Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/9823/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012

у справі № 2а-8328/11/2070

за позовом СДПІ

до дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - Підприємство)

про зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року СДПІ звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила нарахувати та зобов'язати Підприємство сплатити до Державного бюджету України грошове зобов'язання у сумі 156 874,87 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 13.04.2011 № 0000180843.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012, у позові відмовлено з посиланням на недоведеність податковим органом факту завищення Підприємством податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок придбання товару за неринковими цінами.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, зокрема, положенням підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. Зокрема, скаржник зазначає, що порівняння ціни продажу аналогічного товару в ідентичних умовах свідчить про придбання відповідачем спірних костюмів за завищеною ціною з метою штучного завищення податкового кредиту.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності визначення від'ємного значення ПДВ за грудень 2010 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів за січень 2011 року. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 28.03.2011 № 838/43-010/32869691, в якому зазначено про придбання відповідачем товарів (костюмів типу ТЗК) за договором про закупівлю товарів за державні кошти (договором поставки) від 22.11.2010 № 145-11/2010 у відкритого акціонерного товариства «СКТБ «Комплекс» (постачальник) за значно завищеною ціною. При цьому, при визначенні справедливої ринкової ціни товару СДПІ було використано інформацію про укладені на момент реалізації цього товару угоди між виробником товару (товариством з обмеженою відповідальністю ППО «Пірена») та постачальником позивача (відкритим акціонерним товариством «СКТБ «Комплекс»).

Наведені обставини стали підставою для прийняття СДПІ податкового повідомлення-рішення від 13.04.2011 № 0000180843, згідно з яким відповідачеві було визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 342 123,75 грн. (у тому числі 273 699 грн. за основним платежем та 68424,75 грн. за штрафними санкціями).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, суди попередніх інстанцій вдалися до надання правової оцінки обґрунтованості ціни продажу товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти (договором поставки) від 22.11.2010 № 145-11/2010.

Однак при цьому суди залишили поза увагою те, що у СДПІ було відсутнє право звернення з розглядуваними позовними вимогами.

Підпунктом 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено право органів державної податкової служби звертатися з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Згідно з пунктом 20.2 статті 20 ПК право, передбачене підпунктом 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу, надається головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

Втім наведені положення слід застосовувати з урахуванням їх кореспондування приписам пункту 39.15 статті 39 ПК, згідно з якими визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми вбачається послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платникові податків податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін. Цей алгоритм передбачає такі обов'язкові етапи, як проведення перевірки та винесення за її результатами окремого податкового повідомлення-рішення, у якому визначається сума грошових зобов'язань внаслідок використання звичайних цін.

У разі оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення платником податків або несплати визначеної в ньому суми таке повідомлення-рішення вважається відкликаним. І лише після цього керівник органу державної податкової служби звертається з позовом до платника податків про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Тому звернення керівника податкового органу з позовом щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін окремо від порядку, врегульованого статтею 39 Податкового кодексу України, є неможливим.

Водночас згідно з пунктом 1 розділу ХІХ ПК стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Натомість із 1 січня 2011 року є чинними інші норми ПК, що регулюють порядок визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків.

Так, згідно з пунктом 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України).

Як випливає зі змісту наведеної норми, у разі виявлення під час проведення податкових перевірок будь-яких порушень правил ведення податкового обліку контролюючий орган (зокрема, орган державної податкової служби) зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, що залишилася невідображеною платником податків через виявлені порушення, незалежно від причин таких порушень.

Реалізація обов'язку контролюючого органу щодо визначення платникові податків відповідних грошових зобов'язань відбувається шляхом вручення (надсилання) платникові податків податкового повідомлення-рішення. Дійсно, відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Наведені норми статей 54 та 58 ПК є імперативними. Тому контролюючий орган зобов'язаний надіслати платникові податків податкове повідомлення-рішення в будь-якому разі, коли виявлені порушення норм податкового та іншого законодавства, що контролюється відповідним органом.

Не становлять винятку і випадки виявлення порушення правил застосування звичайних цін.

Таким чином, у силу приписів статей 54 та 58 ПК податковий орган повинен надіслати платникові податків податкове повідомлення-рішення, в якому буде визначено суму грошових зобов'язань, яка підлягає сплаті внаслідок порушення правил застосування звичайних цін у податковому обліку.

При цьому за нечинності приписів статті 39 ПК податкове повідомлення-рішення, винесене щодо платника податків за результатами застосування звичайних цін, не може бути відкликане в разі його оскарження. Отже, такі податкові повідомлення-рішення можуть зберегти свою чинність після процедури адміністративного оскарження чи судового розгляду. Відповідно може бути підтверджено дійсність сум, визначених платнику податків таким податковим повідомленням-рішенням. Ці суми підлягатимуть обов'язковій сплаті в порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

Додаткове звернення за таких умов керівника податкового органу з позовом щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін може призвести до подвійного виконання того самого податкового обов'язку.

При цьому імперативність норм статей 54 та 58 ПК виключає застосування податковим органом способу визначення грошових зобов'язань внаслідок застосування звичайних цін на свій розсуд - чи то шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, чи то шляхом безпосереднього звернення з позовом на підставі підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Ураховуючи викладене, до 1 січня 2013 року у податкових органів в особі їх керівників відсутнє право звертатися з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватися в загальному порядку. Відповідно податковий орган при встановленні порушень платником податків правил застосування звичайних цін повинен надіслати (вручити) такому платникові податків податкове повідомлення-рішення, як це передбачено статтями 54 та 58 ПК. У разі несплати суми грошового зобов'язання, визначеного в такому повідомленні-рішенні та узгодженого в установленому порядку, відповідна сума підлягатиме стягненню як податковий борг згідно з нормами глави 9 ПК.

Наведене виключає можливість задоволення цього позову. У той же час у судів безпідставно вдалися до надання правової оцінки обставинам щодо дотримання позивачем порядку застосування звичайних цін при вирішенні цього спору. У зв'язку з чим з огляду на висновки судів, покладені в основу прийнятті рішень у справі, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а-8328/11/2070 скасувати.

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько