Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/800/38285/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого: судді Чалого С.Я.

Суддів: Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

секретар

судового засідання Зубенко Д.В.

за участю представників сторін:

позивача - Колісниченко О.Л.

відповідача - Гопкало В.В.

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Державної фінансової інспекції України про визнання нечинною вимоги №05-14/985 від 12.12.2012,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної фінансової інспекції України про визнання нечинним п.12 вимоги №05-14/985 від 12.12.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2013 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись та порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Державною фінансовою інспекцією України проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за період з 01.07.2010 року по 01.07.2012 року, за результатами якої складено акт ревізії від 19.11.2012 року №05-21/71.

Відповідачем направлено позивачу вимогу про усунення порушень від 12.12.2012 року № 05-14/985. Згідно з п. 12 оскаржуваної вимоги, ДП «НАЕК «Енергоатом», в порушення вимог п. 5 ст. 75 Господарського кодексу України та вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 332-р «Деякі питання використання майна суб'єктами господарювання державного сектору економіки», у II півріччі 2010 року та в І півріччі 2012 року, при відсутності затвердженого в установленому порядку фінансового плану, здійснено витрат на благодійну допомогу на загальну суму 1347,0 тис. грн. (II півріччя 2010 року - 1162,0 тис. грн, І півріччя 2012 року - 185,0 тис. грн.), що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на суму 1 347,0 тис. гривень.

На підставі висновків ревізії позивачу пред'явлено вимогу, згідно п.12 якої зобов'язано в порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у безпідставному наданні благодійної допомоги, шкоду у сумі 1 347,0 тис. гривень.

Відмовляючи в позові про скасування зазначених розпоряджень, суди попередніх інстанцій вказали, що оскаржувана вимога є правомірною.

Колегія суддів вказує на передчасність таких висновків судів попередніх інстанцій та вбачає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

У відповідності до статті 10 Закону головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право, зокрема: перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (п.1); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п.7).

Як встановлено пунктом 35 Порядку №550, виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції контролюючого органу, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п.36 Порядку №550 акт ревізії підписується посадовою особою контролюючого органу та керівником і головним бухгалтером об'єкта контролю або особою, уповноваженою на ведення бухгалтерського обліку, а також за необхідності іншими працівниками об'єкта.

У разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, контролюючий орган ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб (п.49 Порядку № 550).

У відповідності до пункту 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

За приписами положень ч.2 ст.15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Окрім того, нормами Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" та Порядку 550 на посадових осіб ДФІ, що проводять інспектування, не покладено обов'язку самостійного визначення та поіменного зазначення в акті ревізії кожної з осіб, винних у допущених порушеннях.

Так, загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені статтею 130 Кодексу Законів про працю України.

У відповідності до ч.1 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Частинами 1-3 статті 136 КЗпП України встановлено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Згідно ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Отже, обов'язок по визначенню осіб, винних у вчиненні порушень фінансової дисципліни, обсягу завданої кожної з них шкоди та наявності у їх діях вини, пов'язаної із заподіяною шкодою, законодавством покладено саме на роботодавця, тобто, в даному випадку, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, особою, яка винна в порушенні позивачем законодавства ревізорами було зазначено президента ДП «НАЕК «Енергоатом» ОСОБА_5, (якого було звільнено з посади президента ДП «НАЕК «Енергоатом» розпорядження КМ України від 20 серпня 2012 року №7574-р).

Тобто, всупереч вищевказаним нормам законодавства, відповідач у своїй вимозі сам визначив особу, яку вимагає притягнути до відповідальності в порядку, встановленому ст.ст.130-136 КЗпПУ та обсяг завданої нею шкоди. Отже, спірна вимога відповідача є такою, що прийнята поза межами компетенції Державної фінансової інспекції України, тому підлягає скасуванню.

У відповідності до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення у справі вказаним вимогам не відповідають, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати п.12 вимоги Державної фінансової інспекції України №05-14/985 від 12.12.2012.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237. 238, 239-1 КАС України.

Судді