Історія справи

Постанова ВАСУ від 02.04.2026 року у справі №480/12213/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 480/12213/23

адміністративне провадження № К/990/28128/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 480/12213/23

за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Державної служби України з питань праці про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Огорілка Юрія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (головуючий суддя - Подобайло З.Г., судді: Чалий І.С., Ральченко І.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Міжрегіональне управління, відповідач-1), Державної служби України з питань праці (далі - Держпраці, відповідач-2), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Держпраці № 130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 з 17 жовтня 2023 року на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління з 18 жовтня 2023 року на попередньо встановлених умовах праці, а саме із встановленням робочого місця за адресою м. Суми та зі збереженням повноважень, які були покладені на позивача до прийняття начальником Міжрегіонального управління наказу від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці»;

- стягнути з Держпраці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 18 жовтня 2023 року до фактичного поновлення на посаді.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме: встановлення з 11 вересня 2023 року робочого місця за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ігоря Сердюка, 43, і того ж дня начальником Міжрегіонального управління видано оскаржуваний наказ № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці». У зв`язку з відмовою Держпраці скасувати наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» та незгодою позивача продовжувати проходження державної служби у зв`язку зі зміною її істотних умов, останнім подано заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII). Наказом Держпраці № 130-КТ від 17 жовтня 2023 року позивача звільнено з посади заступника начальника Міжрегіонального управління через незгоду на проходження державної служби у зв`язку зі зміною її істотних умов.

На думку позивача, оскаржувані накази про визначення робочого місця та про звільнення з посади є протиправними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки його переведення в іншу місцевість (зміна істотних умов праці) відбулось без наявних для цього підстав, без урахування його досвіду та зі зменшенням обсягу посадових обов`язків та відповідальності - фактичного переведення на нижчу посаду, що суперечить діючому законодавству. Позивач стверджував, що в даному випадку не відбулося зміни істотних умов праці, оскільки державний орган - Міжрегіональне управління не проводив змін в організації виробництва і праці, його не було переміщено до іншого населеного пункту (зміни юридичної чи фактичної адреси не відбулося), а тому відсутні підстави для встановлення позивачу робочого місця за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ігоря Сердюка, 43.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Держпраці № 130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління з дати звільнення;

- визнано протиправним та скасовано наказ Міжрегіонального управління №626/ПНС-К від 31 серпня 2023 року «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» у частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- стягнуто з Міжрегіонального управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2023 року по 20 січня 2025 року в загальній сумі 671 167,2 грн;

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 44 744,48 грн звернуто до негайного виконання.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки матеріали справи не містять згоди позивача на переведення в іншу місцевість, то таке визначення місця роботи відповідачем дійсно є фактичним переведенням особи на роботу в іншу місцевість без згоди працівника, що є порушенням трудового законодавства України. Заява позивача на ім`я голови Держпраці про звільнення мотивована саме його незгодою виконувати наказ начальника Міжрегіонального управління О. Розумного про визначення робочого місця у місті Кременчуці Полтавської області та не може розцінюватися як добровільне волевиявлення ОСОБА_1 звільнитися із займаної посади та державної служби. Саме прийняття відповідачем-1 наказу від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» стало наслідком винесення наказу Держпраці № 130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

З огляду на наведене Сумський окружний адміністративний суд констатував, що спірні накази є такими, що підлягають скасуванню, а належним способом поновлення порушеного права позивача є його поновлення на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління з дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року апеляційні скарги Міжрегіонального управління та Держпраці задоволено. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі №480/12213/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи означену постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до прийняття наказу Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» позивач працював у місті Суми, та вказаним наказом визначено робоче місце позивачу за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ігоря Сердюка, 43. Позивача 31 серпня 2023 року ознайомлено з повідомленням про зміну істотних умов праці та з наказом від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К, що підтверджується підписом позивача про ознайомлення. Таким чином, позивач був попереджений про зміну істотних умов праці у зв`язку зі зміною робочого місця за посадою, яку він обіймав, а саме, визначення його у тій же самій установі -Міжрегіональному управлінні, однак в іншій місцевості (з м. Суми до м. Кременчук).

Апеляційний суд урахував доводи відповідачів про те, що позивач згідно з обліково-характеризуючими матеріалами є найбільш фахово підготовленим, професійно досвідченим у галузі Держпраці, має найбільший досвід роботи як керівник, організатор і державний службовець категорії «Б», а тому з метою підвищення ефективності використання трудових та професійних ресурсів для забезпечення реалізації повноважень та завдань, покладених на Міжрегіональне управління, виникла необхідність встановити заступнику начальника ОСОБА_1 робоче місце за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вул. Ігоря Сердюка, 43.

Зважаючи на ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що начальником Міжрегіонального управління обґрунтовано прийнято рішення про зміну істотних умов державної служби позивача, яке полягало у зміні місцезнаходження робочого місця зі збереженням існуючої посади, а тому підстави для скасування наказу Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» відсутні.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що незгода державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов праці є підставою для припинення державної служби та звільнення державного службовця із займаної посади. Отже, подання позивачем заяви від 30 вересня 2023 року беззаперечно свідчить про його незгоду зі зміною істотних умов праці та небажання продовжувати державну службу на тій же посаді за нових умов праці, що й стало підставою для прийняття Держпраці оскаржуваного наказу від 17 жовтня 2023 року №130-КТ.

У підсумку суд апеляційної інстанції констатував, що Держпраці дотримано встановлену процедуру припинення державної служби позивача у зв`язку зі зміною істотних умов праці та, враховуючи його незгоду із запропонованими новими умовами праці, порушень прав позивача не допущено. Тому, вимоги позивача про поновлення його на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », також не підлягають задоволенню.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач в особі свого представника - адвоката Огорілка Юрія Миколайовича, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неправильно застосував положення статті 32 КЗпП, статті 43 Закону № 889-VIII, постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» і надав помилкове тлумачення висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 160/9533/19. Заявник касаційної скарги наполягає на тому, що закон не передбачає можливості зміни істотних умов праці лише на підставі професійних якостей працівника без належного обґрунтування змінами в організації виробництва і праці. Такий підхід нівелює гарантії трудових прав працівників.

Окрім того, автор скарги посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права - статті 32 КЗпП і статті 43 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах - звільнення/переведення керівника державного органу в умовах дії воєнного стану, в зоні підвищеної безпеки (прифронтовій зоні), без отримання згоди працівника, в іншу область (населений пункт). Як указує скаржник, ця ситуація створює ризики неоднакового правозастосування судами нижчих інстанцій та потребує офіційного роз`яснення Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики.

Касатор уважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» виданий на підставі статті 3 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX). Проте, відповідно до частини першої зазначеної статті, роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди виключно для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей. Скаржник доводить, що висновок суду апеляційної інстанції про можливість роботодавця за будь-яких обставин змінювати істотні умови праці працівника у період дії воєнного стану є помилковим, суперечить змісту статті 3 Закону № 2136-IX та створює небезпечний прецедент для зловживань з боку суб`єктів владних повноважень, дозволяючи необґрунтовані переміщення посадових осіб, які ефективно виконують свої обов`язки у зоні підвищеного ризику.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Держпраці у відзиві апелює до того, що зміна істотних умов праці позивача була зумовлена потребою забезпечення безперервної роботи Міжрегіонального управління, ефективного використання кадрових ресурсів, реагування на безпекові виклики в умовах воєнного стану та забезпечення оперативності управлінських рішень. Зазначене відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 25 листопада 2021 року у справі № 160/9533/19 та від 31 серпня 2023 року у справі № 160/7132/19. Відповідач-2 уважає, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки судом апеляційної інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та забезпечено належне застосування норм матеріального права. Висновки суду ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи та відповідають їм.

Міжрегіональне управління у відзиві посилається на те, що в чинному законодавстві не міститься жодних норм щодо переміщення робочого місця державного службовця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери діяльності державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць. Змінюючи робоче місце заступника начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1., відповідач-1 діяв із дотриманням вимог Законів № 889-VIII і № 2136-IX, з метою удосконалення контролю, підвищення ефективності організації роботи та належного виконання завдань і функцій Міжрегіонального управління. Відповідач-1 переконує, що у спірних правовідносинах позивача звільнено саме через відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці і, як установлено судом апеляційної інстанції, відповідну процедуру, яка передує звільненню за вказаною підставою, Міжрегіональним управлінням дотримано. Вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції.

Ухвалою від 01 квітня 2026 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Держпраці від 14 жовтня 2022 року №865-К «Про призначення ОСОБА_2 » позивача призначено на посаду заступника начальника Міжрегіонального управління з 17 жовтня 2022 року, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, до призначення на цю посаду переможця конкурсу, на строк не більше дванадцяти місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, з випробувальним строком 6 (шість) місяців.

11 листопада 2022 року начальником Міжрегіонального управління видано наказ № 4/ПНС-К «Про оголошення наказу».

Наказом начальника Міжрегіонального управління від 30 січня 2023 року №3 ПНС-АГ позивачу визначено робоче місце за адресою у м. Суми, з чим він був ознайомлений та погодився на проходження державної служби на таких умовах.

31 серпня 2023 року начальник Міжрегіонального управління видав наказ №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці», пунктом 4 якого встановлено заступнику начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1 з 11 вересня 2023 року робоче місце за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ігоря Сердюка, 43.

31 серпня 2023 року позивача ознайомлено з повідомленням про зміну істотних умов праці та з наказом №626/ПНС-К.

Зі змісту скарги ОСОБА_1 від 08 вересня 2023 року про скасування наказу начальника Міжрегіонального управління №626/ПНС-К від 31 серпня 2023 року, адресованої голові Держпраці І.А. Дегнері, та копії відповіді на неї від 13 жовтня 2023 року №1770/1/9.2-ЗВ-23а, вбачається, що ОСОБА_1 уважав оскаржуваний наказ протиправним та не був згоден зі зміною істотних умов праці та визначенням місця роботи в м. Кременчуці Полтавської області. Однак у задоволенні скарги було відмовлено з посиланням на те, що робоче місце працівників Міжрегіонального управління визначається наказом його начальника, який має право змінювати істотні умови праці шляхом зміни місцевості, де розташоване робоче місце, а також кола повноважень працівника.

30 вересня 2023 року позивач звернувся до голови Держпраці із заявою про звільнення у зв`язку з тим, що вважав наказ начальника Міжрегіонального управління №626/ПНС-К від 31 серпня 2023 року про зміну істотних умов праці та визначення робочого місця в місті Кременчук Полтавської області незаконним та відмовлявся його виконувати, а також через ту обставину, що з 08 вересня 2023 року його заява про незаконність вказаного наказу не розглянута і цей наказ не скасовано.

Наказом голови Держпраці №130-КТ від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Міжрегіонального управління 18 жовтня 2023 року через незгоду на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов, відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 Закону №889-VIII.

Вважаючи накази Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» та Держпраці №130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 » протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом про їх скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначення правового статусу державного службовця регулює Закон № 889-VIII (далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 43 Закону № 889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов`язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Пунктом 6 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону).

Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначає Закон № 2136-IX (далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України (пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-IX).

За змістом частини третьої статті 1 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, Закону № 889-VIII, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VІ. Позиція Верховного Суду

Виникнення спору в цій справі обумовлено звільненням ОСОБА_1 з посади заступника начальника Міжрегіонального управління через його незгоду на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов - встановлення робочого місця у межах іншої адміністративно-територіальної одиниці (області).

Предметом судового контролю у цій справі є наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» та наказ Держпраці №130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Вирішуючи спір, Сумський окружний адміністративний суд уважав, що у спірних правовідносинах фактично має місце переведення державного службовця на роботу в іншу місцевість без його згоди, що є порушенням трудового законодавства України. Подання ОСОБА_1 заяви про звільнення з посади було здійснено на виконання вимог статті 43 Закону № 889-VIII, як єдиний можливий установлений законом спосіб відмовитися виконувати наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці», який він уважає протиправним, і не може розцінюватися як добровільне волевиявлення ОСОБА_1 звільнитися і припинити державну службу.

Між тим, Другий апеляційний адміністративний суд уважав, що суд першої інстанції помилково посилався на норми права, які врегульовують питання переведення державних службовців, і вказав, що позивача звільнено саме через відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці і, як установлено під час апеляційного розгляду справи, відповідна процедура, що передує звільненню за вказаною підставою, відповідачем дотримана.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 160/9533/19, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах - звільнення/переведення керівника державного органу в умовах дії воєнного стану, в зоні підвищеної безпеки (прифронтовій зоні), без отримання згоди працівника.

Суд наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з наступного.

У контексті підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зауважує, що суди обох інстанцій, посилаючись у своїх рішеннях на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 160/9533/19, дійшли відмінних висновків щодо сутності спірних правовідносин, а саме: суд першої інстанції уважав, що визначення позивачу робочого місця в іншій місцевості є фактично його переведенням на роботу в іншу місцевість без надання на це згоди, а суд апеляційної інстанції - що мала місце зміна істотних умов праці позивача, що виразилося у визначенні йому робочого місця за іншою адресою, однак за тією ж посадою та в тому ж державному органі. Тобто, суди першої та апеляційної інстанцій по-різному інтерпретували факт і наслідки переміщення робочого місця позивача з міста Суми у місто Кременчук.

З уваги на це, колегія суддів уважає необхідним звернути увагу на висновки, сформульовані судом касаційної інстанції у згаданій постанові.

Так, у постанові від 25 листопада 2021 року по справі № 160/9533/19 Верховний Суд здійснив аналіз норм профільного закону про державну службу, якими врегульовано питання щодо переведення державних службовців, а також зміни істотних умов державної служби, та надав відповіді на наступні питання:

- чи є переведенням державного службовця переміщення його робочого місця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць;

- чи веде до зміни істотних умов державної служби, що потребує згоди працівника, переміщення робочого місця державного службовця до іншого населеного пункту у випадку, коли до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць.

У вимірі першого питання Верховний Суд виснував, що такі заходи як переведення на іншу роботу (посаду) та зміна істотних умов служби мають принципові відмінності, а їхнє застосування є наслідком різних за змістом та юридичними наслідками організаційних змін у діяльності установи. Предметом регулювання статті 41 Закону № 889-VIII є умови та підстави переведення державних службовців із займаних ними посад на інші рівнозначні або нижчі вакантні посади у тому ж самому чи іншому державному органі. Згідно з вказаною статтею Закону таке переведення державного службовця може здійснюватися як в межах тієї ж самої місцевості, так і в інший населений пункт. Однак передумовою для переведення державного службовця має бути наявність вакантної посади (рівнозначної або нижчої). Той факт, що до сфери обслуговування державного органу належить декілька адміністративних територіальних одиниць, на цей висновок не впливає і винятків з нього не робить.

У контексті другого питання Верховний Суд зробив висновок про те, що зміна істотних умов державної служби передбачає зміну умов проходження служби на конкретній посаді державної служби, яку обіймає державний службовець, та нерозривно з нею пов`язана. Після настання цих змін та надання відповідної згоди він буде обіймати фактично ту ж посаду, проте із відповідними змінами (зокрема, розширення або звуження кола посадових обов`язків, зменшення окладу, переміщення посади в інший структурний підрозділ державного органу). В разі зміни істотних умов служби переведення державного службовця на іншу посаду не відбувається. Переведення може мати місце у випадку, коли державний службовець не бажає продовжувати службу на відповідній посаді після змін істотних умов і погоджується на пропозицію суб`єкта призначення обійняти іншу посаду.

Одночасно з цим Верховний Суд відмітив, що загалом місцезнаходження робочого місця працівника є істотною умовою державної служби у випадку його переміщення в інший населений пункт, що імпліцитно (не виражено) закладено у пункті 5 частини третьої статті 43 Закону № 889-VIII, у якому йде мова про таку істотну умову державної служби як переміщення державного органу до іншого населеного пункту. У цьому пункті закону по своїй суті особлива увага розташуванню робочих місць державних службовців приділяється з тих причин, що держава дбає про їхні інтереси не лише у разі зміни статусу посади, обов`язків, оплати праці, режиму служби, а й у випадку переміщення робочого місця до іншої місцевості. Тому роботодавець вправі змінювати розташування робочого місця державного службовця без його згоди лише у межах тієї ж місцевості. У такому випадку зміни істотних умов праці не відбувається. Водночас переміщення робочого місця до іншого населеного пункту тягне за собою зміну істотних умов державної служби, позаяк ставить перед працівником низку завдань з організації подальшого місця проживання, побуту, добирання до нового місця роботи та загалом тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу.

У підсумку Верховний Суд виснував, що зміну робочого місця державного службовця хоча б і в межах однієї і тієї ж посади конкретного державного органу без зміни спеціальності, кваліфікації, посади, посадових обов`язків, розміру заробітної плати, пільг, переваг, соціально-побутового забезпечення, але з переміщенням цього робочого місця до іншого населеного пункту, необхідно вважати зміною істотних умов державної служби.

У справі, що розглядається, відповідач-1 не переводив ОСОБА_1 на вакантну посаду у місто Кременчук, а здійснив зміну (переміщення) робочого місця державного службовця шляхом його визначення в іншому населеному пункті.

Так, відповідно до встановлених судами обставин, із оскаржуваним наказом №626/ПНС-К та повідомленням про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 ознайомився 31 серпня 2023 року та відповідно до цих змін повинен був приступити до виконання своїх службових обов`язків у місті Кременчук з 11 вересня 2023 року. При цьому, важливим є те, що відстань між цими населеними пунктами (місто Суми та місто Кременчук) становить більше 300 км.

Відтак, опираючись на висновки Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 160/9533/19 і враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів уважає, що у цьому випадку зміна місця розташування робочого місця ОСОБА_1 (переміщення в іншу місцевість) є зміною істотних умов проходження ним державної служби на посаді заступника начальника Міжрегіонального управління.

На тлі цього Суд констатує, що за змістом і правовою природою встановлення позивачу спірним наказом №626/ПНС-К робочого місця в іншому регіоні, є зміною істотних умов проходження державної служби, що врегульовано статтею 43 Закону № 889-VIII, а не переведенням на роботу в іншу місцевість без його згоди, що унормовано статтею 41 цього Закону.

Отже, суд апеляційної інстанції надав правильну нормативно-правову кваліфікацію сутності спірних правовідносин.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 25 листопада 2021 року у справі №160/9533/19 та від 31 серпня 2023 року у справі № 160/7132/19, сформульовані щодо правовідносин, які виникли у 2019 році, тобто без урахування змін, унесених Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (набрав чинності 25 вересня 2019 року) до статті 43 Закону № 889-VIII, а також до введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022. Окрім того, на відміну від позивача, переміщення робочого місця державного службовця, який був позивачем у справах №160/9533/19, № 160/7132/19, відбулося у межах однієї області.

Тому суд уважає, що при розв`язанні спору в цій справі слід ураховувати такі особливості спірних правовідносин, як-от те, що вони виникли під час дії воєнного стану в Україні та що переміщення робочого місця позивача відбулося до іншого регіону (області).

У зв`язку із цим Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 до призначення у 2022 році на посаду заступника начальника Міжрегіонального управління протягом багатьох років обіймав посаду начальника Управління Держпраці у Сумській області, яке було ліквідовано на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці». Окрім того, наказом Держпраці від 17 січня 2022 року № 17 позивача призначено головою Комісії з ліквідації Управління Держпраці у Сумській області.

Таким чином, місто Суми є постійним місцем проживання позивача, а тому встановлення йому робочого місця у місті Кременчук Полтавської області, відстань до якого становить більше 300 км, є досить обтяжливим фактором, адже ставить перед позивачем низку завдань з організації подальшого місця проживання, побуту, що тягне за собою додаткове фінансове навантаження з цього приводу, а також впливає на приватне життя позивача.

Зважаючи на це Суд уважає, для правильного вирішення справи необхідно дослідити, чи вагомими та обґрунтованими були підстави зміни істотних умов праці позивача та якої цілі намагався досягти роботодавець у зв`язку із цим.

Надаючи в оскаржуваній постанові відповідь на це запитання, Другий апеляційний адміністративний суд керувався тим, що підставою для прийняття наказу від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» були службові записки начальника відділу організаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_3 від 31 серпня 2023 року № СП-ПНС/13/4173-23 та начальника відділу управління персоналом ОСОБА_4 від 31 серпня 2023 року № СП-ПНС/12/4174-23.

Суд апеляційної інстанції установив, що зі службової записки начальника відділу організаційно-аналітичного забезпечення ОСОБА_3 слідує, що в ході виконання завдань і функцій Міжрегіонального управління щодо забезпечення здійснення контрольно-наглядової діяльності, вчасного подання звітності, виконання доручень і листів Держпраці, на підставі інформації, наданої начальниками управлінь інспекційної діяльності у Харківській, Полтавській та Сумській областях щодо навантаження на інспекторів праці, а також ураховуючи інформацію начальника відділу управління персоналом ОСОБА_4 , проведено аналіз ефективності розміщення інспекторського та керівного складу Міжрегіонального управління по регіонам і повідомлено, зокрема про те, що у м. Кременчук Полтавської області існує нестача фахівців відділів з питань праці та безпеки праці, а з числа керівного складу знаходиться лише заступник начальник відділу з питань безпеки праці південного регіону управління інспекційної діяльності у Полтавській області. З урахуванням того, що у м. Кременчук зосереджена найбільша кількість промислових підприємств Полтавської області, враховуючи гірничо-збагачувальні комбінати, найбільша заборгованість по зарплаті мається на підприємствах цього району, а також до Міжрегіонального управління надходить найбільша кількість звернень щодо незадекларованої праці, начальник відділу організаційно-аналітичного забезпечення Міжрегіонального управління ОСОБА_5 вбачає необхідність у направленні у даний регіон досвідченого фахівця з числа керівного складу для організації роботи на місці.

Зі змісту службової записки начальника відділу управління персоналом ОСОБА_4 слідує, що розглянувши службову записку ОСОБА_3 та враховуючи необхідність визначення посадової особи керівного складу для направлення на роботу в м. Кременчук Полтавської області для удосконалення контролю, підвищення ефективності організації роботи та виконання посадовими особами управління інспекційної діяльності у Полтавській області, покладених на Міжрегіональне управління повноважень, функцій і завдань, надано інформацію, яка фактично зводиться до визначення стажу державної служби та стажу роботи в системі органів Держпраці відносно першого заступника та заступників начальника Міжрегіонального управління, відповідно до якої найбільший стаж державної служби та стаж роботи у системі органів Держпраці має ОСОБА_1 , який згідно з копією наказу про розподіл службових обов`язків №119/ПНС від 21 лютого 2023 року здійснює загальне керівництво та координацію роботи структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Сумській області.

Тож як убачається із службових записок начальників структурних підрозділів Міжрегіонального управління, встановлення ОСОБА_1 робочого місця у м. Кременчук обумовлено необхідністю удосконалення контролю, підвищення ефективності організації роботи та виконання посадовими особами управління інспекційної діяльності у Полтавській області завдань і функцій, покладених на відповідача-1.

Згідно з наказом начальника Міжрегіонального управління від 19 грудня 2022 року №16/ПНС «Про затвердження Положень про структурні підрозділи Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці» в Міжрегіональному управлінні структуру складають такі підрозділи, щодо яких затверджені Положення: управління інспекційної діяльності у Сумській області; управління інспекційної діяльності у Полтавській області; управління інспекційної діяльності у Харківській області; відділ гірничого нагляду; відділ юридичного забезпечення; відділ розслідування, аналізу, обліку виробничого травматизму та аварій; відділ надання адміністративних послуг; відділ ринкового нагляду; відділ управління персоналом; відділ організаційно-аналітичного забезпечення; відділ організації документообігу та контролю; відділ бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення; відділ господарського забезпечення; сектор інформаційно-технічного забезпечення та захисту інформації; сектор з питань запобігання та виявлення корупції; сектор взаємодії зі ЗМІ та громадськістю.

Відповідно до посадової інструкції заступника начальника Міжрегіонального управління, затвердженої 20 грудня 2022 року начальником цього управління, ОСОБА_1 здійснює загальне керівництво та координацію роботи структурних підрозділів Міжрегіонального управління, а саме: управління інспекційної діяльності у Сумській області.

Згідно з Розподілом обов`язків між начальником, першим заступником начальника та заступниками начальника Міжрегіонального управління, затвердженого наказом начальника цього управління від 21 лютого 2023 року № 119/ПНС, заступник начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1 здійснює загальне керівництво та координацію роботи структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Сумській області, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері гігієни праці, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахований осіб: управління інспекційної діяльності у Сумській області, відділ з питань праці південного регіону, відділ з питань праці північного регіону, відділ з питань безпеки праці південного регіону, відділ з питань безпеки праці північного регіону, відділ з питань гігієни праці та атестації робочих місць за умовами праці, сектор забезпечення діяльності.

Після прийняття оскаржуваного наказу від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К начальником Міжрегіонального управління прийнято наказ від 20 вересня 2023 року № 669/ПНС-К про затвердження розподілу обов`язків між начальником, першим заступником начальника та заступниками начальника Міжрегіонального управління.

Згідно з новим Розподілом обов`язків заступник начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1 здійснює загальне керівництво діяльністю сектору взаємодії зі ЗМІ та громадськістю, відділу господарського забезпечення та сектору інформаційного забезпечення і захисту інформації, а також структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Полтавській області, а саме: відділ з питань праці південного регіону та відділ з питань безпеки праці південного регіону.

Аналіз співставлення посадових обов`язків заступника начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1., визначених у Розподілі обов`язків від 20 вересня 2023 року та у Розподілі обов`язків від 21 лютого 2023 року, дає підстави зробити висновок, що внаслідок прийняття оскаржуваного наказу про встановлення позивачу робочого місця у м. Кременчук і затвердження нового Розподілу обов`язків, змінився не лише обсяг посадових обов`язків ОСОБА_1 , а й напрямок роботи. Зокрема, замість загального керівництва та координації роботи управління структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Сумській області за відповідним напрямком, позивачу визначено обов`язки щодо загального керівництва діяльністю сектору взаємодії зі ЗМІ та громадськістю, відділу господарського забезпечення та сектору інформаційного забезпечення і захисту інформації, а також структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Полтавській області, а саме: відділ з питань праці південного регіону та відділ з питань безпеки праці південного регіону.

На основі цього Суд приходить до висновку, що у даному випадку має місце не лише зміна такої істотної умови державної служби, як переміщення робочого місця позивача до іншого регіону, а й зміна обсягу його посадових обов`язків, а саме: відповідно до нового Розподілу обов`язків позивач більше не здійснював координацію роботи структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Сумській області, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері гігієни праці, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахований осіб. Фактично ж позивачу ввірено здійснювати керівництво сектором взаємодії зі ЗМІ та громадськістю, відділу господарського забезпечення та сектору інформаційного забезпечення і захисту інформації, а також структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Полтавській області, а саме: відділ з питань праці південного регіону та відділ з питань безпеки праці південного регіону.

Зважаючи на це Суд приходить до висновку, що підстава направлення заступника начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1. для роботи у м. Кременчук, що наведена у службових записках начальників структурних підрозділів відповідача-1, на основі яких виданий оскаржуваний наказ від 31 серпня 2023 року №626/ПНС-К, не відповідає колу посадових обов`язків позивача, що визначені у Розподілі обов`язків від 21 лютого 2023 року.

Так, у вказаних службових записках зазначено, у м. Кременчук Полтавської області існує нестача фахівців відділів з питань праці та безпеки праці, а з числа керівного складу знаходиться лише заступник начальника відділу з питань безпеки праці південного регіону управління інспекційної діяльності у Полтавській області, водночас у м. Кременчук зосереджена найбільша кількість промислових підприємств Полтавської області, враховуючи гірничо-збагачувальні комбінати.

Виходячи із цього можна зробити висновок, що у м. Кременчук існував кадровий дефіцит саме у фахівцях відділів з питань праці та безпеки праці.

Разом із тим, позивачу було ввірено здійснювати загальне керівництво сектором взаємодії зі ЗМІ та громадськістю, відділу господарського забезпечення та сектору інформаційного забезпечення і захисту інформації, які за напрямком роботи не відповідають тому запиту кадрів, про який йшлося у службових записках керівників структурних підрозділів відповідача-1.

Також примітно, що до того як начальник Міжрегіонального управління 20 вересня 2023 року затвердив новий Розподіл обов`язків між начальником, першим заступником начальника та заступниками начальника, обов`язки щодо загального керівництва та координації роботи управління інспекційної діяльності у Полтавській області, до якого входять: відділ з питань праці південного регіону, відділ з питань праці північного регіону, відділ з питань безпеки праці південного регіону, відділ з питань безпеки праці північного регіону, відділ з питань гігієни праці та атестації робочих місць за умовами праці, сектор забезпечення діяльності, а також відділу надання адміністративних послуг, відділу ринкового нагляду, було покладено на заступника начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_6 .

Як видно з Розподілу обов`язків від 21 лютого 2023 року, заступник начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_6 з метою виконання повноважень співпрацює та взаємодіє з наступними структурними підрозділами, зокрема, сектором взаємодії зі ЗМІ та громадськістю, відділом господарського забезпечення та сектором інформаційного забезпечення і захисту інформації, тобто зі структурними підрозділами, загальне керівництво якими за новим Розподілом обов`язків покладено на ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що відповідачем-1 не доведено, що заступник начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_6., який здійснював загальне керівництво і координацію роботи структурних підрозділів, що входять до складу управління інспекційної діяльності у Полтавській області, з причин недостатнього досвіду чи інших причин не може належним чином організувати роботу в м. Кременчук Полтавської області, чи що ОСОБА_6 допустив недоліки в цій частині своєї роботи, які самостійно виправити не може.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про обґрунтованість підстав прийняття відповідачем-1 наказу про зміну істотних умов державної служби позивача, яке полягало у зміні місцезнаходження робочого місця зі збереженням існуючої посади, оскільки не врахував описаних вище обставин, як і того, що зміна умов праці позивача полягала також і в зміні обсягу його посадових обов`язків.

Ще одним аспектом у питанні правомірності наказу Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» у частині, що стосується ОСОБА_1 , є нормативно-правова підстава видання цього наказу.

Суд підкреслює, що саме Міжрегіональне управління, як суб`єкт владних повноважень, у даному спорі має обов`язок довести, що правова підстава, вказана в оскаржуваному наказі, відповідає фактичним обставинам.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, у якості нормативно-правової підстави прийняття оскаржуваного наказу відповідачем-1 зазначено частину другу статті 3 Закону № 2136-IX, статтю 43 Закону № 889-VIII та Положення про Міжрегіональне управління.

Окрім того, повідомленням про зміну істотних умов праці заступника начальника Міжрегіонального управління ОСОБА_1. повідомлено про зміни істотних умов праці, а саме: встановлення з 11 вересня 2023 року робочого місця за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вул. Ігоря Сердюка, 43, також із посиланням на частину другу статті 3 Закону № 2136-IX, статтю 43 Закону № 889-VIII та Положення про Міжрегіональне управління.

Між тим, у конструкції частини третьої статті 43 Закону № 889-VIII законодавцем закладено виключний перелік того, що вважається зміною істотних умов державної служби.

Відповідно до цього переліку зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Як констатовано Судом у цій постанові, у розглядуваному випадку має місце зміна таких істотних умов державної служби, як переміщення робочого місця позивача до іншого регіону (області) та зміна обсягу його основних посадових обов`язків. Кожному із цих випадків кореспондує відповідний пункт статті 43 Закону № 889-VIII, зокрема пункти 2, 5.

Однак відповідач-1, приймаючи спірний наказ від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» та повідомляючи ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, обмежився загальним посиланням на статтю 43 Закону № 889-VIII, чим поставив позивача у стан правової невизначеності, оскільки зміст наказу не дозволяє чітко зрозуміти, які саме умови проходження ним державної служби змінилися, у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості передбачити юридичні наслідки та спрогнозувати свою поведінку, що в свою чергу свідчить про протиправність та необґрунтованість спірного наказу.

Підтвердженням тому якраз і слугує той факт, що 20 вересня 2023 року, тобто після зміни істотних умов праці, начальник Міжрегіонального управління затвердив новий Розподіл обов`язків, відповідно до якого було змінено обсяг і напрямок основних посадових обов`язків ОСОБА_1 .

На переконання Суду, наказ Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» у частині, що стосується ОСОБА_1 , не відповідає критеріям обґрунтованості, чіткості та зрозумілості, а також пропорційності, оскільки відповідачем не забезпечено необхідний баланс між необхідністю виконання завдань та повноважень, покладених на Міжрегіональне управління, і правом позивача на проходження державної служби на умовах, передбачених трудовим договором, а також правом на захист від втручання у сферу приватного життя.

За таких обставин Суд визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 43 Закону №889-VIII і приходить до висновку про підтвердження підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обсязі встановлених обставин Суд не може не погодитися також і з висновком суду першої інстанції про те, що написання позивачем заяви про звільнення було обумовлено саме його незгодою виконувати наказ начальника Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К «Про визначення робочого місця та зміну істотних умов праці» та не може розцінюватися як добровільне волевиявлення ОСОБА_1 припинити державну службу.

Так, частина четверта статті 43 Закону №889-VIII визначає алгоритм дій державного службовця у разі отримання повідомлення про зміну істотних умов державної служби та передбачає єдиний варіант поведінки державного службовця у разі незгоди зі зміною істотних умов державної служби - подати керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону; у протилежному випадку державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби зі зміненими умовами.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в межах 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 , не погоджуючись на продовження проходження державної служби, вчинив дії з метою скасування наказу Міжрегіонального управління від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К шляхом подання скарги на ім`я голови Держпраці. Втім, оскільки в задоволенні скарги було відмовлено, ОСОБА_1 , діючи на виконання вимог Закону № 889-VIII, 30 вересня 2023 року подав заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону. Тобто, позивач обрав саме той варіант поведінки, який закріплений законом.

Однак це не відміняє того, що саме прийняття відповідачем-1 протиправного наказу від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К призвело до необхідності подання ОСОБА_1 заяви про звільнення та, як наслідок, прийняття наказу Держпраці № 130-КТ від 17 жовтня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

На тлі цього Суд уважає правильною та погоджується із позицією суду першої інстанції, що наказ Держпраці про звільнення позивача з посади також підлягає скасуванню, як протиправний, оскільки не ґрунтується на дійсному бажанні державного службовця припинити державну службу.

Аргументи відповідачів не спростовують наведених у цій постанові висновків Суду.

Одночасно з цим Суд відзначає про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах - звільнення/переведення керівника державного органу в умовах дії воєнного стану, в зоні підвищеної безпеки (прифронтовій зоні), без отримання згоди працівника.

У цій постанові Судом констатовано, що у спірних правовідносинах відбулася зміна істотних умов державної служби, а не переведення позивача без його згоди. До того ж у наказі від 31 серпня 2023 року № 626/ПНС-К відповідач-1 керувався саме частиною другою статті 3 Закону № 2136-IX, якою врегульовано питання строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці у період дії воєнного стану, а не частиною першою статті 3 цього Закону, яка передбачає право роботодавця у період дії воєнного стану перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди.

З огляду на це Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги в аспекті підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що допущена судом першої інстанції помилка у тлумаченні норм матеріального права в кінцевому результаті не призвела до неправильного вирішення справи, суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Водночас суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Таким чином, ураховуючи положення статті 352 КАС України, Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та залишення в силі Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року.

VІI. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Огорілка Юрія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі № 480/12213/23 скасувати, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов