Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. К/800/25228/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Амєліна С.Є., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року по справі № 750/1813/15-а

за позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської

районної у м. Чернігові ради

до Відділу примусового виконання рішень Управління державної

виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області

(далі - ВДВС)

про скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради звернулось до суду з адміністративним позовом до ВДВС про скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 13 лютого 2015 року ВП № 45492799 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області знаходиться виконавчий лист № 2506/4214/2012, виданий 2 квітня 2014 року Деснянським районним судом м. Чернігова про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради здійснити ОСОБА_4 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік у розмірі, встановленому частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести відповідні доплати з врахуванням виплачених сум.

На виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 червня 2012 року та розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 3 вересня 2014 року № 673 відповідачем здійснено ОСОБА_4 перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.5). Згідно вказаного перерахунку сума до виплати ОСОБА_4 становить 5265 грн., проте виплата коштів не здійснена боржником у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.

13 лютого 2015 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в сумі 1360 грн. за невиконання судового рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, на підставі якого видано виконавчий лист № 2506/4214/2012 від 2 квітня 2014 року.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради не наведено жодного переконливого доводу, який би свідчив про поважність причин невиконання судового рішення. Відсутність коштів на рахунку боржника чи порушення строків фінансування є однією з підстав до відстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України), а не невиконання судового рішення взагалі.

Суд касаційної інстанції погодитись з таким висновком судів попередніх інстанцій не може, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.

За змістом частини 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.

Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

Крім цього, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання бюджетними державними органами судових рішень про стягнення, виплату коштів Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до положень частини 1 статті 3 якого виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.

Як встановлено судами, Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради частково виконало рішення суду, а саме, провело відповідний перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, виплата якої буде проведена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Накладення штрафу у випадку відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Невиконання судового рішення відповідачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідних коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

За таких обставин часткове невиконання судового рішення Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради з незалежних від останнього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статтей 75 та 89 Закону № 606-ХIV, а відтак прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення штрафу є неправомірним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 березня 2015 року № 21-66а15, від 9 червня 2015 року № 21-658а15, від 2 грудня 2015 року у справах № 750/8609/14, № 750/3639/14 та №750/7743/14.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова про накладення штрафу від 13 лютого 2015 року ВП № 45492799 - скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 13 лютого 2015 року ВП № 45492799 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Амєлін С.Є.

Загородній А.Ф.