Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 2403/2553/12

провадження № 61-6001св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 4 серпня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Перепелюк Л. М., Кулянда М. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 10 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № СVS0GА00000082, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 100 000 доларів США зі сплатою 11,04 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 9 серпня 2017 року.

Відповідач належним чином зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим станом на 12 листопада 2013 року його заборгованість становить 350 010,64 доларів США, що еквівалентно 2 797 635,04 грн, з яких: 151 310,23 доларів США - заборгованість за кредитом; 105 174,42 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 17 616,81 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 59 212,23 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; 31,27 доларів США - штраф (фіксована частина) та 16 665,68 доларів США - штраф (процентна складова).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № СVS0GА00000082 між позивачем та ОСОБА_4 10 серпня 2007 року укладено договір іпотеки № СVS0GА00000082, згідно умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 393,30 кв.м та земельну ділянку загальною площею 0,12 га, які розташовані по АДРЕСА_1 і належать йому на праві власності.

За таких обставин просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VS0GА00000082 від 10 серпня 2007 року у сумі 150 126,56 доларів США, процентів у сумі 75 499,66 доларів США, комісії у сумі 12 839,37 доларів США, пені у сумі 83 676,24 доларів США, штрафу у сумі 16137,38 доларів США звернути стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1, шляхом продажу АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, кадастрового номеру земельної ділянки, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки і виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку № АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2013 року залучено до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 3 червня 2016 року, ухваленим у складі судді Цуркана В. В., позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СVS0GА00000082 від 10 серпня 2007 року у сумі 290 432,25 доларів США та 1 075 841,17 грн, з яких: кредит у сумі 157 522,01 доларів США, проценти у сумі 111 710,35 доларів США, комісія у сумі 21 199,89 доларів США, пеня у сумі 1 075 841,17 грн, звернено стягнення на житловий будинок загальною площею 393,30 кв.м, житловою площею 148,60 кв.м та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані по АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом продажу будинку та земельної ділянки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені іпотекодавця ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною, що встановлюється у розмірі 1 082 144,30 грн, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії реалізації цього майна, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд мотивував своє рішення тим, що внаслідок невиконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 10 серпня 2007 року № VS0GА00000082 у позивача виникло право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції посилався на висновки судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2015 року № 7068 та виходив з вимог частини другої статті 192, частини третьої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання та валютного контролю».

Крім того, суд першої інстанцій виходив з того, що відповідачі підлягають виселенню з вказаного житлового будинку з посиланням на вимоги статті 39 та частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалюючи судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про надання права отримати кадастровий номер земельної ділянки, дублікати правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, зняття з реєстраційного обліку, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є зайвими згідно вимог, передбачених статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 4 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині визначення способу звернення стягнення на майно шляхом продажу будинку та земельної ділянки позивачем з укладенням від імені іпотекодавця ОСОБА_4 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем змінено та зазначено способом звернення стягнення продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені.

Рішення суду в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 скасовано.

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що, визначаючи спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені іпотекодавця ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права, а саме не врахував вимоги частини п'ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку», якою гарантовано право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від свого імені без будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідачів із житлового будинку, апеляційний суд виходив з того, що при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. ОСОБА_4 набуто право власності на предмет іпотеки до укладення з позивачем кредитного договору, тобто не за рахунок кредитних коштів, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення не ґрунтується на вимогах закону.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звертаючись із позовом обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки просив звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб не передбачений вимогами іпотечного договору та статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказував, що апеляційний суд визначаючи інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки фактично вийшов за межі позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Крім того зазначив, що під час розгляду справи апеляційним судом з порушенням вимог законодавства змінено склад колегії суддів, а саме замість судді Перепелюк Л. М. фактично в судовому засіданні розглядала справу суддя Винту Ю. М., яка вже приймала участь у розгляді даної справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 13 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 10 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № СVS0GА00000082, згідно якого останній отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у сумі 111 250 доларів США на наступні цілі: 100 000 доларів США на споживчі цілі та 11 250 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 0,92 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 9 серпня 2017 року. Згідно з пунктом 7.1 вказаного кредитного договору ОСОБА_4 зобов'язався сплачувати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 588,47 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, при цьому відповідно до вказаного пункту погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту.

Судами також встановлено, що 31 жовтня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено додаткову угода № 1 до кредитного договору № СVS0GА00000082 від 10 серпня 2007 року, відповідно до якого пункт 7.1 кредитного договору викладений в новій редакції, а саме банк зобов'язався надати ОСОБА_4 кредитні кошти на термін з 10 серпня 2007 року по 9 серпня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 186 420 доларів США: на споживчі цілі 150 000 доларів США та 36 420 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 0,92 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості за цим договором мало здійснюватись в наступному порядку: щомісяця в період сплати (з «20» по «24» число кожного місяця) відповідач повинен був надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 866 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання зобов'язань за кредитним договором № СVS0GА00000082 від 10 серпня 2007 року забезпечено іпотекою, оформленою договором, укладеним 10 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, згідно умов якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку житловий будинок загальною площею 393,30 кв.м та земельну ділянку загальною площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані по АДРЕСА_1 і належать йому на праві власності.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_4 належним чином зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість за кредитним договором, яка згідно висновку судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2015 року складається з кредиту у сумі 157 552,01 доларів США, процентів у сумі 111 710,35 доларів США, комісії у сумі 21 199,89 доларів США та пені у сумі 1 075 841,17 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Аналіз положень статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини п'ятої статті 38 Закону України «Про іпотеку», дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

За правилами частини першої статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 11 ЦПК України в цій же редакції визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, та з урахуванням положень частини четвертої статті 10 ЦПК України у тій же редакції вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Звертаючись із даним позовом, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будинку та земельної ділянки позивачем з укладенням від імені іпотекодавця ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, проте апеляційний суд, визначаючи інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, вийшов за межі заявлених вимог та самостійно обрав спосіб укладення договору купівлі-продажу.

За таких обставин касаційний суд дійшов до висновку про те, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки безпідставний вихід за межі позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, визначити межі позовних вимог, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 4 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О.В. Ступак

Г.І. Усик