Історія справи

Постанова ВАСУ від 19.07.2016 року у справі №800/270/16
Постанова ВСУ від 01.11.2016 року у справі №800/270/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2016 року м. Київ справа № 800/270/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Смоковича М. І.,

суддів: Горбатюка С. А., Сороки М. О., Стрелець Т. Г., Чумаченко Т.А.,

секретаря судового засідання: Гулової О.І.,

за участю представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Нарольської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним і скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України (далі - Суд) з позовом, в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 710/0/15-16 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушенням присяги судді (далі також - Рішення від 31 березня 2016 року, Рішення).

Відповідач прийняв таке Рішення у зв'язку з неналежним ставленням судді ОСОБА_4 до службових обов'язків під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 (далі - Клопотання), яке полягає у порушеннях законодавства, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності, безсторонності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов'язків, принижують авторитет судової влади і є підставою для внесення подання про звільнення з посади за порушення присяги.

Позивач вважає таке Рішення відповідача незаконним та просить його скасувати з посиланням на таке:

відповідач не вирішив питання про застосування строків, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ;

позивач під час прийняття судових рішень реалізував свої дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності;

Вища рада юстиції не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді;

відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;

відповідачем не дотримано принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності за один і той же проступок.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити.

На обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_4 працювала на посаді слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва та 4 грудня 2013 року розглянула Клопотання, яке надійшло від слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві Козлова Р.О. про застосування стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заяву захисника підозрюваного, подану в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). З урахуванням усіх матеріалів Клопотання постановила відповідну ухвалу, якою задовольнила клопотання про застосування до ОСОБА_5 підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 294 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів з моменту затримання. Заяву захисника Дорошенко Н.А. в порядку статті 206 КПК України відхилила. Представник позивача зазначила, що при обранні міри запобіжного заходу слідчим суддею ОСОБА_4 було враховано наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, встановлено наявність ризиків, визначених частиною першою статті 177 КПК України, обрання запобіжного заходу здійснювалось відповідно до вимог КПК України. Крім того, в ході розгляду справи досліджувався протокол про затримання ОСОБА_5, а також інші матеріали додані до Клопотання, в результаті чого суд дійшов висновку, що даних стосовно незаконного затримання останнього у судовому засіданні не встановлено. Підозрюваний у судовому засіданні підтвердив, що він оглядався лікарями та доставлявся у лікарню, після чого був поміщений в ізолятор тимчасового тримання. Вважає, що ОСОБА_4 не порушувала присягу.

Представники позивача ОСОБА_1 підтримав такі пояснення ОСОБА_2 і також просив позов задовольнити.

Представники відповідача Ліходій О.О. та Белінська О.В. в запереченнях на позов пояснили, що за наслідками розгляду матеріалів дисциплінарної справи, відкритої за висновком Тимчасової спеціальної комісії (далі також - ТСК) від 22 квітня 2015 року, Вища рада юстиції погодилася з висновком ТСК, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчить про порушення останньою присяги судді. Представники Вищої ради юстиції вважають, що допущені суддею порушення закону свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги судді і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

При прийнятті Рішення від 31 березня 2016 року стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 Вищою радою юстиції були враховані характеристика судді, в тому числі й щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, та показники її роботи.

При прийнятті оскаржуваного Рішення Вища рада юстиції правильно застосувала трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Представники Вищої ради юстиції вважають, що немає підстав для визнання незаконним та скасування Рішення від 31 березня 2016 року про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушенням присяги судді.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких підстав.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд встановив, що спеціальна перевірка щодо судді ОСОБА_4 здійснювалася в порядку, визначеному Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон про відновлення довіри до судової влади), яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону про відновлення довіри до судової влади за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і оприлюдненим на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції.

Згідно з частиною другою статті 7 цього Закону висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється до Вищої ради юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом.

Висновок ТСК від 22 квітня 2015 року № 22/02-15 стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 (а. с. 67-75) був направлений до Вищої ради юстиції для розгляду.

За результатами розгляду цього висновку ВРЮ 31 березня 2016 року прийняла Рішення №710/0/15-16 (а. с. 132-138), яким вирішила внести подання Президентові України про звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги.

З цього Рішення від 31 березня 2016 року вбачається, що суддю ОСОБА_4 звинувачено у порушенні присяги під час розгляду Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з її участю у таких акціях та заяви захисника підозрюваного поданої в порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України

Таке Рішення від 31 березня 2016 року є правомірним з урахуванням такого.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 Указом Президента України від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

3 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СУ ГУМВС України в місті Києві Козлова Р.О. про застосування стосовно ОСОБА_5, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання слідчого мотивовано тим, що 1 грудня 2013 року приблизно о 14 год. 00 хв. ОСОБА_5, діючи спільно з ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та іншими - як встановленими, так і невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 300-500 чоловік - прибув до будівлі Адміністрації Президента України по вул. Банковій, 1 у м. Києві з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосування предметів, які використовувалися як зброя.

Як зазначено у клопотанні, з метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях ОСОБА_5 та інші особи заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту, бронежилети, шоломи, захисні щитки; для приховування власних облич, щоб уникнути відповідальності, використали лижні маски, марлеві пов'язки та інші засоби для (приховання особистості ОСОБА_5 та інші особи вчинили опір та насильство над особами, які намагалися їм завадити, а саме працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, шляхом нападу на них та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогінного газу тощо. В ході таких протиправних дій ОСОБА_5 та інших осіб працівникам міліції загальною кількістю приблизно 70 чоловік завдано побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Також ОСОБА_5 та іншими особами були вчиненні дії, направлені на знищення майна - металевих турнікетів, що належали ГУМВС України у місті Києві та використовувалися для стримування учасників масових заворушень.

Того самого дня до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заява захисника ОСОБА_5, подана в порядку статті 206 КПК України, в якій були викладені обставини незаконності затримання ОСОБА_5, побиття його після затримання. Адвокат Дорошенко Н.А. просила суд негайно звільнити підозрюваного, забезпечити проведення його судово-медичного обстеження, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів порушення норм КПК України стосовно її підзахисного.

Зазначена заява була прийнята судом до спільного розгляду разом з клопотанням слідчого.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_4 від 4 грудня 2013 року клопотання слідчого задоволено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 60 днів з моменту затримання до 30 січня 2014 року. Заяву захисника Дорошенко Н.А. в порядку статті 206 КПК України - відхилено.

Застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя ОСОБА_4 мотивувала існуванням ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме необхідністю запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.

Крім того, суддя, посилаючись на пункт 4 частини другої статті 183 КПК України, зазначила про можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя врахувала наявність вищевказаних ризиків, а також оцінила сукупність обставин, що свідчать про вагомість доказів про обґрунтованість підозри у вчиненні вказаними особами тяжкого кримінального правопорушення.

В ухвалі також зазначено, що дослідивши протокол про затримання ОСОБА_5, а також інші матеріали, суд дійшов висновку, що даних стосовно незаконного затримання останнього у судовому засіданні не встановлено, підозрюваний у судовому засіданні підтвердив, що він оглядався лікарями та доставлявся у лікарню, після чого був поміщений в ізолятор тимчасового тримання.

У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що заява захисника, подана у порядку статті 206 КПК України, необґрунтована та не підлягає задоволенню, вказавши при цьому, що реєстрація заяви про вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_5 не відноситься до компетенції суду та має направлятися безпосередньо органу, який здійснює досудове розслідування відповідно до статті 214 КПК України.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених пунктом 1 статті 5 випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Одним з таких випадків є законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинення нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У статті 29 Конституції України зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають

істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного,

обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим

кримінального правопорушення;

тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання

підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у

вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується

особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального

правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно з частиною першою статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків,

передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частиною першою статті 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Шляхом прослуховування технічного запису судового засідання щодо розгляду слідчим суддею ОСОБА_4 вказаного Клопотання, Судом встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 заявляв про те, що працівниками міліції йому пошкоджене око з втратою зору. Він був доставлений до офтальмологічного відділення, але лікарі такі були відсутні, тому його не оглядали і медичної допомоги не надавали. Лікар, який його оглядав, виявив у нього перелом ребер. В лікарню він не був поміщений, оскільки були відсутні відповідні палати з охороною затриманих, тому його утримують в ізоляторі для затриманих.

Статтею 206 КПК України визначено загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини.

Частиною шостою цієї статті встановлено, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч.7 ст.206 КПК України).

Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються (ч.8 ст.206 КПК України).

В судовому засіданні встановлено, що слідчим суддею ОСОБА_4 під час розгляду клопотання слідчого та обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_5 були грубо порушені ці норми, оскільки підозрюваний ОСОБА_5 був з явними тілесними пошкодженнями, потребував медичної допомоги, яка йому не надавалась, та слідчий суддя не вжила жодних заходів для цього та медичного обстеження затриманого.

Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 встановлено третю групу інвалідності з 27 листопада 2014 року до 1 грудня 2015 року.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що ВРЮ не застосувала строки, у межах яких до судді можуть бути застосовані наслідки дисциплінарних справ, оскільки в цьому випадку Суд виходить з принципу пропорційності з урахуванням характеру проступку.

Також Суд не приймає до уваги доводи, що позивач під час прийняття судового рішення реалізував свої дискреційні повноваження, за які згідно з нормами міжнародного та національного права не може бути притягнуто до відповідальності, та виходить з того, що передбачений статтею 206 КПК України обов'язок слідчого судді захистити права людини жодним чином не відноситься до дискреційних повноважень слідчого судді та не випливає з рішення, яке прийняла позивач.

Безпідставними є доводи позивача, що Вища рада юстиції не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги, оскільки Судом встановлено, що проступок вчинений ОСОБА_4 з грубою недбалістю, який полягає в нехтуванні імперативних процесуальних норм щодо виконання обов'язків по захисту прав людини. З огляду на це, Суд не приймає до уваги доводи позивача, що Вищою радою юстиції перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження.

Доводи позивача про те, що Вищою радою юстиції не дотримано принципу заборони подвійного притягнення до відповідальності за один і той же проступок Суд до уваги не приймає, оскільки Судом встановлено, що позивач за цей проступок до будь-якої відповідальності не притягувалась.

З огляду на викладене, Суд дійшов до висновку, що Вища рада юстиції прийшла до правильного висновку про те, що слідчий суддя ОСОБА_4 порушила присягу судді.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що оскаржуване Рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року є правомірним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 159, 160-163, 167, 171? Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним і скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді С.А. Горбатюк

М.О. Сорока

Т.Г. Стрелець

Т.А. Чумаченко