Історія справи

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 686/21225/17

провадження № 61-39376св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Готель «Поділля»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2018 року, у склад судді Карплюка О. І. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Готель «Поділля» (далі - ПрАТ «Готель «Поділля») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання її звільненою з роботи за власним бажанням, зобов'язання внести зміни до трудової книжки, стягнення компенсації за невикористану відпустку, виплат у зв'язку з перебуванням на лікарняному та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом від 26 вересня 2017 року №110-К її було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Про своє звільнення позивач дізналась з листа відповідача від 27 вересня 2017 року № 417, який отримала 29 вересня 2017 року. Вказувала, що з липня 2017 року відповідач не виплачував належну їй заробітну плату.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, та таким, що проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки з 27 липня 2017 року перебувала на лікарняному, про що повідомляла ПАТ «Готель «Поділля», направивши поштовим зв'язком на адресу товариства лист непрацездатності. При звільненні відповідачем не було дотримано порядку застосування дисциплінарних стягнень, не було відібрано від неї пояснень з приводу причини відсутності на роботі. Крім того, позивач зазначала, що 19 серпня 2017 року нею на адресу відповідача було направлено заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням, однак ця заява була залишена відповідачем без реагування.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача відбулось із дотриманням пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому відсутні підстави для зміни дати звільнення позивача та формулювання причин такого звільнення.

Також судом першої інстанції зауважено, що ні позивачем, ні її представником не надано суду доказів, які б вказували на наявність заборгованості ПАТ «Готель «Поділля» перед нею щодо виплати компенсації за невикористану відпустку в сумі 4871,39 грн, виплат у зв'язку з перебуванням на лікарняному в сумі 5 786,00 грн, копії заяви про звільнення від 19 серпня 2017 року, про перебування її на лікарняному з 24 липня 2017 року. Також, позивачем не надано суду доказів про її середньомісячну заробітну плату за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, що позбавило суд провести обчислення можливого середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з інших підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки з 18 вересня 2017 року до 26 вересня 2017 року позивач була відсутня на роботі та не виконувала свої обов'язки, поважності причини відсутності на роботі у ці дні не надала, тобто скоїла прогул без поважних причин, тому у ПАТ «Готель Поділля» були підстави звільнення її з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Також апеляційний суд виходив з відсутності підстав для виплати позивачеві належних при звільненні грошових коштів.

23 червня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо законності її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є помилковими, оскільки вона завчасно, під час перебування на лікарняному, надіслала відповідачеві засобом поштового зв'язку заяву про звільнення за власним бажанням, яка залишилась відповідачем поза увагою. Зазначені обставини судами не досліджувались.

Крім того на момент звільнення позивача у відповідача перед нею існувала заборгованість з виплати всіх належних при звільнені сум.

У серпні 2018 року ПрАТ «Готель «Поділля» надіслало засобом поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що з травня 2014 року ОСОБА_4 працювала у ПрАТ «Готель Поділля» на посаді завідуючої баром.

У зв'язку з відсутністю позивача на робочому місці було створено комісію, яка засвідчила актами факт відсутності ОСОБА_4 на робочому місці 24 липня 2017 року, та з 18 вересня 2017 року по 26 вересня 2017 року.

19 серпня 2017 року ОСОБА_4 на адресу відповідача було направлено заяву про звільнення її з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

ПрАТ «Готель Поділля» було отримано заяву позивача про звільнення 01 вересня 2017 року.

23 серпня 2017 року позивачеві відповідачем направлявся лист для з'ясування причини відсутності на роботі 24 липня 2017 року та надання особистих пояснень.

Наказом від 26 вересня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з посади з 26 вересня 2017 року за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Листами від 27 вересня 2017 року № 417, від 28 вересня 2017 року № 419 ОСОБА_4 було повідомлено про розірвання з нею трудового договору, та запропоновано прибути на підприємство та отримати належні їй виплати в касі. Лист особисто вручено позивачеві 04 жовтня 2017 року.

Відповідно до наданих позивачем листків непрацездатності, з 25 липня 2017 року до 31 липня 2017 року, з 01 серпня 2017 року до 15 вересня 2017 року вона перебувала на лікарняному.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в том числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у рішенні.

Апеляційним судом встановлено, що 23 липня 2017 року позивач отримала травму - перелом лівого ліктьового відростку, а з 25 липня 2017 року до 31 липня 2017 року, з 01 серпня 2017 року до 15 вересня 2018 року перебувала на лікарняному, тобто до роботи їй необхідно було стати 18 вересня 2017 року.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанціїпро дотримання відповідачем вимог трудового законодавства щодо звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, апеляційний судне надав жодної оцінки доводам позивача щодо надіслання нею на адресу підприємства заяви про звільнення за власним бажанням, яку відповідач отримав 01 вересня 2017 року (а.с. 8, 87), копія якого надана відповідачем на вимогу апеляційного суду, натомість взяв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності позивача на роботі у період з 18 вересня 2017 року до 26 вересня 2017 року.

Водночас апеляційний суд не з'ясував належним чином, чому відповідач, отримавши 01 вересня 2017 року (вх. № 38) заяву позивача про звільнення за власним бажанням від 19 серпня 2017 року, не звільнив її за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України за два тижня після отримання такої заяви та чи вбачається в діях позивача за таких обставин прогул без поважних причин.

Такі обставини судом апеляційної інстанції взагалі не перевірялись.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції у силу своїх повноважень (частина перша статті 400 ЦПК України), не маючи права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, позбавлений можливості ухвалити власне рішення, оскільки для цього потрібно переоцінювати докази, встановлювати обставини справи, обчислювати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик