Історія справи

Постанова ВАСУ від 13.05.2014 року у справі №12016/09/1570
Постанова ВАСУ від 13.05.2014 року у справі №12016/09/1570
Постанова ВАСУ від 13.05.2014 року у справі №12016/09/1570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2014 р. м. Київ К/800/46397/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: представника позивача - Віноградової С. А.,

представника відповідача - Південної митниці - Корчинської М. В.,

прокурора - Куліби О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Одеської області, Південної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛПЕКО" до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Південної митниці, за участю прокурора Малиновського району м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, визнання недійсними рішень і карток відмови, стягнення суми надмірно сплачених платежів,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛПЕКО" звернулося з позовом до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, в якому, згідно з подальшим уточненням, просило суд:

- визнати протиправною бездіяльність митного органу щодо повернення надмірно сплачених згідно з митними деклараціями платежів у загальній сумі 2 681 347 грн. 41 коп.;

- зобов'язати митницю надати до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суму надмірно сплачених позивачем згідно митних накладних мита в розмірі 392 444 грн. 39 коп. та надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 2 228 903 грн. 02 коп., в загальній сумі 2 681 347 грн. 41 коп.;

- визнати недійсними рішення про визначення митної вартості товару і картки відмови;

- стягнути з Державного бюджету надмірно сплачених мита та податку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2011 року, в задоволенні позову відмолено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2013 року судові рішення скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд для встановлення обставин правомірності застосування митницею резервного методу визначення митної вартості під час прийняття спірних рішень та розгляду решти вимог з урахуванням вказаних обставин.

За наслідком нового розгляду справи постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року, позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених позивачем мита у сумі 392 444 грн. 39 коп. та податку на додану вартість у сумі 2 228 903 грн. 02 коп., які зараховано до бюджету, у загальній сумі 2 681 347 грн. 41 коп.;

- визнано протиправними та скасовано рішення Південної митниці про визначення митної вартості товарів № 500000043/2009/003767/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003766/1 від 12 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003769/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003825/1 від 14 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/002437/1 від 21 серпня 2009 року, № 500000043/2009/003762/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003763/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003758/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/002601/1 від 31 серпня 2009 року;

- скасовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 500000043/9/401025 від 31 серпня 2009 року, № 500000043/9/400941 від 21 серпня 2009 року;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені до бюджету мито в сумі 392 444 грн. 39 коп. та податок на додану вартість у сумі 2 228 903 грн. 02 коп., які зараховано до бюджету, у загальній сумі 2 681 347 грн. 41 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідачі та прокурор звернулись з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Заперечення на касаційні скарги не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача, відповідача - Південної митниці, прокурора, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що позивачем ввезено на митну територію України товар в межах зовнішньоекономічного контракту від 06 квітня 2009 року № AR-0409.

Для митного оформлення вказаного товару позивачем подано до митниці такі ВМД:

№ 500050030/2009/014012; № 500050030/2009/013997; № 500050030/2009/014000; № 500050030/2009/014016; № 500050030/2009/014141; № 500050030/2009/014011; № 500050030/2009/014009; № 500040026/2009/004059; № 500040026/2009/014187, в яких митна вартість визначена за першим методом - за ціною контракту і за третім методом - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Рішеннями митниці № 500000043/2009/002437/1 від 21 серпня 2009 року, № 500000043/2009/002601/1 від 31 серпня 2009 року, № 500000043/2009/003767/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003766/1 від 12 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003769/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003762/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003763/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003758/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003825/1 від 14 жовтня 2009 року митну вартість товару скориговано, визначено її за шостим методом. Позивачу видано картки відмови у митному оформленні № 500000043/9/400941 від 21 серпня 2009 року, № 500000043/9/401025 від 31 серпня 2009 року.

В решті зазначених у позові ВМД позивачем самостійно обрано шостий метод визначення митної вартості.

Вважаючи вказані рішення та картки протиправними, позивач подав вказаний позов, в якому також просить визнати неправомірною бездіяльність митниці щодо неповернення зайво сплаченого мита та ПДВ, скасувати акти митного органу, а також стягнути з Державного бюджету України кошти, зайво сплачені за всіма поданими для митного оформлення ВМД.

Відмовляючи в задоволенні позову під час первісного розгляду даної справи, суди виходили з того, що у зв'язку з неможливістю використати 2, 3, 4 та 5 методи визначення митної вартості товарів, Південною митницею обґрунтовано та правомірно визначено митну вартість товарів за шостим резервним методом.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказаного висновку судів не спростував, однак зазначив, що судам належить дослідити обставини проведення процедури консультацій з метою обґрунтованого вибору резервного методу для визначення митної вартості.

Під час нового розгляду справи судами на підставі пояснень представників сторін з'ясовано, що позивачем самостійно обрано резервний метод визначення митної вартості. Тобто доказів проведення митницею процедури консультацій щодо обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості судами не досліджено.

Натомість, висновки судів про неправомірність рішень митниці про визначення митної вартості товару за шостим методом зроблені на підставі висновку судово-економічної експертизи № 2607 від 30 травня 2013 року, якою встановлено необґрунтованість зазначених у цих рішеннях даних про митну вартість товару.

Відтак, дійшовши висновку про підтвердження експертом та наданими позивачем контрактом та інвойсами дійсної вартості задекларованого товару, суди задовольнили позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених позивачем податків і зборів та визнали протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення цих коштів позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів частково.

Статтею 259 МК України (діючого на час спірних правовідносин) передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Положеннями частини першої статті 262 МК України встановлено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до статті 266 МК України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Відповідно до статті 267 МК України, митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

Положеннями частини третьої статті 266 МК України встановлено, що, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Цією ж статтею передбачається, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Таким чином, метод 6 (резервний) може бути використано для визначення митної вартості товару тільки в разі неможливості використання 1-5 методів визначення вартості за умови додержання процедури визначення митної вартості, встановленої частиною 3 цієї статті.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та від 20 грудня 2006 року № 1766 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження» дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, використовуючи шостий метод визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, митницею відповідної процедури консультацій щодо можливості обрання методів, що передують шостому, не проведено.

Отже рішення митного органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено статтею 57 Митного кодексу України, та без обґрунтування неможливості їх застосування, є неправомірними саме з підстав їх прийняття з порушенням встановленого чинним законодавством порядку, а не через встановлену судами невідповідність митної вартості висновку експерта.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів про неправомірність рішень митниці № 500000043/2009/002437/1 від 21 серпня 2009 року, № 500000043/2009/002601/1 від 31 серпня 2009 року, № 500000043/2009/003767/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003766/1 від 12 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003769/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003762/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003763/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003758/1 від 13 жовтня 2009 року, № 500000043/2009/003825/1 від 14 жовтня 2009 року та карток відмов у митному оформленні № 500000043/9/400941 від 21 серпня 2009 року, № 500000043/9/401025 від 31 серпня 2009 року.

Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України (яка відповідно до статті 244-2 КАС України є обов'язковою для судів всіх інстанцій), викладеної ним в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13, суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Відтак, встановлена судами неправомірність рішень митниці, прийнятих з порушенням встановленої Митним кодексом України процедури, не є достатньою підставою для підтвердження факту надмірної сплати позивачем митних платежів у зазначеному ним розмірі.

Щодо решти висновків судів про неправомірність бездіяльності митниці щодо неповернення позивачу митних платежів та про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету суми коштів, розмір яких розрахований виходячи з митної вартості, визначеної за першим методом, то колегія суддів з ними не погоджується повністю.

За визначенням термінів, які містяться в статті 1 МК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Відповідно до частини першої статті 70 Митного кодексу України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Згідно із статтею 72 МК України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Відповідно до статті 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 МК України).

Частиною першою статті 261 МК України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Згідно із частиною першою статті 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Статтею 264 МК України було передбачено спеціальну процедуру у випадку незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом.

За правилами наведеної статті у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

Після надання банком гарантій, зазначених у частині третій цієї статті, митний орган зобов'язаний випустити товари у вільний обіг. У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Додаткові витрати, що виникли у декларанта у зв'язку з уточненням заявленої ним митної вартості або поданням митному органу додаткової інформації, несе декларант.

Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду. У повідомленні митного органу вищого рівня про результати розгляду скарги обґрунтовується прийняте за скаргою рішення та міститься інформація про право декларанта оскаржити це рішення в судовому порядку.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року N 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Вказана заява з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум, який перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати. А у разі підтвердження факту надмірно зарахованих до бюджету митних платежів складається Висновок.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не скористався такою процедурою, незважаючи на відсутність перешкод для її застосування.

В даному випадку, самостійне обрання позивачем шостого методу без процедури консультацій з митним органом, яке за висновками колегії суддів, може свідчити про ухилення від надання додаткових документів на підтвердження достовірності даних декларацій, не підтверджує можливості застосування першого методу.

Між тим, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини другої цієї статті у випадку, якщо відповідачем у адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, предметом позову можуть бути лише його рішення, дії чи бездіяльність.

Із системного аналізу вказаних статей вбачається, що у правовідносинах між митницею та декларантом право останнього є порушеним у випадку відмови митниці в митному оформленні товару за ціною, вказаною позивачем, та самостійного визначення митної вартості товару. При цьому рішення митниці про відмову в митному оформленні товару здійснюється в письмовій формі.

За обставин, коли позивач самостійно декларував митну вартість за резервним методом, а митниця не виносила жодних рішень та не вчиняла дій або бездіяльності, що можуть визнаватись протиправними - підстави для захисту прав позивача, передбачені статтею 2 КАС України, в цій частині вимог відсутні.

Це означає, що висновок судів про задоволення позову в частині повернення позивачу 2 681 347 грн 41 коп. не ґрунтується на нормах чинного законодавства та спростовується наявними у справі доказами.

При цьому, посилання судів на висновок експерта, як на одну із підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає помилковим, оскільки при складанні цього висновку експерт фактично вдався до правової оцінки правовідносин щодо правомірності стягуваної суми, що входить до компетенції суду.

Крім того, вказаним висновком експертом надано оцінку стосовно всіх наданих позивачем ВМД, в тому числі і тих, в яких шостий метод застосовано позивачем самостійно.

Враховуючи, що підстави для стягнення на користь позивача заявлених ним сум мита та ПДВ відсутні, тому і відсутні підстави вважати протиправною бездіяльність митниці щодо неповернення з Державного бюджету вказаних платежів.

За таких обставин, судові рішення у зазначених частинах підлягають скасуванню, а позов - залишенню без задоволення.

Щодо решти висновків судів про неправомірність рішень митниці, то вони є обґрунтованими, тому в зазначеній частині підлягають залишенню без змін.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених позивачем мита у сумі 392 444 грн 39 коп. та податку на додану вартість у сумі 2 228 903 грн 02 коп., які зараховано до бюджету, у загальній сумі 2 681 347 грн 41 коп., та в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені до бюджету мито в сумі 392 444 грн 39 коп. та податок на додану вартість у сумі 2 228 903 грн 02 коп., які зараховано до бюджету, у загальній сумі 2 681 347 грн 41 коп.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: