Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2014 р. м. Київ К/800/57333/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення,

встановив:

Державне підприємство "Антрацит" звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на суму 9 609 грн 87 коп. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 29 січня 2013 року № 159.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 9 Закону платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із частиною одинадцятою статті 25 Закону територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Судами встановлено, що 29 січня 2013 року відповідачем до позивача застосовані штрафні санкції та нарахована пеня за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 29 жовтня по 12 грудня 2012 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що 09 січня 2013 року порушено провадження у справі про його банкрутство та встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а отже відповідач безпідставно застосував до нього штрафні санкції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що мораторій на задоволення вимог кредиторів розповсюджується на спірне рішення, прийняте відповідачем 29 січня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до абзацу 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. і штрафних санкцій, нарахованих на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Даний висновок також кореспондує зі змістом частиною першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені на суму 9 609 грн 87 коп. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 29 січня 2013 року № 159 прийнято відповідачем за наявності законних підстав.

Оскільки протилежний висновок судів першої та апеляційної інстанцій зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В позові Державному підприємству "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: