередженості, самостійності та незалежності суддів, чесності та непідкупності судових органів, не встановлено та відповідачем не доведено.

У оскаржуваному рішенні стосовно клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Вища рада юстиції зазначила, що слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 не дотримано вимог законодавства України та практики Європейського суду з прав людини під час розгляду вказаного клопотання, не перевірено відповідність змісту клопотання вимогам ст.184 КПК України, не наведено доказів, які обґрунтовують висновки слідчого судді про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушено вимоги п.4 ч.1 ст.196 КПК України, визначено строк тримання під вартою на один день більше, ніж передбачений законом максимальний строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою. А тому обрання стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суперечить нормам Конституції України, КПК України, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини.

Як вбачається із матеріалів справи, матеріалів за клопотанням про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу, в обґрунтування клопотання слідчий зазначав, що підозрюваний, діючи спільно з іншими особами у кількості приблизно 300-500 осіб, 01 грудня 2013 року в період з 14:00 до 17:00 годин, перебуваючи по вул.Банковій в м.Києві біля будівлі Адміністрації Президента України, прийняв активну участь у масових заворушеннях, які супроводжувались насильством над працівниками правоохоронних органів, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя.

В матеріалах клопотання були наявні покази свідків та потерпілих, з числа працівників правоохоронного органу, які стояли в «живому ланцюгу» (шерензі) по вул.Банковій в м.Києві біля будівлі Адміністрації Президента України, та які надали покази, що серед активних учасників, які нападали на правоохоронців, застосовуючи при цьому спецзасоби у тому числі зброю (бити, кийки, палки, ціпки, ножі, палиці, пневматичні пістолети, газові балончики зі сльозоточивим газом, димові шашки), вони чітко впізнали підозрюваних у т.ч. ОСОБА_7 В ході протиправних дій ОСОБА_7 працівникам міліції було завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості. Під час затримання у ОСОБА_7 та осіб, які разом з ним приймали участь в описаних у клопотанні про обрання запобіжного заходу та у повідомленні про підозру діях, було вилучено: балончики із сльозогінним газом, міліцейський щит, ніж, пневматичний пістолет, пляшку з бензином, ганчір'я, та порожні ємкості, пристосовані для виготовлення так званого «коктейлю Молотова».

Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.177 КПК).

Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Аналізуючи ухвалу судді щодо обрання виду запобіжного заходу відносно ОСОБА_7, суд доходить висновку, що вона діяла відповідно до зазначених норм, оскільки зі змісту досліджуваної ухвали (вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частин) слідчий суддя встановила обставини, рівень встановлення яких, на її думку, достатній для вирішення клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, враховувалася тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється (основне покарання до восьми років позбавлення волі), вік та стан здоров'я, сімейний стан, вчинення супротиву під час затримання працівникам правоохоронного органу, що спричинило отримання тілесних ушкоджень, вилучення під час затримання спецзасобів, підготовлених з метою вчинення насильницьких дій. З урахуванням встановлених обставин, дій, у вчиненні яких підозрювався ОСОБА_7, суспільної небезпеки інкримінованого кримінального правопорушення, наявності доказів про обґрунтованість підозри обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 (шістдесят) днів з дня затримання.

Невірне визначення дати закінчення дії ухвали не можна ототожнювати зі встановленням більшого, ніж передбаченого законом максимального строку тримання під вартою, який правильно обрахований слідчим суддею з дня затримання.

В ухвалі суддя зазначила, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.294 Кримінального кодексу України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця події та фототаблицею до нього від 01 грудня 2013 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_20; протоколами оглядів відеозаписів, наданих групами документування ГУМВС України в місті Києві, виявленими та вилученими з інформаційної мережі інтернет, на яких зафіксовані події, що відбувалися 01 грудня 2013 року біля приміщення Адміністрації Президента України по вул.Банковій у м.Києві. Зокрема, свідок ОСОБА_20 дав покази, що особисто бачив, як особа, яку він упізнав у подальшому, - ОСОБА_7 наносив працівникам міліції, що стояли в шерензі по вул.Банковій у м. Києві, удари ногами, кидав каміння, намагався зірвати з правоохоронця спеціальний засіб для захисту- шолом, а також, нехтуючи нормами моралі та загальноприйнятними правилами поведінки, ображав працівників міліції, нецензурно висловлюючись про них.

Безпідставним, при цьому, визнає колегія суддів твердження відповідача про ненаведення в ухвалі обґрунтування неможливості застування більш м'якого запобіжного заходу. Згідно змісту мотивувальної частини ухвали, суддя ОСОБА_4., вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, врахувала тяжкість покарання, що загрожувало підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан його здоров'я, те, що підозрюваний не сприяв органам досудового розслідування, дійшла висновку про наявність підстави вважати, що застосування підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а також спробам ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати здійсненню досудового розслідування іншим чином, у зв'язку з чим визнала за необхідне задовольнити клопотання слідчого про застосування підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Щодо висновків відповідача про порушення ОСОБА_4 вимог ч.6 ст.206 КПУ України відносно незабезпечення проведення судово-медичного обстеження особи, проведення дослідження фактів за заявою про побиття, вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи, то з матеріалів справи вбачається, що на час розгляду питання про запобіжний захід прокуратура вже була повідомлена про протиправні на думку захисту дії відносно ОСОБА_7 при його затриманні, внесла дані про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань, почала досудове розслідування з цих питань. ОСОБА_7 на момент розгляду клопотання про запобіжний захід знаходився у статусі затриманого, а потім взятим під варту, що передбачає знаходження під повним контролем правоохоронних органів та органів прокуратури, виключає застосування до нього неправомірного насильства, прокуратура уже відреагувала належним чином на відповідне повідомлення захисника і це вже стало предметом окремого досудового розслідування. Весь час затримання та знаходження під вартою ОСОБА_7 знаходився в Київській міській клінічній лікарні швидкої допомоги, де був оглянутий, отримав медичну допомогу, звідки був доставлений в суд за відсутності перешкод і протипоказань медичного характеру для цього і куди був направлений після обрання запобіжного заходу. Отже, з урахуванням положень ч.8 ст.206 КПК України, згідно якої слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються, у судді не було необхідності дублювати вже вжиті захистом та прокуратурою заходи по забезпеченню законних прав і інтересів затриманого у даній ситуації.

Слід також відмітити, що 13 грудня 2013 року, за результатами перегляду ухвали про застосування запобіжного заходу, апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_21 та його захисника ОСОБА_22, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

При цьому, апеляційний суд, приймаючи вказане рішення зазначив, що слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про застосування стосовно ОСОБА_21 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, правильно встановив існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.1 ст.294 КК України. Колегія суддів апеляційного суду вказала про правильний висновок слідчого судді щодо наявності ризиків з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкість, суддя урахував конкретні обставини кримінального провадження, зокрема те, що підозрюваний чинив опір працівникам міліції, які намагалися припинити протиправні дії, шляхом застосування зброї та інших предметів, виготовлених і використовуваних як зброя; а також обґрунтовано вказав, що більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам. Вид запобіжного заходу апеляційним судом змінений на особисте зобов'язання з огляду на зменшення на час розгляду апеляційної скарги ризиків щодо перешкоджання підозрюваним встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що суддя ОСОБА_4. під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття за його результатом ухвали вимог процесуального закону або присяги судді не порушувала.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відзначити про невірне відхилення Радою доводів позивача щодо недопустимості повторного притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме порушення з посиланням на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 16 січня 2014 року №142/дп-14 за депутатським зверненням народних депутатів України ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 стосовно суддів Шевченківського районного суду міста Києва, зокрема ОСОБА_4, про відмову у відкритті дисциплінарної справи по факту винесення рішення від 03 грудня 2013 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 в межах кримінального провадження №12013110000001244 від 01 грудня 2013 року.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Вищезазначені обставини та норми закону унеможливлюють повторний розгляд питання про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності відносно дій щодо клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість рішення відповідача в цій частині.

Щодо допущених порушень суддею ОСОБА_4 при розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, за висновками Вищої ради юстиції позивач припустилася неповного та необ'єктивного з'ясування всіх обставин, що мали значення для вирішення справ. Зокрема, у рішенні зазначено про невідповідність протоколів вимогам КУпАП (не підписані особами, які притягувалися до адміністративної відповідальності, та/або не була зафіксована належним чином відмова осіб від їх підписання, вказаним особам не були роз'яснені їхні права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП); адміністративні матеріали відносно ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 розглянуті за їх відсутності; у копіях справ про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.122-2 КУпАП фактично не містилося жодних інших доказів їхньої вини у вчиненні адміністративних правопорушень, окрім рапортів працівників ДАІ та протоколів про адміністративне правопорушення; усім особам призначено однакове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 4 місяці.

Відповідно до ст.254 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Складання протоколів про адміністративне правопорушення за відсутності осіб, які скоїли правопорушення, не свідчить про невідповідність протоколів вимогам КУпАП.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, на підставі складених інспекторами ДПС рапортів усі правопорушники двічі викликалися до ВДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України у м.Києві для складання протоколів про адміністративне правопорушення на 14 січня 2014 року о 14 год. та 18 січня 2014 року на 9 год. ОСОБА_15 також двічі викликався для складання протоколу про адміністративне правопорушення на 13 та 17 січня 2014 року на 9 год.

Підставою складання протоколу є факт виявлення правопорушення, вимог щодо оформлення протоколу лише в присутності особи закон не встановлює, за формою і змістом складені інспекторами протоколи відповідають вимогам ст.256 КУпАП.

Повістки-повідомлення на адреси правопорушників направлялися рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується матеріалами справи та встановлено відповідачем у оскаржуваному рішенні. З урахуванням встановленого ст.277 КУпАП строку розгляду справи про адміністративне правопорушення, положень ч.2 ст.268 КУпАП, якими визначений перелік справ, що підлягають розгляду за обов'язковою присутністю особи, що притягається до адміністративної відповідальності, до якого правопорушення, передбачене ст.122-2 КУпАП не віднесено, норм ч.1 ст.268 КУпАП щодо можливості розгляду справи за відсутності особи у разі її належного та своєчасного сповіщення про час і місце розгляду справи, розгляд суддею ОСОБА_4 справ відносно ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, за їх відсутності, є правомірним.

Стосовно висновків відповідача щодо порушення суддею вимог чинного законодавства у зв'язку з допущенням при розгляді справ про адміністративні правопорушення неповноти з'ясування та необ'єктивності оцінки обставин справи, наданням переваги певним доказам та встановленням однакового виду та розміру стягнення для усіх порушників, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як встановлено ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з'ясування обставин та власного розуміння фактів.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Розгляд справ про адміністративне правопорушення суддею ОСОБА_4 проводився публічно, з участю зацікавлених осіб, які з'явилися на виклик суду, учасникам процесу була забезпечена можливість надати свої пояснення та докази, оскаржити прийняті рішення, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права; адміністративне стягнення призначене в межах санкції, встановленої ст.122-2 КУпАП; фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків при розгляді справ не вбачається.

Факт скасування постановою апеляційного суду м.Києва від 19 березня 2014 року постанови відносно ОСОБА_17 не свідчить про допущення суддею ОСОБА_4 порушень при розгляді справи, а знову ж таки, є результатом надання оцінки суддею суду апеляційної інстанції наявним у справі доказам та обставинам, які існували та склалися на час перегляду справи.

Слід також відмітити, що за правилами ч.2 ст.32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Крім цього, Вища рада юстиції не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, яка здійснюється судом вищестоящої інстанції згідно порядку, встановленому відповідним процесуальним законом. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів ч.2 ст.19 Конституції України.

За вказаними обставинами, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок ВРЮ щодо наявності в діях судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 при розгляді справ про адміністративних матеріалів порушень, які могли б бути визнані підставою для звільнення її за порушення присяги судді.

Судова колегія також зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

При прийнятті оскаржуваного рішення Вища рада юстиції не врахувала, що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою; дослідила, проте не врахувала позитивну характеристику судді; не надала оцінку наявним у справі відомостям щодо високої якості роботи ОСОБА_4; не урахувала, що жодних негативних наслідків для осіб, відносно яких суддею приймались рішення, не наступило.

Також, колегія суддів вважає за необхідне відзначити про неповноважність суб'єктів звернення із заявами про перевірку судді ОСОБА_4

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді подаються фізичними або юридичними особами.

Щодо звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_8, то відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, установами та організаціями, а також прокурорами інших держав та міжнародними організаціями, відповідно до ч.3 цієї статті у разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник, а в разі відсутності першого заступника - один із заступників. Звертаючись із заявою від 05 грудня 2014 року про ініціювання спеціальної перевірки судді Шевченківського міського суду міста Києва ОСОБА_4, ОСОБА_8 не надав належних і допустимих доказів щодо існування у нього повноважень діяти від імені державного органу, оскільки станом на вказану дату Генеральний прокурор України, його перший заступник та інші заступники відсутніми не були. Це по-перше. По-друге, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру» до функцій прокуратури віднесено: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Обставин щодо пов'язаності звернення ОСОБА_8 з виконанням функцій прокуратури у заяві не наведено. І по-третє, слід також врахувати, що самі правопорушники (особи, які притягнуті до відповідальності) до Генерального прокурора України за захистом своїх порушених прав і свобод не зверталися (як і не зверталися до ТСК), з чого логічно випливає відсутність існування обґрунтованих підстав для ініціювання захисту їх прав і відсутність процесуального приводу для звернення заступника Генерального прокурора України ОСОБА_8 із заявою від 05 грудня 2014 року про ініціювання спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4

Стосовно проведення ТСК перевірки за заявою ОСОБА_18 від 09 грудня 2014 року стосовно порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 слід відмітити, що заявниця участі в розгляді клопотання про обрання міри запобіжного заходу не брала, підозрюваним, прав, свобод та законних інтересів якого стосувалось прийняте позивачем рішення, заяви про проведення перевірки не подавалось, будь-яких довіреностей або доручень на звернення від його імені ним не надавалося.

Отже, ні заступник Генерального прокурора України ОСОБА_8, ні ОСОБА_18, не є належними суб'єктами звернення, не мали повноважень та підстав на звернення до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, а ТСК, відповідно, не мала підстав для прийняття, розгляду таких заяв та підготування висновку.

Однак, Вища рада юстиції на зазначені обставини уваги не звернула, прийняла рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Шевченківського районного суду м.Києва ОСОБА_4 на підставі матеріалів перевірки, проведеної ТСК.

З урахуванням вищенаведених обставин та висновків колегія суддів вважає рішення відповідача від 17 березня 2016 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади у зв'язку з порушенням присяги судді» протиправним, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання вказаного рішення незаконним та його скасування.

Оскільки судова колегія прийшла до висновку про незаконність рішення ВРЮ та непідтвердження в діях судді ОСОБА_4 наявності порушення присяги судді, суд не вбачає підстав для застосування строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та обговорення обставин щодо їх обчислення.

Інші доводи, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Керуючись ст.ст.18, 159-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17 березня 2016 року №581/0/15-16 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 з посади у зв'язку з порушенням присяги судді».

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених ст.ст.237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд постанова набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного Суду України за наслідками такого перегляду.

Судді