Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2014 р. м. Київ К/800/52088/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2008 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року

у справі №2-16/191-2008А

за позовом Закритого акціонерного товариства «Гліцинія-2001»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Закрите акціонерне товариство «Гліцинія-2001» звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим про визнання чинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року, позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000182200/2 від 30.11.2007 року, яким ЗАТ «Гліцинія-2001» визначена сума податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» - 121083, 18 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.12.2012 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ялті Автономної Республіки Крим залишено без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року - без змін.

Постановою Верховного Суду України від 08.10.2013 року заяву Державної податкової інспекції у м.Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволено; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10.12.2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим справа відповідно до статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 01.04.2007 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. «а» п.13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 року, внаслідок чого занижено податок на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України за І квартал 2007 року на суму 40361,06 грн.

За результатами даної перевірки складено акт №1919/23-1/31683355/116 від 10.08.2007 року, на підставі якого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000182200/2 від 30.11.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» у розмірі 121083,18 грн., з них 40361,06 грн. основного зобов'язання та 80722,12 грн. штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2003 року між позивачем та нерезидентом «RTI Holding Gmb» (Австрія) укладено кредитний договір, який був зареєстрований у Головному управлінні Національного банку України в Автономній Республіки Крим.

25.01.2007 року позивач отримав листа від «RTI Holding Gmb», згідно якого останній обрав місцем оподаткування відсотків країну свого резиденства - Австрію. Платіжним дорученням №2 від 01.02.2007 року ЗАТ «Гліцинія-2001» за користування позиковими коштами сплатило контрагенту відсотки в сумі 159845,77 доларів США.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом пункту 1 статті 11 Конвенції між Урядом Республіки Австрія і Урядом України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, яку ратифіковано Законом України від 17.03.1999 року №500-XIV (далі - Конвенція) доходи, виплачені позивачем резиденту Австрії, можуть оподатковуватись у договірній державі за вибором сторін.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

В силу вимог пункту 13.2 статті 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Так, пунктами 1, 2 Конвенції визначено, що проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач є фактичним власником процентів податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати: a) 2 відсотки від валової суми процентів, що сплачуються: у зв'язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання; у зв'язку з продажем або наданням у кредит будь-яких виробів чи послуг одним підприємством другому підприємству, або за позиками будь-якого виду, що надаються банком або другою фінансовою установою; b) 5 відсотків від валової суми процентів в усіх інших випадках.

При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 23 цієї Конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено пунктом 7 статті 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються Урядом другої Договірної Держави або її політико-адміністративним підрозділом, або будь-яким агентством, або за допомогою цього Уряду чи політико-адміністративного підрозділу і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави або її політико-адміністративному підрозділу, або будь-якому агентству.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права свідчить на користь висновку про те, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Республіки Австрія, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.

Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що здійснене судами тлумачення цієї норми міжнародного договору не ґрунтується на її змісті та погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що обумовлює правомірність оспорюваного донарахування.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили невірний висновок про наявність у нерезидента у даній справі права обрання місця оподаткування відсотків, джерелом походження яких є Україна.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 КАС України, суд

постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року у справі №2-16/191-2008А скасувати.

Прийняти нову постанову.

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук