Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/67559/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:Корчук Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012

у справі № 2а-6011/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» (надалі - позивач, ТОВ «Технічна компанія «Маніту») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач), у якому просив суд визнати дії протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, що полягали у проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту», за наслідками якої було складено акт перевірки від 03.04.2012 № 80/22-10/36438628 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» при взаємовідносинах з ТОВ «Він Союз» за період з 01.09.2011 по 31.10.2011; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва щодо визнання в акті від 03.04.2012 № 80/22-10/36438628 нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» від 01.08.2011 № 01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 № 01-08/11-Сар-м,від 01.08.2011 № 01-08/11-Mer-м та від 01.08.2011 № 01-08/-Far-м; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.04.2012 № 0000062210, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва; зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 1 782,19 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» за рахунок Державного бюджету України, шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та спірного податкового повідомлення-рішення.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України лише частково погоджується з такими висновками судів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Обставини, за наявності хоча б однієї з яких здійснюється документальна позапланова виїзна перевірка встановлені пп. 78.1.1 - 78.1.13 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно вимог п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Положеннями п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з пп. 83.1.1 - 83.1.6 п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «Технічна компанія «Маніту» по взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз» за період з 01.09.2011 по 31.10.2011.

За результатами перевірки відповідачем 03.04.2012 складено акт 80/22-10/36438628 (надалі акт).

Перевірка проводилась на підставі наказу ДПІ у Оболонському районі міста Києва від року № 125, проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва всупереч вимог ст.ст. 78, 79 Податкового кодексу України до початку проведення вказаної перевірки не надіслала платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача законних підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технічна компанія «Маніту» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «Віп Союз» за період з 01.09.2011 по 31.10.2011.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Віп Союз» укладено договори про надання маркетингових послуг від 01.08.2011 № 01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 № 01-08/11-Сар-м, від 01.08.2011 № 01-08/11-Mer-м, від 01.08.2011 № 01-08/11-Far-м.

Згідно умов вказаних договорів ТОВ «Віп Союз» зобов'язалося надати позивачу маркетингові послуги щодо дослідження (аналізу) українського ринку навантажувачів та сільськогосподарської техніки на загальну суму 840 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 140 000,00 грн.

Зобов'язання за договорами між ТОВ «Технічна компанія «Маніту» та ТОВ «Віп Союз» сторонами виконано у повному обсязі, що підтверджено: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання.

Реальність спірних господарських операцій підтверджено також залученими до матеріалів справи: дослідженнями українського ринку навантажувачів, у вигляді Аналізу діяльності компанії JCB в просуванні продукції на ринку України від 30.09.2011, Аналізу присутності компанії Merlo на ринку України від 30.09.2011, Аналізу присутності компанії Faresin на ринку України від 30.09.2011; Аналізу сільськогосподарської техніки жатки Capello від 30.09.2011, які були складені та надані ТОВ «Віп Союз» позивачу на виконання умов вищевказаних Договорів; контракту позивача з компанією Capello S.R.L. на поставку кукурузник жаток від 26.03.2012 № 02-М, дистриб'юторського договору 100/1 позивача з компанією Faresin Industries S.P.A. від 10.01.2012, вантажно-митною декларацією, а також платіжним дорученням в іноземній валюті, які були складені з урахуванням та на підставі маркетингових досліджень проведених та наданих позивачу за вищевказаними договорами.

Отже, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що вищевказані договори між ТОВ «Технічна компанія «Маніту» та ТОВ «Віп Союз» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності.

Наявність у ТОВ «Технічна компанія «Маніту» та ТОВ «Віп Союз» умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем доведено не було.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що Податковим кодексом України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку-покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп.пп. 201.4. та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судами встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 140 000,00 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Віп Союз».

На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Віп Союз» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість.

З огляду на встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що сума податку на додану вартість у розмірі 140 000,00 грн., обґрунтовано віднесена ТОВ «Технічна компанія «Маніту» до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Що стосується задоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва щодо визнання в акті від 03.04.2012 № 80/22-10/36438628 нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» від 01.08.2011 № 01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 № 01-08/11-Сар-м,від 01.08.2011 № 01-08/11-Mer-м та від 01.08.2011 № 01-08/-Far-м, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначення понять «позивач» та «адміністративний позов», наведених у ст. 3 даного Кодексу, випливає, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача в публічно-правових відносинах за участю позивача. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що акт перевірки та викладені в ньому факти і висновки (щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами; щодо визнання договорів нікчемними) не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Представники контролюючого органу не позбавлені права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки про зафіксовані обставини і в подальшому, в разі виникнення спору щодо рішень, які приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію про наявність певних, допущених платником податків порушень. При цьому, оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, а також самих висновків перевірки, надається уповноваженим законом органам при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні доктрини Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, висновки акта перевірки, так само як і дії податкового органу щодо визнання нікчемними правочинів в такому акті, не створюють об'єктивних перешкод у реалізації позивачем його законних інтересів або прав, тому підстав для визнання протиправними таких дій колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій в частині: визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, що полягали у проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту», за наслідками якої було складено акт перевірки від 03.04.2012 № 80/22-10/36438628 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» при взаємовідносинах з ТОВ «Він Союз» за період з 01.09.2011 по 31.10.2011; зобов'язання відповідного підрозділу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 1 782,19 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» за рахунок Державного бюджету України, шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Врешті висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо нікчемності правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» з ТОВ «Він Союз», за якими було сформовано податковий кредит, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковими та такими, що підлягають в цій частині скасуванню.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 у справі № 2а-6011/12/2670 скасувати в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва щодо визнання в акті від 03.04.2012 №80/22-10/36438628 нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» від 01.08.2011 №01-08/11-JCB-м, від 01.08.2011 №01-08/11-Сар-м, від 01.08.2011 №01-08/11-Mer-м та від 01.08.2011 №01-08/11-Far-м.

В задоволенні позову в цій частині відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 у справі № 2а-6011/12/2670 змінити, пункт 5 резолютивної частини даної постанови викласти у наступній редакції:

« 5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна компанія «Маніту» (ЄДРПОУ 36438628) судові витрати у розмірі 1782,19 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривні).».

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 у справі № 2а-6011/12/2670 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна