Історія справи
Постанова ВАСУ від 09.06.2016 року у справі №806/1543/14
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"09" червня 2016 р. м. Київ К/800/43640/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Єрьоміна А.В.,
Цуркана М.І.,
секретар судового засідання: Корінець Ю.О.,
за участю:
представників позивача Мулярчук О.М.,
Кідрука М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі за позовом Чуднівського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Державної фінансової інспекції в Житомирській області про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2014 року Чуднівське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі - КП «Теплокомуненерго») звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Житомирській області (далі - ДФІ в Житомирській області) про визнання протиправним та скасування пункту 2 вимоги ДФІ в Житомирській області від 19 березня 2014 року № 06-06-17/1776 (далі - Вимога № 06-06-17/1776).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, позов задоволено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФІ в Житомирській області звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу КП «Теплокомуненерго» просило залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП «Теплокомуненерго» за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року складено акт ревізії від 20 лютого 2014 № 06-06-09/001 (далі - Акт ревізії). На підставі зафіксованих в Акті ревізії даних та з метою усунення виявлених порушень позивачу була пред'явлена обов'язкова до виконання вимога від 19 березня 2014 № 06-06-17/1776 щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Оспорюваним пунктом 2 вказаної Вимоги № 06-06-17/1776 встановлено, що в порушення вимог пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, пунктів 2.1, 2.2, 2.13 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та пунктів 6, 7, 9.4, 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, із змінами та доповненнями, у період з травня по жовтень 2012-2013 років позивачем проводилась оплата використаної електроенергії в обсягах 5 733,8 кВт/год по артсвердловинні № 4, яка відповідно до записів журналів обліку водопостачання побічними методами за 2012-2013 роки - форма № ПОД-12 фактично у вказаному періоді для видобування води не використовувалась, що призвело до покриття витрат сторонніх осіб в сумі 6 769,70 грн., внаслідок чого нанесено матеріальну шкоду підприємству на вказану суму, у зв'язку з чим позивача зобов'язано відповідно до статті 130 Кодексів законів про працю України стягнути з винних осіб завдану підприємству матеріальну шкоду в сумі 6 769,70 грн. в порядку визначеному законодавством.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано суду достатніх та переконливих доказів правомірності пред'явленого пункту 2 Вимоги № 06-06-17/1776.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає остаточні висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на таке.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, ДФІ в Житомирській області у пункті 2 Вимоги № 06-06-17/1776 пред'явила позивачу вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії.
При цьому оскаржуваний пункт 2 Вимоги № 06-06-17/1776 вказує на виявлені збитки, їхній розмір і їх стягнення.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, № 21-63а14), від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14), від 21 квітня 2015 року (справа № 21-76а15), від 10 лютого 2015 року (справа № 21-632а14) і колегія суддів бере її до уваги.
З урахуванням викладеного у задоволенні цього позову про визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги № 06-06-17/1776 необхідно відмовити.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій справі, а тому рішення цих судів підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Житомирській області задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року - скасувати, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позову
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді