ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року м. Київ справа № 800/415/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді суддів Кравцова О.В., Гончар Л.Я., Смоковича М.І., Стрелець Т.Г., Черпіцької Л.Т., секретар судового засідання Вишняк О.М., за участю: позивача ОСОБА_6, представника Президента України Мишковець О.В., представника Верховної Ради України Лаптієва А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_6 до Президента України, Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року ОСОБА_6 (надалі також - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовом до Президента України, Верховної Ради України, в якому просив:

визнати незаконною бездіяльність Президента України щодо внесення до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни;

визнати незаконною бездіяльність Президента України щодо внесення на розгляд РНБО України питання щодо прийняття пропозиції про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або по всій території України;

зобов'язати Президента України внести до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та внести на розгляд РНБО України питання щодо прийняття пропозиції про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або по всій території України;

зобов'язати Президента України на підставі пропозиції РНБО України ввести своїм указом воєнний стан на адміністративній території Луганської та Донецької областей або по всій території України та подати цей указ на затвердження до Верховної Ради України;

зобов'язати Верховну Раду України затвердити указ Президента України про введення воєнного стану на адміністративній території Луганської та Донецької областей або по всій території України та негайно його оприлюднити разом із законом щодо його затвердження через засоби масової інформації;

стягнути з Президента України на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі ринкової ціни трьох кімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у розмірі 1 мільйон 205 тисяч гривень та моральну шкоду у розмірі 1 мільйон гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Президент України, не видаючи указ про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та про застосування (використання) Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, допустив протиправну бездіяльність. Внаслідок зазначеної протиправної бездіяльності, на думку позивача, його та інших громадян України було позбавлено права на вільне користування нерухомим та рухомим майном в Автономній Республіці Крим.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник Президента України, заперечував проти позову, зазначивши, що прав чи законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин Президентом України не порушено, в зв'язку із чим просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того наголосив, що законодавством не визначено права адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізовуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Представник Верховної Ради України проти позову заперечив, вказав, що у позивача відсутнє право в порядку адміністративного судочинства безпідставно вимагати від Верховної Ради України затвердити указ Президента України про введення воєнного стану в Україні, адже на сьогоднішній день таких документів до Верховної Ради України від Президента України не надходило, а отже об'єктивних прав на звернення до суду адміністративної юрисдикції про захист своїх публічних прав у позивача - не виникло.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2008 року № 23-pп/2008 (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою) зазначив, що згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України.

Повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України.

Статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 106 Конституції України визначені повноваження Президента, зокрема у сфері національної безпеки, оборони та військової політики.

Відповідно до пунктів 1, 17, 18, 19, 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлює Закон України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (надалі - Закон № 1932-XII).

Статтею 4 Закону № 1932-XII передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідно до статті 6 Закону № 1932-XII Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України визначаються законами.

Для здійснення повноважень у сфері оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження. Як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України видає накази і директиви з питань оборони.

Отже, Президент України, маючи право, зокрема, вносити до парламенту поданні про оголошення стану війни, приймати рішення про використання Збройних Сил України та інших військових формувань і рішення про введення воєнного стану, уповноважений вирішувати у кожному конкретному випадку питання щодо спрямованості цих дій на забезпечення національних інтересів і безпеки України, наявності загроз державній незалежності України, правам і свободам людини і громадянина тощо відповідно до цілей, завдань та функцій держави, закріплених насамперед у положеннях статей 1, 3, 17, 18, 102, 106 та інших Конституції України. Повноваження у сферах політики національної безпеки та оборони, зазначені вище, є дискреційними, але здійснюються ним в межах та у порядку, визначених Конституцією і законами України. Під час прийняття відповідних рішень Президент України враховує, серед іншого, політичні обставини та складові як зовнішньої, так і внутрішньої політики держави.

Відповідно до пункту 31 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом статей 3, 6, частини третьої статті 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес.

Звернувшись до Вищого адміністративного суду України з цим позовом, позивач не навів фактів, які б свідчили про бездіяльність Президента, якою були порушені його права та інтереси.

Оскільки суд не знаходить підстав для задоволення позову щодо бездіяльності Президента України, то вимоги про зобов'язання його вчинити певні дії, а тому зобов'язання до вчинення дій Верховної Ради України також задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від основних вимог щодо бездіяльності Президента України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 160-163, 167, 171-1 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Президента України, Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді