Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.10.2022 року у справі №711/8324/20

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 711/8324/20

провадження № 61-19059св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в особі Прокуратури Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги адвоката Бобра Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2021 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, та Державної казначейської служби України, до якої приєдналася Черкаська обласна прокуратура, на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в особі Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в особі прокуратури Черкаської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 26 жовтня 2017 року позивачу вручили повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 309, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України в межах кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017251010004457.

14 грудня 2017 року йому вручили повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри у вчиненні злочинів.

Ухвалою від 26 жовтня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/13233/17 обрав позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 (шістдесят) діб на термін до 24 грудня 2017 року.

Позивач зазначив, що незаконно утримувався під вартою з 25 до 27 грудня 2017 року (два календарні дні) без ухвали суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вироком від 18 жовтня 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/15924/17 визнав позивача невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною третьою статі 15, частиною третьою статі 185 КК України, та виправдав за недоведеністю.

Ухвалою від 25 вересня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2018 року залишив без змін.

Позивач зазначив, що повні 23 (двадцять три) календарні місяці незаконно знаходився під слідством та судом, з яких 62 (шістдесят два) календарні дні перебував під вартою, в тому числі 2 (два) календарні дні знаходився під вартою без наявності будь-яких правових підстав (ухвали суду), чим йому завдано моральної шкоди.

Визначив розмір моральної шкоди, виходячи із положень частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», із розміру мінімальної заробітної плати станом на 2020 рік в розмірі 5 000,00 грн.

Тому мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди впродовж 23 місяців оцінив в 115 000,00 грн (5 000,00*23=115 000,00).

За висновком психолога вищої категорії ОСОБА_2 № 06/20 від 05 серпня 2020 року рекомендований розмір грошової компенсації для ОСОБА_1 за завдані страждання (моральну шкоду) становить від 90 до 180 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятий на момент ухвалення судом рішення.

Станом на день подання позовної заяви, рекомендований спеціалістом розмір грошової компенсації моральної шкоди завданої позивачу становить суму від 450 000,00 грн (90*5 000,00=450 000,00) до 900 000,00 грн (180*5 000,00=900 000,00).

Враховуючи судову практику розгляду цієї категорії справ, тривалість перебування позивача під слідством та судом (23 місяці), застосування до невинної особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 календарних днів, незаконного перебування позивача в слідчому ізоляторі управління ДПСУ в Черкаській області протягом 2 календарних днів без правових підстав, позивач оцінив розмір моральної шкоди в сумі 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень).

Просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000,00 грн у відшкодування немайнової (моральної) шкоди, яка завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності шляхом безспірного списання коштів з державного бюджету України, а також 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 10 серпня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси позов задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 138 200,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Стягнув з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 25 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.

У решті позову відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Періодом незаконного перебування під слідством та судом визначив час, починаючи з моменту вручення позивачу ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 26 жовтня 2017 року, та до 25 вересня 2019 року, дати винесення ухвали Черкаського апеляційного суду, яким залишено виправдувальний вирок без змін (23 місяці 1 день).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди місцевий суд виходив із розміру мінімальної заробітної плати станом на січень 2021 року у сумі 6 000,00 грн.

Дійшов висновку про те, що позивач підтвердив понесення 25 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Ці витрати суд вважав співмірними із заявленими позовними вимогами та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 28 жовтня 2021 року Черкаський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лози Г. П. залишив без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області і апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури та апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2021 року змінив, виключивши з другого абзацу резолютивної частини рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2021 року словосполучення «шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України».

Змінив розподіл судових витрат.

Стягнув з державного бюджету на користь ОСОБА_1 3 455,00 грн судових витрат в сумі за рахунок держави.

Повернув Черкаській обласній прокуратурі 1 362,00 грн помилково сплаченого судового збору згідно з платіжним дорученням від 13 вересня 2021 року № 1691.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1 вручено 26 жовтня 2017 року. Оскільки вирок Соснівського районного суду міста Черкаси від 18 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишено без змін, то саме із цієї дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Виходив з того, що місцевий суд правильно визначив час незаконного перебування під судом та слідством з 26 жовтня 2017 року до 25 вересня 2019 року, тобто 23 повних місяці 1 день. А отже розмір відшкодування йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 138 200,00 грн (6 000,00 грн х 23 міс. 1 день).

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд вважав, що компенсація в розмірі 138 200,00 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Така сума враховує також і компенсацію за перебування ОСОБА_1 під вартою 63 дні (з яких 3 дня на підставі ухвали суду, яка згодом була скасована апеляційним судом). Підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі, що перевищує мінімальний, апеляційний суд не встановив.

Зазначив, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення порядку стягнення моральної шкоди - шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, а тому вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою від 11 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лози Г. П. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Ухвалив у справі додаткову постанову, якою стягнув з держави на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.

Додаткову постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що у зв`язку з тим, що апеляційні скарги представників відповідача по суті спору про розмір моральної шкоди залишено без змін, тому позивач має право на стягнення з протилежної сторони витрат на підготовку відзиву на такі апеляційні скарги. Однак, з урахуванням аргументів прокуратури про неспівмірність вартості послуг зі складністю справи колегія суддів зменшив заявлену позивачем суму з 10 000,00 грн до 4 000,00 грн.

Апеляційний суд вважав такий розмір судових витрат за підготовку відзиву представником позивача на апеляційні скарги відповідача таким, що відповідає критерію реальності та адекватності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних та розумних процесуальних дій сторони.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, до якої приєдналася Черкаська обласна прокуратура, посилаючись на порушення норм процесуального права, просили скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Бобер Д. О. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження Державна казначейська служба України є порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції застосував статті 137 141 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у рішенні Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.

Касаційну скаргу мотивувало тим, що апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в апеляційному суді слід залишити за позивачем.

Подання відзивів на апеляційні скарги відповідачів є процесуальною дією і не потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази, а тому сума витрат на таку правничу допомогу не може перевищувати суму витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 3 455,00 грн.

У заяві про приєднання до касаційної скарги Державної казначейської служби України, Черкаська обласна прокуратура просить додаткову постанову Черкаського апеляційного суду змінити, зменшивши суму витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції до 1 000,00 грн.

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Бобер Д. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо коефіцієнтів, формули, розрахунку тощо, які підлягають до застосування судами при визначенні розміру моральної шкоди на час незаконного тримання невинної у злочині особи під вартою, в тому числі, тримання невинної особи під вартою без наявності на те будь-яких правових підстав (ухвали суду).

Касаційну скаргу мотивував тим, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає лише найнижчу межу відшкодування моральної шкоди виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

На час застосування до особи найбільш суворого запобіжного заходу, що пов`язаний з обмеженням конституційного права на свободу та полягає у примусовій ізоляції, а саме тримання під вартою невинної у злочині особи, не може застосовуватися мінімальний розмір відшкодування. На час тримання невинної у злочині особи під вартою без наявності на те будь-яких підстав (ухвали суду), при визначенні розміру моральної шкоди не може бути застосований мінімальний розмір відшкодування.

Вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, оскільки на порушення частини другої статті 13, частини сьомої статті 81, статті 367 ЦПК України вийшов за межі апеляційних скарг та збирав докази, що стосуються розгляду справи, з власної ініціативи.

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги подані позивачем письмові пояснення, а також не врахував, що позивач протягом трьох днів утримувався під вартою без правових підстав; у рішенні відсутні мотиви не прийняття як доказу пояснення свідка психолога; суди не з`ясували повно та всебічно обставини справи, порушили правила збирання та дослідження доказів.

У травні 2022 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Черкаська обласна прокуратура просить касаційну скаргу адвоката Бобер Д. О. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заяви та клопотання

У заяві про приєднання до касаційної скарги викладено клопотання про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора.

Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що слідчий відділ Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017251010004457 від 27 травня 2017 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.

У цьому кримінальному провадженні повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованих правопорушень вручили ОСОБА_1 26 жовтня 2017 року (а. с. 18-21 т. 1).

У ході досудового слідства ухвалою від 26 жовтня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси обрав відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці, тобто до 24 грудня 2017 року.

Ухвалою від 23 грудня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси відмовив у продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_1 .

Вироком від 18 жовтня 2018 року Соснівський районний суд міста Черкаси визнав ОСОБА_1 невинуватим та виправдав через недоведеність того, що кримінальні правопорушення, передбачені частиною другою статті 309, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України, вчинені обвинуваченим.

Ухвалою від 25 вересня 2019 року Черкаський апеляційний суд вирок Соснівського районного суду міста Черкаси від 18 жовтня 2018 року залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

У листі від 24 грудня 2017 року № 7/5618 начальник СІЗО - начальника арештного дому Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» повідомив, що 24 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнили за кримінальним провадженням, передбаченим частиною другою статті 309, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.

Станом на 24 грудня 2017 року до Черкаського СІЗО не надійшла ухвала відносно ОСОБА_1 про продовження строків тримання під вартою за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України чи інше судове рішення, що передбачає тримання під вартою у цій справі, але враховуючи те, що у іншій справі ОСОБА_1 ухвалою від 29 листопада 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси на підставі частини другої статті 78 КК України скасував звільнення з іспитовим строком за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2017 року за частиною першою статті 263, частиною першою статті 309, частиною першою статті 70 КК України та направлений в місця відбування покарання на 5 років, залишив в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставами для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов частково, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у цьому випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Періодом законного перебування під слідством та судом визначив час, починаючи з моменту вручення позивачу ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, до дати винесення ухвали Черкаського апеляційного суду, яким залишено виправдувальний вирок без змін (23 місяці 1 день). При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив із розміру мінімальної заробітної плати станом на січень 2021 року у сумі 6 000,00 грн.

Місцевий суд зазначив, що позивач підтвердив розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн та вважав їх співмірними із заявленими позовними вимогами та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення порядку стягнення моральної шкоди - шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання.

Апеляційний суд, зменшуючи розмір витрат на послуги адвоката, виходив з того, що з урахуванням ціни позову, складності таких категорій справ, обсягу виконаних робіт адвокатом, відсутні підстави для зменшення такого розміру витрат на послуги адвоката, вартість послуг на професійну правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності.

Проте колегія суддів апеляційного суду здійснила розподіл судових витрат пропорційно до частки задоволених позовних вимог (13,82 %).

У додатковій постанові суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, з урахуванням аргументів прокуратури про неспівмірність вартості послуг зі складністю справи, зменшив заявлену позивачем суму з 10 000,00 грн до 4 000,00 грн.

Апеляційний суд вважав такий розмір судових витрат за підготовку відзиву представником позивача на апеляційні скарги відповідача таким, що відповідає критерію реальності та адекватності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних та розумних процесуальних дій сторони.

Колегія суддів погодилася з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 56 Конституції України встановила, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положення статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначили, що громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України Держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Отже у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Питання відшкодування моральної шкоди у подібних відносинах неодноразово було предметом вирішення Верховним Судом.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Подібний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження №61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 (провадження №61-7643св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) зазначено, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

У справі, що переглядається суди встановили, що підозру у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1 вручено 26 жовтня 2017 року.

Вирок Соснівського районного суду міста Черкаси від 18 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, Черкаський апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2019 року залишив без змін, а том саме із вказаної дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Суди попередніх інстанцій правильно визначили період незаконного перебування під судом та слідством з 26 жовтня 2017 року до 25 вересня 2019 року, тобто 23 повних місяці 1 день. А отже розмір відшкодування йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 138 200,00 грн (6 000,00 грн х 23 міс. 1 день)

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Заявляючи про збільшений розмір відшкодування моральної шкоди, позивач послався на обсяг заподіяної йому шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.

На підтвердження таких доводів позивач надав висновок психолога ОСОБА_2 , який склав висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 05 серпня 2020 року № 06/20.

У висновку зазначено про погіршення стану позивача, проте відсутні будь-які посилання на докази, які підтверджують, що таке погіршення пов`язано саме з кримінальним розслідуванням.

У висновку також не враховано стан ОСОБА_1 до кримінального переслідування та динаміку його стану протягом періоду перебування під судом та слідством з 26 жовтня 2017 року до 25 вересня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши цей висновок в сукупності з іншими доказами, дійшов правильного висновку про те, що цей висновок спеціаліста, на який посилається позивач, разом із іншими наявними у матеріалах справи доказами, не дає підстав вважати, що стягнення відшкодування моральної шкоди у більшому ніж мінімальний розмір, є обґрунтованим, з огляду також на те, що у ньому зазначено про можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання, що є оціночним та суб`єктивним критерієм визначення такого розміру спеціаліста.

У справі, що переглядається, відсутні інші докази, на підставі яких суд міг дійти висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі, що перевищує мінімальний рівень.

Апеляційний суд врахував особу позивача, його характеристику на час вручення підозри, характер втрат, які зазнав позивач, характер інкримінований йому кримінальних правопорушень, а також підстави винесення виправдувального вироку у справі № 712/15924/17, ухвалення якого стало підставою для звернення з цим позовом.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що компенсація в розмірі 138 200,00 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Така сума, враховує також і компенсацію за перебування ОСОБА_1 під вартою 63 дні (з яких 3 дня на підставі ухвали суду, яка згодом була скасована апеляційним судом). Підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі, що перевищує мінімальний, не встановлено.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Бобер Д. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо коефіцієнтів, формули, розрахунку тощо, які підлягають до застосування судами при визначенні розміру моральної шкоди на час незаконного тримання невинної у злочині особи під вартою, в тому числі, тримання невинної особи під вартою без наявності на те будь-яких правових підстав (ухвали суду).

Цей довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження у справі.

У постанові від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20). Верховний Суд дійшов висновку про те, що зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що компенсація в розмірі 138 200,00 грн є достатньою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 . Така сума, враховує також і компенсацію за перебування ОСОБА_1 під вартою 63 дні (з яких 3 дня на підставі ухвали суду, яка згодом була скасована апеляційним судом). Підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі, що перевищує мінімальний, не встановлено.

За таких обставин відсутня необхідність у висловленні висновку Верховного Суду щодо коефіцієнтів, формули, розрахунку тощо, які підлягають до застосування судами при визначенні розміру моральної шкоди на час незаконного тримання невинної у злочині особи під вартою, в тому числі, тримання невинної особи під вартою без наявності на те будь-яких правових підстав (ухвали суду), у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово виснував, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Щодо додаткової постанови

Підставою для відкриття касаційного провадження є застосування статті 137 141 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у рішенні Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.

У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, на яку послався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

У рішенні Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, про яке зазначив заявник, висловлено висновок про те, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання, яким потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на підготовку відзиву адвокат Лоза Г. П. витратила 4 години часу, вартість однієї години - 2 500,00 грн.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наведене дає підстави для висновку, що ЦПК України встановив такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268, від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд апеляційної інстанції врахував, що у відзиві прокуратури на апеляційну скаргу ОСОБА_1 викладені заперечення проти стягнення з держави судових витрат за надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн, вказано на значне завищення їх розміру, неспівмірність заявлених витрат з обсягом та складністю даної справи, відсутність доказів понесення таких витрат. У зв`язку з чим прокуратура просила відмовити ОСОБА_1 повністю в стягненні судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог статті 137 ЦПК України та практики ЄСПЛ у вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу, а також клопотання прокуратури про зменшення витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку про те, що пропорційним до предмета спору з урахуванням складності справи та обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу є не 2 500,00 грн. за 1 годину роботи, а 1 000,00 грн, отже дійшов висновку про зменшення заявленої позивачем суми з 10 000,00 грн до 4 000,00 грн.

Таким чином, доводи Державної казначейської служби України, до якої приєдналася Черкаська обласна прокуратура, щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а визначений апеляційним судом розмір судових витрат за підготовку відзиву представником позивача на апеляційні скарги відповідача є таким, що відповідає критерію реальності та адекватності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних та розумних процесуальних дій сторони.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Бобра Дениса Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2021 року у незміненій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України, до якої приєдналася Черкаська обласна прокуратура, залишити без задоволення.

Додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська