Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2017 р. м. Київ К/800/53693/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Горбатюка С. А., Кравцова О. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом державного підприємства «Український транспортно-логістичний центр» (далі - ДП «УТЛЦ») до Державної фінансової інспекції в Київській області (далі - ДФІ) про скасування пункту вимоги, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року,

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року ДП «УТЛЦ» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДФІ в якому просило визнати незаконним та скасувати пункт вимоги.

Позивач не погоджуючись з висновками контролюючого органу, вважає, що ведення претензій-позовної роботи щодо стягнення з контрагентів суми неустойки є прерогативою підприємства, що здійснюється в рамках його господарської діяльності. Крім того позивач зазначив, що виручка від стягнення неустойки не входить до запланованих доходів підприємства, визначених у фінансовому плані, у зв'язку з чим заходи державного примусу щодо стягнення таких коштів не повинні застосовуватись. До того ж, на думку позивача, розмір штрафу, визначений відповідачем, не відповідає дійсним розрахункам, а тому просив скасувати пункт 4 вимоги від 26 квітня 2013 року № 13-16/646.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 вересня 2013 року позов задовольнив.

Визнав пункт 4 письмової вимоги Бориспільської об'єднаної Державної фінансової інспекції від 26 квітня 2013 року за № 13-16/646 незаконним та скасував.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 вересня 2014 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 вересня 2013 року змінив в частині відшкодування судових витрат, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначив про те, що оскаржені судові рішення є законні і обґрунтовані, відтак відсутні підстави для їх скасування, просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Бориспільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією на ДП «УТЛЦ» в період з 25 грудня 2012 року по 21 березня 2013 року проводилась планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2010 року по завершальний період 2012 року.

За результатами проведення планової ревізії відповідачем складено Акт від 28 березня 2013 року за № 13-31/37 в якому вказано на недотримання позивачем вимог чинного законодавства України.

А саме, вибірковою ревізією повноти виконання договірних умов у розрізі окремих контрагентів встановлено факти несвоєчасного проведення розрахунків за укладеними договірними відносинами. Однак, за несвоєчасне виконання зобов'язань по договорах підприємством у ревізійному періоді не нараховувались та не виставлялись замовникам штрафні санкції та пеня, внаслідок чого підприємство недоотримало суму в розмірі 547 289,49 гривень, з них 209 969,49 гривень - пеня, 337 319,66 гривень - штраф.

Зазначений Акт підписано підприємством із запереченнями (зауваженнями) від 05 квітня 2013 року за № УТЛЦ-10/1032, які передано відповідачу 05 квітня 2013 року із дотриманням строку встановленого пунктом 42 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550.

За результатами розгляду вищевказаних заперечень, позивачем отримано письмовий висновок відповідача від 25 квітня 2013 року за № 13-16/629, в якому заперечення відхилено майже в повному обсязі.

26 квітня 2013 року відповідачем виставлено письмову вимогу за № 13-16/646, пунктом 4 якої зобов'язано позивача провести претензійно-позовну роботу щодо повернення коштів із організаціями-замовниками послуг ДП «УТЛЦ» та стягнути пеню і штрафи із боржників ДП «УТЛЦ» на загальну суму 563 185,75 гривень.

Не погоджуючись з пунктом 4 вимоги відповідача, ДП «УТЛЦ» звернулося з вищевказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, проаналізувавши обставини фінансово-господарської діяльності підприємства, щодо яких орган контролю виявив порушення і виставив у зв'язку з цим вимогу з вказівками про стягнення заподіяних збитків, дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача в цій частині, а відтак - про неправомірність пункту 4 вимоги ДФІ від 26 квітня 2013 року за № 13-16/646.

Суд апеляційної інстанції підтримав таку позицію суду першої інстанції, залишивши його постанову у цій частині без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України № 499/2011 від 23 квітня 2011 року (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, в містах Києві та Севастополі.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Наведене вище дає підстави для висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Таку правову позицію стосовно вирішення спорів цієї категорії неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема правовий висновок щодо застосування положень статті 2, пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII міститься у постановах від 18 листопада 2014 року (справа № 21-632а14), від 10 лютого 2015 року (справа №21-461а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-54а15), від 23 червня 2015 року (справа № 21-358а15), від 2 грудня 2015 року (справа № 826/80/13-а), від 23 лютого 2016 року (справа № 818/1857/14).

Отже, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення органу державного фінансового контролю, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. Збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, відповідно правильність їх обчислення перевірятиме суд, який розглядатиме цей позов.

Однак під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дослідили і надали правову оцінку обставинам фінансово-господарської діяльності підприємства, в результаті дійшли висновку про неправомірність оскаржуваного пункту вимоги ДФІ від 26 квітня 2013 року.

Зважаючи на те, що оскаржуваний пункт 4 вимоги ДФІ від 26 квітня 2013 року, як встановлено у цій справі, вказує на виявлені збитки та їхній розмір, а також містить вказівки об'єкту контролю про необхідність проведення претензійно-позовної роботи щодо повернення коштів, їх обґрунтованість і правомірність має перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги (в частині тих її пунктів, які вказують на стягнення збитків) протиправною.

Беручи до уваги наведене вище колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням Закону № 2939-ХІІ та правозастосовній практиці Верховного Суду України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 229 КАС України cуд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням того, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів, на підставі статті 229 КАС України, вважає, що їхні судові рішення у цій справі слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статями 159, 222, 223, 229, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у цій справі скасувати.

У задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Український транспортно-логістичний центр» до Державної фінансової інспекції в Київській області про скасування пункту вимоги - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді С. А. Горбатюк

О. В. Кравцов