Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/25900/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року

у справі № 814/5041/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція»

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція», товариство) звернулось з позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частини 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» щодо достовірності нарахування від'ємного значення, декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 31.10.2013 року № 70/1500/36288020.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пунктів 200.5 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо відсутності права на бюджетного відшкодування за серпень 2013 року в сумі 4 123 504,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 року № 0001041500, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4 123 504,00 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція», з чим суд касаційної інстанції погоджується частково, виходячи з наступного.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.3 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 200.5 статті 200 ПК України визначено, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.07.2010 року по 31.08.2013 року товариством сформовано податковий кредит в сумі 4 123 504,00 грн., який утворився за рахунок оплати проектних, винахідних та будівельних робіт для будівництва промислової вітроелектростанції.

Так, 30.09.2013 року ТОВ «Тилігульска вітрова електростанція» подано контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2013 року, в якій відображено у рядку 23 «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» в розмірі « 4 123 504,00 грн.». Проте, ОДПІ дійшла висновку, що позивач відповідно до вимог пункту 200.5 статті 200 ПК України не має право на бюджетне відшкодування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вітряна електростанція (не введена в експлуатацію) є капітальною інвестицією та не є основним фондом у розумінні підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відтак, аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 20.01.2015 року у справі № 21-529а14.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2013 року № 0001041500 є правомірним.

Щодо задоволення судом апеляційної інстанції позову в частині зобов'язання відповідача подати до Державного казначейства України висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» податку на додану вартість в сумі 4 123 504 грн., слід зазначити, що колегія суддів з таким висновком погодитись не може, оскільки вказана позовна вимога у даній справі не є належним способом захисту порушеного права, адже в даному випадку таким способом є звернення платника до суду з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України, отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення судового рішення.

Виходячи з того, що обставини у справі судом апеляційної інстанції досліджено повно, але суд порушив та невірно застосував норми матеріального права в частині задоволення позовних вимог, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року скасувати в частині щодо зобов'язання відповідача подати до Державного казначейства України висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» податку на додану вартість в сумі 4 123 504 грн. та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в цій частині у задоволені позову.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.