Історія справи

Постанова ВАСУ від 12.02.2026 року у справі №440/5599/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 440/5599/24

адміністративне провадження № К/990/17331/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №440/5599/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 (суддя Сич С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 (головуючий суддя Спаскін О.А., судді: Любчич Л.В., Присяжнюк О.В.),

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіберком" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Полтавської області від 20.03.2024 №38/16-31-04-05-09;

- зобов`язати ГУ ДПС у Полтавської області відновити з 01.04.2024 відомості реєстру платників єдиного податку про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначає, що прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної перевірки відповідного платника податку та встановлених у ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку першо-третьої груп). Натомість, оскаржене у цій справі рішення прийняте відповідачем без проведення перевірки, що суперечить вимогам статті 299 Податкового кодексу України (далі також - ПК України).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 20.03.2024 №38/16-31-04-05-09 про анулювання реєстрації платника єдиного податку - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком"; зобов`язано Головне управління ДПС у Полтавській області відновити відомості реєстру платників єдиного податку про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" платником єдиного податку третьої групи з 01.04.2024.

В ході розгляду справи судами встановлено, що ТОВ "Фіберком" (ЄДРПОУ 39808986) зареєстроване як юридична особа 29.05.2015, основним видом економічної діяльності позивача є: 61.10 Діяльність у сфері проводового електрозв`язку, також позивач має право на здійснення таких видів економічної діяльності: 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, 61.90 Інша діяльність у сфері електрозв`язку, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Фіберком".

Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 10.06.2015 №1516013402326 ТОВ "Фіберком" з 29.05.2015 перебувало на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності третьої групи.

20.03.2024 Головним управлінням ДПС у Полтавській області прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку №38/16-31-04-05-09, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку ТОВ "Фіберком" та платник податку виключений із Реєстру 31.03.2024. Підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку є: здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування або невідповідність вимогам організаційно-правових форм господарювання (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України).

Листом контролюючого органу від 20.03.2024 ТОВ "Фіберком" повідомлено, що згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пункту 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Відповідно до підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи суб`єкти господарювання, які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування канатів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж. Згідно з реєстраційними даними підприємства основний вид діяльності: 61.10 "Діяльність у сфері проводового електроз`язку". Абзацом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Кодексу встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. Враховуючи вищевикладене, на підставі підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України ТОВ "Фіберком" виключено з Реєстру платників єдиного податку на підставі Рішення від 20.03.2024 №38/16-31-04-05-09 про анулювання реєстрації платника єдиного податку та переведено на загальну систему оподаткування з 01.04.2024.

На звернення позивача щодо надання акту перевірки, на підставі якого анульована реєстрація платника єдиного податку третьої групи, Головне управління ДПС у Полтавській області листом №11912/6/16-31-04-09 від 05.04.2024 повідомило про те, що анулювання реєстрації платника єдиного податку не є предметом камеральної перевірки, у зв`язку з чим акт перевірки не складався. Анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ТОВ "Фіберком" здійснено на підставі результатів аналізу податкової інформації, зокрема, видів діяльності підприємства та нормативно правових документів. Вказує, що здійснення виду господарської діяльності в рамках виду економічної діяльності 61.10 "Діяльність у сфері проводового електрозв`язку" не дає права на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про анулювання реєстрації платника єдиного податку, Товариство звернулося до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, дійшов висновку, що оскільки контролюючим органом не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку (документальної перевірки позивача не було проведено), анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку третьої групи не відповідає положенням ПК України та здійснено відповідачем не у порядку та у спосіб, передбачених законом, у зв`язку з чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган наполягає на тому, що здійснення виду господарської діяльності в рамках виду економічної діяльності 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку» не дає права Товариству перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а відтак рішення про виключення останнього з реєстру платників єдиного податку винесене відповідачем у межах та на виконання п.п. 291.5.1 п.291.5 ст.291, п.299.10, п.299.11 ст.299 ПК України.

Вважає, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки доказам у справі, а саме: рішенню контролюючого органу від 20.03.2024 №38/16-31-04-05-09, листу Міністерства фінансів України про розгляд позиції ДПС від 15.05.2024 №11210-09-62/15425, а також іншим матеріалам справи.

Зазначає також, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.

Касаційна скарга подана на судові рішення, ухвалені у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, проте, містить посилання на наявність винятків, передбачених підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України з одночасним посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.

Верховний Суд ухвалою від 20.05.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 у цій справі.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Глава 1 розділу XIV ПК України регулює питання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Згідно з пунктом 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з пунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Суд звертає увагу на те, що аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що виявлення порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених Главою 1 розділу XIV ПК України можливе лише під час проведення перевірок.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Враховуючи наведене, єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій є проведення документальної перевірки на підставі якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), як наслідок - прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі №160/21398/24.

Суд наголошує на тому, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про анулювання реєстрації Товариства як платника єдиного податку.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2024 Головним управлінням ДПС у Полтавській області прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку №38/16-31-04-05-09, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку ТОВ "Фіберком" та платник податку виключений із Реєстру 31.03.2024. Підставою для анулювання реєстрації платника єдиного податку зазначено здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування або невідповідність вимогам організаційно-правових форм господарювання (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ).

Проте, як констатовано судами, контролюючим органом не призначалася та не проводилася перевірка ТОВ "Фіберком" та за її результатами не складався акт, в якому було б зафіксовано порушення платником податку вимог чинного законодавства, а саме: здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування або невідповідність вимогам організаційно-правових форм господарювання. Оскаржуване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку №38/16-31-04-05-09 від 20.03.2024 прийнято не на підставі акту перевірки, як того вимагає норма пункту 299.11 статті 299 ПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, що анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку третьої групи не відповідає положенням ПК України та здійснено контролюючим органом не у порядку та у спосіб, передбачених законом, у зв`язку з чим таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що з 01.04.2024 Товариство самостійно зареєструвалося платником податку на додану вартість, а відтак зобов`язання відновити реєстрацію платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% суперечить нормі пункту 293.3 статті 293 ПК України, відповідно до якої відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі: 1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом; 2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, то колегія суддів зауважує, що задовольняючи позов у цій частині, суд зобов`язав Головне управління ДПС у Полтавській області відновити відомості реєстру платників єдиного податку про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" платником єдиного податку третьої групи з 01.04.2024 без зазначення відсоткової ставки.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6056 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн (три тисячі гривень).

Контролюючий орган у касаційній скарзі посилається на неспівмірність заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.

Відповідно до частини першої та другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. (частина третя статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19, від 29.11.2022 у справі №340/9016/21.

Тобто обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частин першої, сьомої та дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду першої інстанції надано копію договору про надання послуг з правової допомоги №27-03-24/1 від 27.03.2024, укладеного між ТОВ "Фіберком" (клієнт) та фізичною особою-підприємцем адвокатом Січеславським Ігорем Анатолійовичем (адвокат), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу щодо захисту інтересів останнього в адміністративних судах України з оскарження рішення ГУ ДПС у Полтавській області про анулювання статусу платника єдиного податку клієнту.

Згідно з пунктом 2.1 договору послуги надаються клієнту шляхом: усного консультування клієнта з юридичних питань оскарження рішення; підготовки позовної заяви до адміністративного суду про скасування рішення, підготовки відзиву на апеляційну скаргу органів ДПС та участь у апеляційному оскарженні за потреби.

Відповідно до умов пункту 5.1 цього договору клієнт сплачує адвокату за цим договором гонорар у розмірі 35000 грн.

Згідно із платіжною інструкцією №2147 від 05 квітня 2024 року ТОВ "Фіберком" сплачено ФОП ОСОБА_1 гонорар за договором про надання правової допомоги №27-03-24/1 від 27 березня 2024 року згідно рах. №1 від 27 березня 2024 року у сумі 35000 грн.

Відповідач надіслав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), прийшов до висновку про необхідністю зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем до стягнення, з 35000 грн до 3000 грн та стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіберком" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Доводи касаційної скарги лише містять посилання на неспівмірність розміру витрат, натомість, не містять обґрунтованих доводів щодо неправильності вирішення цього питання судами, контролюючий орган не вказує які витрати та на яку суму, на думку відповідача, є неспіввісними та були необґрунтовано та безпідставно враховані судами при стягненні витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зазначаючи таку підставу касаційного оскарження, як пункт 3 частини 4 ст.328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватись.

Проте, посилаючись на положення пункту 3 частини 4 ст. 328 КАС України, скаржник у цій справі взагалі не зазначає у чому саме полягає помилка судів при застосуванні норм права, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, потребує висновку Верховного Суду (з послідовним обґрунтуванням скаржника, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на його думку, повинна застосовуватися), а також належним чином не обґрунтовує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

В цілому доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів зі встановленими у справі обставинами, що не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 344 350 355 356 359 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Р.Ф. Ханова І.А. Васильєва