Історія справи

Постанова ВСУ від 01.12.2015 року у справі №2а-283/09/2670
Постанова ВАСУ від 09.04.2015 року у справі №2а-283/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/800/43283/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «ОФІР»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року

у справі № 2а-283/09/2670

за позовом Приватного підприємства «ОФІР»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби,

Державної казначейської служби у м. Києві,

за участю Прокуратури Святошинського району м. Києва,

про визнання нечинними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ОФІР» (далі - ПП «ОФІР»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС; відповідач-1) та Державної казначейської служби у м. Києві (далі - ДКС у м. Києві; відповідач-2), в якому просило: визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року; визнати нечинними та скасувати повністю рішення № 4565/10-25-033 від 06 червня 2008 року, № 4128/10/25-114 від 18 серпня 2008 року, № 10409/6/25-0115 від 24 жовтня 2008 року про результати розгляду скарг; визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненадання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновків про відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість за серпень 2006 року, вересень 2006 року, жовтень 2006 року в загальному розмірі 18 241 380,00 грн. та невчинення дій щодо спрямування сум бюджетного відшкодування за лютий 2006 року, березень 2006 року, квітень 2006 року, липень 2006 року, листопад 2006 року в загальному розмірі 24 702 582,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів; стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 18 241 380,00 грн.; зобов'язати ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС зарахувати суму бюджетної заборгованості в розмірі 24 702 582,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів; зобов'язати відповідача-1 нарахувати відсотки на суму бюджетної заборгованості на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ПП «ОФІР», з урахуванням зміни вимог касаційної скарги, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати повністю постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким: визнати нечинними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року; стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за серпень 2006 року, вересень 2006 року, жовтень 2006 року в загальному розмірі 18 241 380,00 грн.; зобов'язати ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС зарахувати суму бюджетної заборгованості за лютий 2006 року, березень 2006 року, квітень 2006 року, липень 2006 року, листопад 2006 року в загальному розмірі 24 702 582,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено виїзну позапланову перевірку ПП «ОФІР» з питань правових відносин з Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 за період з 01 січня 2006 року по 31 липня 2006 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень та листопад 2006 року, за результатами якої складено акт № 44/23-40/32854673 від 18 березня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24 852 441,00 грн. (16 568 294,00 грн. - основний платіж, 8 284 147,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), а також податкове повідомлення-рішення № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 57 605 705,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 471 429,23 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги підприємства залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення ПП «ОФІР» підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених постачальникам (ФОП ОСОБА_3 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліствен ЛТД») у складі авансових платежів за поставку товарно-матеріальних цінностей (каучуку).

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган, зокрема, вказував про те, що перерахування (здійснення попередньої оплати) в даній ситуації позивачем грошових коштів на адресу контрагентів за товар без його фактичного отримання не має статусу господарської операції та не може бути підставою для формування податкового кредиту. Невиконання зазначеними контрагентами поставок товару на адресу ПП «ОФІР» свідчить, за доводами відповідача-1, про те, що договори з ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Еліствен ЛТД» укладались без мети настання відповідних правових наслідків, а виключно для безпідставного зменшення податкового навантаження та отримання коштів з бюджету.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суди попередніх інстанцій підтримали твердження податкового органу та, крім того, дійшли висновку про недоведеність підприємством реального характеру проведених операцій.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, наведене законодавче положення пов'язує виникнення права платника на податковий кредит з датою здійснення «першої події», якою може виступати і факт перерахування авансу контрагентам за майбутню поставку товару, а не безпосередньо з відвантаженням товару, як зазначили суди.

В свою чергу, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не можна погодитись і з підтриманими судами першої та апеляційної інстанцій доводами податкового органу про відсутність у позивача розумної мети, обумовленої цілями ділового характеру, під час укладення договорів поставки з ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Еліствен ЛТД».

Адже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту - приросту (збереження) активів та/або їх вартості, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Проте, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

На підтвердження фактичного виконання поставок каучуку ФОП ОСОБА_3 на адресу позивача в січні 2006 року на суму в розмірі 132 684,70 грн. та в червні 2007 року на суму в розмірі 78 302 026,70 грн. підприємством долучено до матеріалів справи належним чином оформлені первинні документи. Висновок судових інстанцій про безтоварність зазначених операцій з підстав ненадання позивачем транспортної документації колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Решту боргу перед ПП «ОФІР» підприємцем відповідно до додаткових угод № 1 від 20 грудня 2006 року та № 2 від 20 грудня 2006 року до договору від 14 грудня 2006 року переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю «БДВ Оттранс 2006».

При цьому позивачем як добросовісним суб'єктом господарювання в межах позовної давності, встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України, вживались заходи щодо повернення перерахованої на адресу контрагентів попередньої оплати, а саме - в липні 2008 року ПП «ОФІР» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовами до ТОВ «БДВ Оттранс 2006» (справа № 14/75) та ТОВ «Еліствен ЛТД» (справи № 36/118 та № 36/119) про примусове виконання зобов'язань за договорами.

В подальшому, у зв'язку з ліквідацією ТОВ «БДВ Оттранс 2006» (16 березня 2007 року) та ТОВ «Еліствен ЛТД» (26 листопада 2007 року) провадження у справах припинено.

В свою чергу, ліквідація контрагентів обумовлює обов'язок позивача відкоригувати суми податкового кредиту з податку на додану вартість в тому податковому періоді, протягом якого борг набув статусу безнадійного внаслідок припинення контрагентів відповідно до пункту 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР, проте не нівелює правильності формування ним податкового кредиту за правилом «першої події» згідно з вимогами чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Крім того, слід враховувати, що в розглядуваному випадку підприємство діяло у відповідності з наданим йому Державною податковою адміністрацією України листом № 1426/к/1115 від 10 березня 2006 року податковим роз'ясненням щодо можливості врахування при визначенні суми бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у попередньому податковому періоді у зв'язку з авансовою оплатою за товари (послуги), а відтак відповідно до підпункту «д» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) воно не може бути притягнутим до відповідальності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року та стягнення з Державного бюджету України на користь підприємства бюджетної заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 18 241 380,00 грн.

Що ж стосується вимоги позивача про зобов'язання ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС зарахувати суму бюджетної заборгованості в розмірі 24 702 582,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів, то підстави для її задоволення відсутні, позаяк наведена вимога не є належним способом захисту порушеного права. В наведеному випадку таким способом є вимога про скасування податкових повідомлень-рішень, якими відповідна сума бюджетного відшкодування зменшена.

Щодо решти позовних вимог (визнання нечинними та скасування рішень № 4565/10-25-033 від 06 червня 2008 року, № 4128/10/25-114 від 18 серпня 2008 року, № 10409/6/25-0115 від 24 жовтня 2008 року про результати розгляду скарг; визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо ненадання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновків про відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість за серпень 2006 року, вересень 2006 року, жовтень 2006 року в загальному розмірі 18 241 380,00 грн. та невчинення дій щодо спрямування сум бюджетного відшкодування за лютий 2006 року, березень 2006 року, квітень 2006 року, липень 2006 року, листопад 2006 року в загальному розмірі 24 702 582,00 грн. у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних періодів; зобов'язання відповідача-1 нарахувати відсотки на суму бюджетної заборгованості на рівні 120 відсотків річних від облікової ставки Національного банку України) колегія суддів не вбачає підстав для визнання висновку судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в їх задоволенні необґрунтованим, враховуючи те, що в поданій касаційній скарзі підприємством не наводяться доводи щодо порушення судовими інстанціями норм матеріального або процесуального права при наданні правової оцінки наведеним вимогам.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ОФІР» задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2013 року.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року змінити в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року та стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ОФІР» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 18 241 380,00 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000632310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000632310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000632310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000632310/3 від 29 жовтня 2008 року, № 00000642310/0 від 31 березня 2008 року, № 0000642310/1 від 13 червня 2008 року, № 0000642310/2 від 01 вересня 2008 року, № 0000642310/3 від 29 жовтня 2008 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ОФІР» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 18 241 380,00 грн.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.