Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/3467/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 у справі № 2а-497/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфом"

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та зобов'язання

вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 24.07.2008 № 0001502301/0/3021, від 13.10.2008 № 0001502301/1/3916, від 15.01.2009 № 0001502301/2/65, якими позивачу Державною податковою інспекцією зменшено суму бюджетного відшкодування за березень 2008 року у сумі 130 545,00 грн.; податкові повідомлення-рішення від 24.07.2008 № 0001512301/0/3022, від 13.10.2008 № 0001512301/1/3917, від 15.01.2009 № 0001512301/2/64, якими Державною податковою інспекцією позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 54 140,00 грн. та фінансових санкцій - 21 656,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість"; податкове повідомлення-рішення від 15.01.2009 № 0000072301/2/63, яким державним податковим органом позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 75 425,00 грн. та фінансових санкцій - 37 712,50 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість"; податкові повідомлення-рішення від 06.05.2008 № 0000422301/0/2021, яким позивачеві державним податковим органом донараховано податок на прибуток у розмірі 102 830,00 грн. та застосовано фінансові санкції на суму 28 386,00 грн. за порушення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; податкове повідомлення-рішення від 06.05.2008 № 0000432301/0/2020, яким державним податковим органом позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 29 344,00 грн. та фінансових санкцій - 14 673,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість"; податкове повідомлення-рішення від 06.05.2008 № 0000442301/0/2022, яким позивачу Державною податковою інспекцією зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 1997 року у сумі 6 855,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 06.05.2008 № 0000651701/0/2027, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 31 871,79 грн. Також позивачем у позовній заяві заявлено вимоги зобов'язати державний податковий орган провести звірку взаєморозрахунків з позивачем з ПДВ за 2008 рік та суми, донараховані державним податковим органом податкові зобов'язання, фінансові санкції та зменшення сум бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) зазначеними податковими - рішеннями, які були стягнуті, повернути на банківський розрахунковий рахунок позивача.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою апеляційної інстанції судове рішення першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повернути Товариству на банківський розрахунковий рахунок грошові кошти, стягнуті за податковими повідомленнями рішеннями від 06.05.2008 № 0000422301/0/2021, від 06.05.2008 № 0000422301/0/2021, від 06.05.2008 № 0000442301/0/2022, від 06.05.2008 № 0000651701/0/2027, від 24.07.2008 № 0001512301/0/3021, від 24.07.2008 № 0001512301/0/3022, від 13.10.2008 № 0001512301/1/3917, від 13.10.2008 № 0001512301/1/3916, від 15.01.2009 № 0001502301/2/65, від 15.01.2009 № 0001502301/2/64, від 15.01.2009 № 0000072301/2/63 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті постанова Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2010 залишена без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає таке.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення були ухвалені Державною податковою інспекцією за наслідками проведених перевірок Товариства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007 та за період з 01.03.2008 по 30.03.2008, підсумки яких викладено у акті від 21.04.2008 та у акті від 07.07.2008, та за наслідками неодноразових адміністративних оскаржень первинних податкових повідомлень - рішень.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, зокрема, порушення п. 4.1. ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у заниженні валових доходів внаслідок безоплатного надання послуг з перевезення працівників підприємства, та товарів, оскільки позивачем було придбано автомобіль за ціною значно нижчою від ринкової. З цих же підстав працівники державного податкового органу дійшли висновку, що позивачем у порушення п. 4.2. ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) занижено об'єкт оподаткування з ПДВ. Також у ході перевірок фахівці відповідача дійшли висновку, що позивачем було занижено податкові зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" внаслідок того, що при виплаті доходу фізичній особі за придбаний автомобіль позивачем як податковим агентом не утримано податок з доходів фізичних осіб, та порушено порядок ведення податкового обліку, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що акт перевірки від 07.07.2008 не містить посилання на первинні документи, які підтверджують безоплатну передачу товару (робіт, послуг), податковим органом у акті не наведено розрахунків визначення сум заниження податкового зобов'язання з посиланням на документ бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують наявність викладених фактів та не розглянуті господарські операції, які за твердженням відповідача, були неоподатковані та не визначено, щодо яких операцій мав виникати об'єкт оподаткування, відповідно не визначено і базу оподаткування.

Згідно з п. 1.6 та п. 1.7 Розділу I Порядку оформлення результатів документальних, виїзних планових та позапланових перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які стосуються фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як визначено пп. 2.3.2 розділу II Порядку № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства, зокрема, необхідно: - зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; - зазначити перелік документів, що не були надані у ході здійснення перевірки.

Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів/та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства.

Цілком правомірно зазначили суди і про те, що оскільки, операція з безоплатного надання послуг (надання працівникам Товариства послуг з перевезення робітників до місяця роботи і назад) не призводить до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу підприємства, то при наданні цих послуг у підприємства не виникають доходи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що забезпечення доставки працівників підприємства на роботу та з роботи здійснюється за рахунок Товариства на підставі колективного договору, що укладений між адміністрацією та трудовим колективом підприємства. Колективний договір не передбачає надання працівниками Товариства будь-якої компенсації підприємству вартості наданих працівникам послуг, що зазначені вище, або зобов'язання працівників підприємства щодо повернення підприємству цих послуг. Також судами встановлено, що в матеріалах акту відсутнє обґрунтування звичайної ціни, яка встановлена відповідачем щодо операцій з надання послуг з перевезення працівників Товариства.

Відповідно до приписів ст.ст. 21, 141 КЗпП України позивач зобов'язаний забезпечувати власним працівникам умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У зв'язку з тим, що безоплатне перевезення працівників позивача до місця роботи здійснювалося на підставі Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом як спосіб покращення умов праці на підприємстві з метою нормальної безперебійної роботи виробництва за допомогою орендованого транспортного засобу, та враховуючи положення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, згідно якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті, та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, згідно якого покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, які слід застосовувати до даних правовідносин з урахуванням пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Законом України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими п. 4.3 цієї статті), у вигляді використання житла, інших об'єктів матеріального і нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до Закону, у встановлених ним межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток, включення позивачем витрат на перевезення працівників до місця роботи до складу валових витрат та податкового кредиту є правомірним, а вартість витрат по доставці працівників Товариства до місця роботи і назад не розглядається як одержане такими працівниками додаткове благо і не оподатковується податком з доходів фізичних осіб.

Також, п. 1.20.8 ст. 1 Закону № 334/94-ВР зазначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як вірно зазначено судами, в матеріалах акту перевірки відсутнє обґрунтування звичайної ціни, яка встановлена відповідачем. Тому, згідно з пп. 1.20.1 та пп. 1.20.6 п. 1.20 Закону № 334/94-ВР звичайна ціна з надання робітникам послуг перевезення з місця роботи і назад становить 0,00 грн.

Вирішуючи спір стосовно заниження позивачем податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб по операції з купівлі - продажу транспортного засобу, суди виходили з того, що чинним законодавством не передбачено, що покупець транспортного засобу вважається податковим агентом платника податку стосовно утримання податку з доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу, а ціна, що отримана в результаті біржових торгів з використанням біржової пропозиції, є звичайною ціною відповідно до приписів Закону № 334/94-ВР.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що згідно біржового контракту від 06.06.2007 позивачем придбано у власність автомобіль у гр. ОСОБА_5 за ціною 1 000,00 грн.

При визначенні безоплатно отриманого товару (автомобіля), придбаного позивачем, контролюючий орган виходив з того, що об'єктом оподаткування є вартість майна, яке відчужується, розрахована за звичайними цінами, а особою, що є відповідальна за утримання та сплату податків з доходів, сплачених на користь іншої особи, є позивач.

Суть спірних правовідносин в цьому випадку полягає у відмінності ціни продажу рухомого майна від звичайних цін, та визначення особи як податкового агента, що стало підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань.

Так, порядок оподаткування операції з продажу або обміну об'єктів рухомого майна регулювала ст. 12 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (втратив чинність з 01.01.2011), якою, за винятком п. 12.4, де йде мова про обмін, можливості визначити базу оподаткування за рівнем звичайних цін передбачено не було. Крім того, серед усіх інших передбачених Законом № 889-IV підстав для застосування звичайних цін при обчисленні доходу, згадки про продаж автомобіля немає, а оціночна вартість, визначена у пп. 11.2.3 Закону № 889-IV, застосовується лише при продажу нерухомості.

Загальний порядок оподаткування доходів від продажу рухомого майна визначено пп. "ж" п. 1.3 Закону № 889-IV, відповідно до якого до складу доходів з джерелом його походження з України належать доходи від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.

Згідно п. 1.2 Закону дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Отже, із зазначених вище норм випливає, що доходом фізичної особи від продажу об'єкта рухомого майна є сума коштів, отриманих продавцем у власність або нарахованих на його користь.

Під час розгляду справи судами не встановлено сплату позивачем за придбаний автомобіль фізичній особі доходу більшого, ніж визначено в біржовому контракті.

Водночас, суди дійшли помилкового висновку про те, що у операції з придбання автомобіля у фізичної особи є товарна біржа.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 10.12.1991 № 1956-XII "Про товарну біржу", товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку, а тому не є податковим агентом у розумінні п. 12.3 ст. 12 Закону № 889-IV.

Відповідно до вимог п. 17.2 Закону № 889-IV, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку при купівлі через товарну біржу буде податковий агент, тобто особа, яка безпосередньо виплачує дохід на користь фізособи-продавця.

Пунктом 12.1 ст. 12 вказаного Закону встановлено, що дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 цього Закону.

Таким чином, розмір податку з доходу гр. ОСОБА_5 за відчужений автомобіль, який повинен був утримати та сплатити позивач як податковий агент, складає 150,00 грн. (1 000,00 грн. X 15%).

Наведені обставини свідчать, що податкове повідомлення - рішення від 06.05.2008 № 0000651701/0/2027 в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у розмірі 450,00 грн. прийнято відповідно до приписів чинного законодавства. В цій частині постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Щодо зобов'язання відповідача здійснити певні дії, зокрема, провести звірку та повернути на банківський розрахунковий рахунок донараховані державним податковим органом податкові зобов'язання, фінансових санкцій та зменшених сум бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) оспорюваними податковими - рішеннями, які були стягнуті, то в цій частині постанова апеляційного суду, не оскаржена сторонами, відповідає закону і залишається без змін з мотивів, наведених у постанові.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 у справі № 2а-497/10/1070 в частині задоволення позовних вимог щодо податкового повідомлення - рішення від 06.05.2008 № 0000651701/0/2027 в частині визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у розмірі 450,00 грн. скасувати та в цій частині у позові відмовити, в решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко